Джерард Вей: «Ми стоїмо проти цілого світу» | Історія альбому Three Cheers For Sweet Revenge

Ніхто й гадки не мав як зміниться світ після релізу 2 альбому My Chemical Romance — «Three Cheers For Sweet Revenge».

Ще до виходу альбому — коли у них брали інтерв'ю — вони й близько не нагадували тих зухвалих емо-хлопаків, якими стали після його релізу. Джерард Вей — вокаліст MRC — змалював у своєму підвалі комікси, сподіваючись, що одного дня це витягне його з Бельвіля — діри, де люди на вулицях помирали від передозування.

Та все ж, не коміксами єдиними. Як сказав їх гітарист Рей Торо, сталось щось дуже особливе. Зібравшись разом — він, Джерард, його брат Майкі, який грав на бас-гітарі, барабанщик Метт Пелісьє, та ще один гітарист Френк Ієро — вони стали писати музику. Хлопці й гадки не мали, що це незабаром зробить їх популярними.

Адже напів концептуальна історія коханців-руйнівників з дебютника «I Brought You My Bullets, You Brought Me Your Love» просто продовжилась з релізом «Three Cheers…». Тільки цього разу з горою трупів. Скажімо, бо у їхньому місті мафія залишала мертві тіла на дитячих майданчиках, де повинні були б гратись діти. 

Ну і як не обійти стороною болісну втрату для Джерарда. Незадовго після виходу дебютника померла його бабуся — Елена Лі Раш. Вона навчила малого співати й малювати. Вона купила хлопцям перший гастрольний фургон. І взагалі, Елена займала важливе місце в житті Джерарда. Він це яскраво підкреслює в ліриці пісні «Helena».

Хоча раніше смерть була радше карикатурою, аніж трагедією. До того ж це відповідало їхньому іміджу. Похмурий вигляд, тяга до всього містичного, змарнований час на цвинтарі з пляшкою в руках. Та цього разу все було інакше. Смерть стала надто реальною. Що й змусило Джерарда покінчити з алкоголем. 

Попри те, що цей період він описує як найважчий у його житті, у них, хлопців, з'явився шанс. Тож переїхавши до Лос-Анджелесу, коллектив почав записувати «Three Cheers For Sweet Revenge», який коштував всього $200 000, що не така велика сума для великих лейблів. За легендами, Джерард більшу частину альбому записував сидячи в трусах, поки на фоні звучали порнофільми чи «Механічний апельсин» (A Clockwork Orange) від Стенлі Кубрика (не те щоб це дійсно було важливо, але най буде).

Так чи інак, хлопці взяли паузу і поїхали до Беверлі-Хіллз, щоб нагадати собі, наскільки вони відрізняються від усіх інших. Де кричущий блиск і гламур Голлівуду, а де MCR.

Він додав, що цей альбом — помста усім, хто не вірив у їх успіх. «Ми хотіли поквитатись за все лайно, яке сталось з нами, і нарешті вирватись. Це додало якоїсь впевненості. Здавалось, що нас ніхто не зачепить і ніщо не зупинить».

Керуючись мстивістю й ненавистю, їхньою останньою роботою стала «I'm Not Okay (I Promise)». Джерард вперше писав про шкільний досвід, а коментуючи пісню, він, картаючи себе, сказав: «Мені хотілось аби тоді хтось полюбив мене».

Зараз кліп на «I'm Not Okay (I Promise)» є культовим, а також він став втіхою для різних поколінь, яким близькі ці відчуття нескореності, протесту, зухвалості та щирості.

Навіть після релізу альбому Джерард казав: «Ми могли б продати мільйон платівок і все одно відчувати себе аутсайдерами». Щоправда, вони тягнули на своїх плечах цілу епоху, зуміли об'єднати велику кількість людей, і — правди ніде подіти — без них світ здавався б до біса порожнім.