Джерард Вей якось люб’язно пояснив перед живим виступом, що пісня «You Know What They Do To Guys Like Us In Prison» — це, даруйте, «про знущання у в’язниці, яке вам подобається». А якщо відвертіше, то «getting fucked in the ass», за що їх, зі слів Джерарда, навіть пов‘язали у Франції (немає жодних доказів, які підтверджували б арешт MCR у Франції). Хоча, попри театральність Вея, текст не такий жорстокий, як здається на перший погляд. Отже, в сюжеті йдеться про двох злочинців — «two men» — і що відбувається з головним персонажем після перестрілки з поліцією, тобто як його особистість поступово змінювалась.
Згадаймо ще декілька епізодів, як от концерт у Мехіко: перед тим, як зіграти «Prison», Вей просив «тільки хлопців» у залі «зняти футболки» і «махати ними над своїми довбаними головами». Ну і напевно пригадуєте чутки про те, що Вей записував альбом сидячи в трусах, а на фоні грала порнографія. І для чого я це все згадую? Бо у ній приховано дещо більше, ніж просто сюжет альбому.
Тут відображено почуття Джерарда і Берта МакКракена (з колективу The Used), який є співавтором пісні. Почуття людини, яка для суспільства є «нетрадиційною». Почуття людини, батьки якої щиро бажають їй смерті. Тож йдемо по тексту.
In the middle of a gun fight / in the center of a restaurant / they say, ‘Come with your arms raised high.’ / Well, they’re never going to get me / Like a bullet through a flock of doves.”
У першому куплеті поліція дає шанс злочинцям здатись. Але головний персонаж у пихатій манері відмовляє, і як типовий герой чоловічої статі, вважає себе сильним, непереможним. Тільки от його уявлення про себе — ілюзорне й нічим не обґрунтоване (окрім як його самолюбством). Насправді цей персонаж не дивиться в очі смерті, він просто впевнений у тому, що у смерті немає шансів.
“To wage this war / Against your faith in me / Your life will never be the same / On your mother’s eyes / Say a prayer / Say a prayer.”
На позір здається, що війна, про яку говорить Джерард, стосується поліціянтів й оповідача. А втім, далі йдуть слова «всупереч твоїй вірі в мене». З цього моменту починаються дослідження стосунків двох чоловіків (антагоніст виконував завдання з партнером).
Вони повністю довіряли одне одному, разом почувались в безпеці, а їхня емоційна боротьба сягає кульмінації в той момент, коли вони стоять пліч-о-пліч проти смерті. І цей емоційний конфлікт на стільки значущий для головного персонажа, що він затьмарює навіть загрозу смерті. Саме тому розв'язка цього конфлікту змінює їхні життя назавжди
«Your life will never be the same, on your mother’s eyes, say a prayer»
Тепер в очах його матері цей чоловік виглядатиме інакше. (Тут не випадково пишеться «on», а не «in», бо тоді ці рядки можна інтерпретувати по-різному: матір вважає сина злочинцем; матір не сприйме його, адже той гомосексуал.)
Схожа ситуація відбувається у «The Black Parade», а конкретніше у пісні «Mama», та про це якось потім. До речі 2016 року Вей на день Матері написав «для тих, хто вирішив не святкувати». Й не висловив ніяких побажань своїй матері.
Але складні стосунки з батьками були не тільки у Джерарда. Покликаному для пісні гостю — Берту МакКракену — теж жилось не солодко. Батьки просто вигнали його з сім'ї, коли тому було 16. Це мормонська спільнота, яка вважає гомосексуалізм гріхом. А МакКракен боровся за їхні права. Але це невеличкий оффтоп. Повернімось же до приспіву.
“Well, I can’t, and I don’t know / How we’re just two men as God had made us / Well, I can’t / Well, I can / Too much, too late, or just not enough of this / Pain in my heart for your dying wish, I kiss your lips again.”
Тут оповідач повторює собі, що він не може бути в стосунках з чоловіком, вони ж два чоловіки, створені Богом («two men as God had made us»). А втім, він все ж таки може, і наприкінці оповідач каже: «з болем на серці я виконаю твоє передсмертне бажання і знову поцілую твої губи». Тобто, це не перший їх поцілунок. А ще у фразі «two men as God had made us» завжди використовують слово «formed», а не «made», що підкреслює нібито неприродність цього союзу.
Йдемо далі. Вперше МакКракен з'являється у приспіві й просто співає «I can» та «Again». З цього моменту партнер головного персонажа приймає себе і каже, що він готовий бути в стосунках.
“They all cheat at cards and the checkers are lost / My cellmate’s a killer / They make me do pushups in drag.”
Однак, оповідач зараз у в'язниці. І йому там не легко, чесно кажучи. Він змушений підкорятися наказам інших в‘язнів, що так відрізняє цього хлопця від того пихатого, самовпевненого, ба навіть безстрашного чоловіка, готового піти проти поліції зі зброєю в руках. А ще чомусь він називає сокамерника вбивцею, ніби сам таким не є.
“Well, nobody cares if you’re losing yourself / Am I losing myself?”
Відтак, образ недоторканого злочинця руйнується й у голові самого персонажа. Він проявив емоції, через що його вважають слабким. А з іншого боку, оповідач щойно пережив досвід, який похитнув його ідентичність. Виконуючи диявольське завдання його партнер лежав при смерті, до чого антагоніст, звичайно, не був готовим («I can’t»). Все відбулось так швидко, що часу на роздуми було обмаль, вони поцілувались, зізнались в коханні, і все, що оповідач знав про себе, просто зникає.
“Well, I don’t remember / Why remember you?”
Утім, емоції стали зброєю проти нього. З антагоніста знущались, його ґвалтували, тож він почав відкидати стосунки зі своїм партнером. Однак згодом Берт МакКракен вперше співає цілий рядок:
«Do you have the keys to the hotel? Because I’m gonna string this motherfucker on fire! FIRE!».
Себто ці слова виринають як спогад. Разом ці злочинці вже вбивали когось, ось чому за ними слідкувала поліція, і ось чому матір так ненавидить свого сина. Ймовірно вона бачила їхній перший поцілунок. І наперекір всьому, останні слова («Life is but a dream / For the dead») промовляються з таким собі тріумфом. Чоловік більше не ображається на свого партнера. Він знає, що їх чекає зустріч на тому світі.
