11. І голос був з неба: "Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання".
Звернімо увагу: тут не використано дієслово "почув". Не сказано: "Він почув голос із неба". Сказано: "Був". Бачите?
Це вказує на те, що йдеться про внутрішній досвід Ісуса, Його глибоке внутрішнє знання, що виражається через ці слова.
Голос із неба – це, безперечно, голос Отця.
Цей голос проголошує, що в момент отримання повноти Духа Ісус переживає такий досвід:
"Ти – Син мій улюблений, у тобі Моє благовоління."
Фраза "Ти – Син мій" взята з Другого Псалма, 7-го вірша.
Другий Псалом – це царський псалом. Він описує коронування царя. Бог звертається до царя і говорить:
"Ти Син Мій, сьогодні Я породив Тебе."
І саме цей цар називається Месією.
Псалом починається словами:
"Чому бунтуються народи? Чому повстають проти Господа і проти Його Месії?"
Месія – це той, кого помазали.
У Старому Завіті царів помазували, священників також помазували. Тому цар був "помазаником" – тобто "Месією".
Отже, в нас є два важливі поняття:
Месія – це "Помазаний".
Месія – це "Син Божий".
Чому цар у Старому Завіті називався "сином Божим"?
Тому що його влада уподібнювала його до Бога.
У світогляді Старого Завіту і в язичницькому світі того часу Бог – це наймогутніший. Тому той, хто має найбільшу владу на землі, найбільше подібний до Бога.
У Псалмі 82 сказано:
"Ви – боги, ви всі – сини Всевишнього."
Кому це сказано? Царям і суддям.
У давньому Ізраїлі влада царя і судді часто поєднувалася в одній особі.
Тому ті, хто мав владу ухвалювати рішення, що є добром, а що – злом, називалися "синами Божими", "богами".
Але тепер усе змінюється.
Ісус – Син Божий не тому, що має владу, а тому, що Він зробив вибір любові до людства, аж до готовності віддати за нього своє життя.
Отже, тепер не влада робить людей дітьми Божими, а любов.
Це – велика зміна.
Що робить Ісус у Своєму хрещенні?
Він здійснює акт повної любові, повного самовіддання.
І тоді Бог каже Йому: "Ти Мій Син".
Це означає: "Ти поводишся, як Я".
Це повне підтвердження Його місії та посвяти.
Що означає, що Бог є Отець?
Отець – це Той, хто з любові передає Своє власне життя.
Не щось інше, не інший вид життя, а саме Своє власне буття.
У Старому Завіті Бог створив Адама і дав йому життя, але це було не Його власне життя.
Це було фізичне життя, смертне життя.
Бог є Творцем. Він створив усе: рослини, тварин, людину. Але ця форма життя – лише природне, фізичне буття.
У Новому Завіті Бог вже не просто Творець, а Отець.
Отець – це Той, хто з любові передає Свою власну природу. І це щось більше, ніж просто створення.
Ми стаємо Божими дітьми, коли відповідаємо на цю пропозицію.
Бог хоче бути Отцем для всіх. Але фактично Божими дітьми стають тільки ті, хто приймає Його дар.
Бо Бог пропонує Свою любов. Якщо ми її приймаємо – ми стаємо Його дітьми. Бо Його любов – це Його життя, це Його Дух.
Той, хто приймає Дух Божий, той стає Його дитиною.
Але хто відмовляється, той не є Його дитиною – не тому, що Бог його відкидає, а тому, що він сам не захотів цього.
Отже, перше і головне:
Царювання Бога – це передача Його Духа.
Бог царює, коли дає життя.
Це щось надзвичайне, бо повністю змінює наш погляд на Боже царювання.
Чи означає це, що Бог нав’язує Свою волю? Ні.
Бог нічого не нав’язує.
На жаль, уже в християнські часи, наприклад, у IV столітті, коли Церква уклала мир із Римською імперією, імператора почали вважати представником Бога на землі.
Його навіть називали "вікарієм Бога", тобто намісником Божим.
Але це був лише поверненням до старих категорій Старого Завіту. Це не є справжнє християнське бачення.
Справжня християнська ідея полягає в тому, що людина стає дитиною Божою, представником Бога, не через владу, а через любов.
Любов – це те, що робить людину царем.
Любов – це те, що робить людину сином Божим.
Не влада.
Це колосальна зміна, бо вона суперечить усьому світогляду юдейського суспільства того часу.
Як ми вже говорили на початку, пояснюючи, що означає Євангеліє Ісуса, Месії, Сина Божого, – цей титул протистоїть іншому титулу: Месія, син Давидів.
Євангеліст Марко ніколи не використовує цей титул у позитивному значенні. Ніколи.
Чому?
Бо "син Давидів" означає "той, хто подібний до Давида", "той, хто діє, як Давид".
А ким був Давид?
Він був царем, але він був і воїном, людиною війни, людиною насильства.
Юдеї чекали на Месію – царя, помазаника Божого, який прийде як новий Давид, як воїн, що силою звільнить народ, який завоює язичницькі народи.
Але цьому уявленню протистоїть титул "Син Божий".
Син Божий – це не той, хто поводиться, як Давид.
Син Божий – це той, хто поводиться, як Бог.
І хоча Марко не використовує пряму формулу "Бог є любов", сенс саме такий:
Син Божий – це той, хто вміє любити так, як любить Бог.
І саме це Марко тут проголошує.
Коли Ісус входить у воду, коли Він приймає хрещення, Він приймає зобов’язання – Він готовий віддати своє життя заради інших.
Він присвячує Себе справі спасіння, яка не зупиниться навіть перед загрозою смерті.
Це – найвища любов.
І перед цим проявом любові та повної самопосвяти Отець каже:
"Ти – Син Мій. Ти поводишся так, як поводжуся Я."
Зверніть увагу:
"Бога ніхто ніколи не бачив", – каже Євангеліє від Івана.
"Син, Ісус, той, хто перебуває біля Отця, Він явив Його."
Іншими словами: Ісус пояснює нам, хто такий Бог.
Коли ми дивимося на Ісуса, коли ми вивчаємо Його вчинки, ми дізнаємося, який Бог насправді.
І хоча ми не можемо до кінця зрозуміти Бога, Ісус перекладає це людською мовою.
Ісус, Людина Божа, є Христом, здатним любити до кінця – навіть до віддачі власного життя.
Він є людським втіленням того, ким є Бог.
Його шлях – це шлях любові, а не влади.
Ця протилежність між любов'ю та владою буде з’являтися протягом усього Євангелія.
Далі Отець каже:
"Улюблений" – отже, Отець любить Ісуса.
"Улюблений" – ще один спосіб сказати те саме: Бог є любов.
Але ця фраза містить ще один глибокий натяк – посилання на книгу Буття, розділ 22, де йдеться про жертву Ісаака.
Там Бог говорить до Авраама:
"Візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш – Ісаака – і принеси його в жертву."
Цей уривок стає важливим символом.
Отже, коли Небесний Отець каже Ісусові:
"Ти – Мій Син Улюблений,"
це є відлунням історії про Ісаака.
Тут Бог ототожнює Себе з Авраамом і каже:
"Я приймаю цей твій шлях, як Авраам прийняв випробування з Ісааком."
Тобто Він приймає зобов’язання Ісуса йти до кінця – навіть до смерті.
Але важливо розуміти: це не те, що Бог вибрав для Ісуса – це вибір Ісуса.
Бог не хоче смерті, але Він її приймає.
Є цінність, вища за фізичне життя – це любов до інших людей.
Якщо для того, щоб виявити цю любов, запропонувати людству альтернативу спасіння, потрібно ризикувати життям і навіть втратити його – то його втрачають.
Але Христос і християнин не шукає цього, лишень приймає за необхідності.
Християнин ніколи не шукає страждання чи смерті, тому що Бог є Богом життя.
Але оскільки людина має виконати місію у цьому світі, і ця місія полягає в демонстрації любові без кордонів, без меж – якщо для цього потрібно померти, тоді смерть приймається.
Не заради самої смерті, а заради кінцевої мети – спасіння людства.
Отже, зверніть увагу:
Цей Месія не буде Месією-переможцем, якого очікували юдеї.
Це Месія, який віддасть своє життя.
І, як ми вже знаємо, як ми побачимо далі, Він справді втратить своє життя.
Його вб’ють.
Він загине від рук тих, хто має владу в Його світі.
І далі голос продовжує:
"У тобі Моє благовоління."
Ця фраза взята з книги пророка Ісаї, глава 42.
Це перша пісня про Слугу Господнього.
Хто така ця загадкова фігура Слуги Господнього?
Слуга Господній – це той, хто проголошує Боже послання.
Це той, хто має встановити правду і справедливість серед усіх народів.
Отже, тепер ми бачимо, ким є цей Месія.
Він – Месія, подібний до Слуги Господнього.
Це означає, що Його місія не буде обмежена лише єврейським народом.
Як і Слуга Господній, Він має принести справедливість і правду всім народам.
Месія – Син Божий.
Месія, який поводиться як Бог.
Месія, який має Божу любов.
Месія, який заради цієї любові пройде аж до смерті.
І Месія, який запропонує спасіння не лише єврейському народові, як очікували юдеї, але всьому людству.
