Я думала, що вже все добре,
Коли дивилася на тихе море,
Що синьою і теплою водою,
Грало моєю душею-струною.
.
Та налетіли страшні хмари,
Чорні немов злосні чари.
Вони несли свої жорсткі закони,
Й зривали з квітів пишнії бутони.
.
Вони казали мені пам'ятати,
Про незмогу мою розквітати.
Хотіли щоб я боялась тепла й турботи
І миттю забула про вільні широти.
.
Та хвилі високі, неначе дракони,
Розвіяли хмари й мої перепони.
Забилося серце у грудях моїх,
Душа згадала гомеричний сміх.