Рецензія на культову стрічку Джеймса Камерона
Передивився «Титанік» Кемерона і залишився одночасно у захваті й у розчаруванні.
Захват, звісно, від масштабності фільму, ну а розчарування виникло в тому, як деграднув Кемерон з обома «Аватарами». Про все це нижче трохи детальніше.
«Титанік» – не ідеальне кіно, так само як і корабель, воно величне, масштабне але здатне потонути від невеликої пробоїни. Воно аж занадто довге і якщо говорити більш конкретно, то розтягнуті саме перших тридцять хвилин стрічки, які розповідають про сучасність 1997 року. І взагалі, чи настільки важлива «сучасна» лінія зі старенькою Роуз та мисливцями за скарбами? Думаю, що вкрай важлива, але все ж затягнута.
Обрамлення основної історії про події 1912 року у вигляді оповідання старенької Роуз важливе не тільки для того, щоб дати її характеру якогось розвитку, але і для того щоб контекстуалізувати сам сетинг. «Титанік» Кемерона вийшов у 1997 році, і на той момент семеро людей, яких врятували з реального лайнера ще були в живих. І двоє з них навіть подивились стрічку.
Тому дійсно важливо, що історія у стрічці Кемерона розповідається одночасно у 1912 та у 1997 році – це дає історії не тільки глобальний історичний контекст, а й певною мірою пов'язує двадцяте століття в одне ціле. «Титанік» таким чином стає не тільки масштабним фільмом-катастрофою, але й оповіддю про минуле століття загалом. Якщо б мені дали завдання створити список фільмів, щоб зрозуміти ХХ століття, я б однозначно включив туди «Титанік».
Ще одна особливість фільму в тому, що він надзвичайно майстерно поєднує практичні спецефекти з комп'ютерною графікою. Після «Титаніку» настільки видатного рівня мало хто досяг. Мені на думку приходить лише «Володар Перснів» Джексона та «Шалений Макс: Дорога Люті» Міллера. Тож стрічка Джексона в певному сенсі уособлює в собі найвищі технологічні досягнення кінематографу в двадцятому столітті.
Сумна частина в тому, що в «Аватарах» Джеймс Кемерон все ж почав більше спиратися на комп'ютерну графіку, а не на практичні ефекти. Окей, графон в «Аватарах» вражаючий, проте Кемерон однозначно зробив крок назад як оповідач. Попри всю технологічну навороченість фільмів про Пандору, як історії вони в рази програють тому ж «Титаніку», хоча і в ньому немає чогось напрочуд складного.
Але якісь гостросоціальні елементи Кемерону в «Титаніку» вдалось вкласти органічно, в той час як в фільмах про синіх інопланетян вони виглядають дуже натужно. Класова нерівність в «Титаніку» власне виражена пасажирським класом, тому і не дивно, чому перший клас отримує у фатальний момент краще відношення ніж третій клас.
В «Аватарах» все подається в лоб – колонізація це жахливо, місцеві аборигени є святими, людство кончене і тому заслуговує зникнути. І проблема тут в тому, що в риториці Кемерона починає домінувати чорно-біла мораль, проте саму тему він не те щоб добре розуміє. В «Титаніку» все працює добре, бо тут герої та лиходії є звичайними людьми, хоча класова відмінність звісно присутня.
Але «Титанік» не соромиться показувати, що серед багатіїв і знаті є мерзенні люди, але є й цілком благородні, що стоїчно приймають фатум і не намагаються схитрувати, щоб вижити за будь-яку ціну. Теж саме й про бідняків – хтось із них готовий переступати через совість, а хтось ні. А ще є ті, хто просто розгубився. Є ті, хто помилився. І є ті, кому просто не пощастило. В «Аватарах» такого вже не побачиш, бо все стало однозначно. Є хороші, є погані. Вони (наче) є по обидві сторони, але серед місцевих тубільців чи є хоч хтось поганий?
Все це наводить на думку, що Кемерон чи то в своїй обсесії океаном, чи то в обсесії справедливістю напрочуд забув про людей. Це одна з речей, що мене особисто дуже турбувала у стрічці «Аватар: Шлях Води». Так, нам ще краще розкрили світ Пандори, проте колонізаторська мотивація людства залишилась люто примітивною, хоча начебто за лором всесвіту планета Земля в дуже поганому стані (ок, людство саме в цьому винне), але ну можна ж було б хоча б трохи розкрити мотивацію людей, зробити їх не просто «лихими колонізаторами».
І в цьому сенсі «Титанік» та «Аватари» теж є яскравим прикладом зміни парадигми у світогляді Кемерона, та і взагалі в Голлівуді. Проте, навіть якщо відкинути всю ідеологічну складову, «Титанік» дивитись все ще набагато цікавіше ніж обидві частини «Аватарів», і, підозрюю, що з майбутніми мало що зміниться.
