Вогонь дарує знання(?)

Автор: Рей Бредбері

Книжка: 451 градус за Фаренгейтом

Ця книжка стала світовою класикою: неймовірний, а головне можливий розвиток подій майбутнього, що включає у себе конформізм, авторитаризм та, що є основною темою та фундаментом усього твору - бібліеклазм. Роман-антиутопія також отримав такі премії, як Золота медаль Каліфорнійського клубу, “Прометей”, “Г’юго”.

Як і було зазначено вище, тема історії Бредбері - спалювання книжок. Головний герой, Монтег, працює пожежником, що стало професією не гасіння вогню, а, навпаки, його розпалюванню та на початку цілком задоволений своєю роботою, не замислюючись про її проблематичність. Але раптом у його одноманітне життя приходить Кларіс: сімнадцятирічна дівчина, що навіть ще ходить до школи, та її все ще називають дивною через її захоплення природою, бажанням говорити та, ой лишенько, розповідати про свої почуття.

Я прочитала книжку близько року тому, та потім перечитала за тиждень до уроку за темою, щоб пригадати деякі деталі.У мене твір не викликав особливих емоцій чи вражень. Я не змогла змусити себе співпереживати персонажам у складних та небезпечних ситуаціях чи особливо вглиблюватись у сюжет.

Неможливо було не порівнювати наші реалії з вигаданим усесвітом Бредбері. Я рада, що все не так погано, як те передбачає нам письменник. У нас є вільний доступ до майже будь-якої інформації, що є забороненим та навіть караним у “майбутньому” Рея. Але схожості є: люди так само, як і в творі, залежні від телебачення та мас-медіа, що особливо чітко можна побачити на прикладі наших східних сусідів; так само існує цензура, хоч і не така жорстка; більшість свідомих громадян будь-якої країни починає задумуватись, як і Монтег, над питаннями про політичний та соціальний устрій; постійні розмови про війну, які справджуються, та, на жаль, таке ми споглядали довгі дев'ять років.

Один із плюсів роману: кінцівка. Вона, бути чесною, вразила. Я не задумувалась про такий розвиток подій та думала, що все буде максимально лаконічно чи навіть схоже на роман-антиутопію Джорджа Орвелла “1984”, та сталось не так, як гадалось. Це мені сподобалось: неначе символ прощання, забуття того, “зомбічного” життя.

Я думаю, що автор технологій мав недолік у баченні теми, так як він дуже однобічно підійшов до опису технологій та їх впливу на людей. Він не зважає на їх швидкий розвиток та те, як насправді вони допомагають людству й що без них прожити повноцінне життя в сучасності неможливо. Я не вважаю інновації “усесвітнім злом”. Якщо вже вести розмову про книжки: їх можна купити в Інтернеті, що буде дешевшим та більш екологічним, зважаючи на кількість зрубаних дерев, чи скачати “піратську” безкоштовну версію (чого я не рекомендую і до цього не закликаю!).

Також мені не сподобалось, що більшість персонажів не мають свого розвитку як персоналії; або ж мають, проте ледь помітну. До прикладу: дружина головного героя, Мілі. Усе, що про неї відомо - вона дружина Монтега, залежна від своєї “сім’ї” та захоплюється модою, красою. Так само Бітті: залишається тираном, яким і був. Хоча, можливо, це і була мета Рея Бредбері.

Великим мінусом стала риторика головного героя, як і загалом його особистість. Монтег, дорослий, сформований чоловік, ведеться на будь-які думки. Ось, він тільки задоволений іде додому - зустрічає Кларіс - і от раптово його думки почали змінюватись. Чи це не занадто швидко? Він сліпо довіряє людям, уряду, не шукаючи проблем у цій системі відразу, та, що за іронія, звернувся до них після того, як сімнадцятирічна дівчинка розповіла йому про щастя. Це, здається, і є прикладом плоскості навіть головного героя, що мені не подобається.

Мені здається, що краще б я прочитала вперше цей роман не в 8 класі, а значно раніше. Тоді б, мабуть, мені вона була цікавіша, так як зараз я знайома з більшим і різноманітними творами й авторами; прискіпуюсь як не до головного героя, то до мови автора, яка у Рея мені здавалась затягнутою, нудною.

Підсумовуючи: я не вважаю книгу поганою. Вона - наочний приклад гарної антиутопії, яку потрібно читати, вивчати для розвитку критичного мислення, що, на мою думку, і було основним завданням автора.

Дякую за увагу!