Маленька дівчинка ніколи не була одна. Біля неї завжди була велика та сильна фігура, що в разі чого ставала перед нею, прикриваючи своєю спиною: тато.
Тато всесильний. Він може вирізати маленьку пташечку з дерева, а потім допомогти з вивченням латинської мови. Він може читати казки на ніч, а потім піти кудись з друзями: кажуть, що погуляти. Але маленька дівчинка знала, що це брехня. Тато ніколи не гуляв, він завжди захищав увесь-весь світ! Каже, що для її майбутнього. Для неї.
Маленька дівчинка боялась темряви. Вона боялась, що не бачить батька. Але ж він їй казав: "Я тут, я тут! Поруч, і завжди буду поруч...". Але маленька дівчинка знала, що це брехня. Ніхто і ніколи не буде завжди поруч. Навіть тато. Проте ці думки приходили тільки вночі: коли свічка догоряла, а сон ще ніяк не йшов; коли гілки нагадували лапища монстра, коли ставало страшно. У той же момент вона чула тата і ставало світліше. Головне що зараз він тут.
Зараз маленька дівчинка почуває себе ще меншою серед сотні, ні, тисячі людей. Тато поруч, але дивне почуття, яке ніколи її раніше не зачіпало, гризе всередині. Вона не знає що відбувається. Всі кричать, гудуть, топають. Але одно слово дівчинка чує занадто чітко, воно відлунюється в неї в голові ехом:
—Proditor! Proditor!
Зрадник.
Чоловік в платті піднімає руку, всі замовкають. Чоловік в платті щось говорить, тиша занадто голосна. Чоловік в платті дивиться на батька і його друзів, шепочуть-шепочуть-шепочуть.
— ... публічне повішення. — каже чоловік в платті. І його голос захлинає натовп.
Вони знову шумлять, знову кричать. Дівчинка не знає що це означає. Вона не розуміє, чому всім так весело. Дивиться на батька: той ні. Його розумні очі бігають по підлозі. Його сильні плечі тремтять. Його вуста щось проговорюють — вона не чує. Вона хоче почути, та не може. Розібрати слова не виходить, а татко повторює ці слова як мантру, покачується вперед-назад.
—Pater! — ніхто не чує тоненький голосок.
Вона повторює і повторює, верещить, а сльози бризнули з очей. Ніхто не чує. Тато не чує.
Раптом підлога щезає. Але батько з друзями не падають — як то? — вони затримані мотузкою, підвішені над бездонною ямою. Люди в приступі божевілля сміються і поливають їх найгіршими словами, що дівчинка може тільки чути. Батько ніколи не казав таких слів.
Татові ноги починають неначе танцювати, кудись біжать. Він царапає свою шию. Всі замовкають буквально на хвилинку: нарешті дівчинка його чує. Чує його хрип, через які ледве почути слова.
—Amour Sacré de la Patrie
Conduis, soutiens nos braves vengeurs.
Liberté, Liberté chérie
Combats avec tes défenseurs!..
Останній хрип, слюна гидко бризнула з його рота, коли він намагався продовжити свій "спів". Гуде у вухах.
Наче, всі радіють. Всі обіймаються, радо вигукують побажання та вітання, хтось сміється. Але маленька дівчинка стоїть у першому ряду, бачить свого тата, який той слабий, який він жалюгідний.
Маленька дівчинка одна.
