Довгочит від 11 і 14 липня 2024 року, який теж спочатку був в телеграфі і теж скомпільований з моїх універських есеїв.
Джон Рональд Руел Толкін і його Леґендаріум визначні тим, що елементи давніх мітологій автор вплітав в своє творіння не прямим їхнім копіюванням, а запозиченням глибинних речей — сюжетів, архетипів тощо. Впливи грецької, фінської, а надто скандинавської традицій на Професора очевидні. Проте що з іншими, до прикладу, із кельтською? Окрім дослідницького інтересу, це питання цікаве і тим, що сам Толкін був не надто прихильним до, наприклад, гельської мови, несхвально відгукувався про ірландську мітологію тощо. Отож, давайте розберемось разом. Для цього спочатку варто дізнатися що пов'язувало автора з відповідними країнами.
Своє ставлення до кельтської мітології в цілому Професор розкриває в одному з листів (№ 19) до Стенлі Анвіна. А конкретно в частинці, де дає відповідь на закид одного з рецензентів тексту "Сильмариліона" про кельтський характер місцевих персонажів. Що цікаво, цей уривок ви часто можете побачити в матеріалах на подібну тематику. В таких матеріалах автори часто роблять висновок про те, що Толкін, м'яко кажучи, не надто прихильно ставився до всього кельтського. Цитата:
Чи варто казати, що вони (імена) не кельтські?! Так само як і оповіді. Я знаю кельтський матеріал (багато чого в оригіналі ірландською або ж валлійською), і ставлення моє до них дещо скептичне через їхню суть власне. Вони яскраві, але яскраві як уламки вітража, що були відновлені бозна-як. Вони й справді "безумні", як зазначає ваш читач, але ж я і мої твори не такі.
Що особливого в цій цитаті? Толкін, звісно ж, заперечує те, що існує певний зв’язок між його творами і кельтською (найчастіше ірландською) мітологією. З цієї цитати можна зробити висновок про те, що він банально її не любив. Проте, висловлюючи свою думку щодо цієї традиції, він ніяк не принижує її мистецької цінності. Більше того, ці твори він читав в оригіналі — прояв професійного ставлення до літератури. Тому чи варто нам сьогодні оцінювати, що він "любив", а що не "любив", якщо щодо цього немає прямої мови?
Ще декілька фактів: валлійська, її фонетика стали основою для Синдарину (лист №165). Цю мову він знав, про що не раз писав, а от ірландську і її варіанти — не дуже(№ 122). І, взагалі, вважав її непривабливою (№213). Тим не менше, це не завадило йому ознайомлюватися з ірландськими сагами в оригіналі.
Він також часто бував в кельтських країнах, ще й любив їх: в Шотландії, Вельсі, навіть у Бретоні (яка, втім, його розчарувала), а найчастіше, що іронічно, в Ірландії. Був також екзаменатором Університетського коледжу Дубліна (листи №165 і 213).
Що ж, я виклав основні згадки кельтського в листах Професора. І вони дають нам чітке уявлення щодо того, яке місце займали ці країни в житті автора — абсолютно живе. Він бував там, вивчав мови, матеріали традиції (скели/саги, Мабіноґіон тощо), захоплювався природою, ще й працював. Загалом, робив там все, що тільки було можна. Тому, хіба ж не присутні певні впливи кельтської мітології в Леґендаріумі, навіть попри заперечення (дещо непрямі, але все ж) автора?
Втім, коротка історична довідка: кельтська мітологія — поняття умовне, адже античні, так би мовити, "оригінальні" кельти не записували свої перекази. Тому цей термін ми використовуємо щодо, в основному, ірландської і валлійської традицій. Вони записані в середньовічних ірландських сагах/скелах і валлійському циклі "Мабіноґіон".
Поїхали. Почнем із речей поверхових — словесні запозичення. В листі №297 Толкін вказує імовірне походження слова "Назґ" і похідного від нього "назґул", перше означає “перстень” на чорномові. Власне, це слово пишеться як "nasc" гельською і "nazg" шотландською, а означає... Теж перстень! Та, певно, вас це не дивує - Професор часто запозичував певні слова в їх вихідній формі. Іноді він і сам не здогадувався підсвідомо це було чи ні, чи, банально, не пам'ятав. Іронічно, що слово зі своїх неулюблених кельтських мов він взяв саме для мови орків. Подібні збіжності при детальному вивченні ще можна знайти, але час розглянути дещо цікавіше — сюжети!
Найяскравіший приклад — найголовніше сказання "Сильмариліону" (на думку самого автора) — історія про Берен і Лутієн. В багатьох наукових статтях ви можете знайти розлогі її порівняння з валлійською леґендою про Кілуха і Олвен з "Мабіноґіону". Сюжет, звісно, відноситься до індоєвропейської традиції — сватання до діви, якому заважає злий батько.
Короткий сюжет обох історій: молодий герой (Кілух/Берен) хоче одружитися на дівчині (Олвен/Лутієн), але її батько (Ісбадданен/Тінґол) дозволяє це лише за тієї умови, що хлопець здійснить неймовірні подвиги, а в цьому йому допомагає впливовий і сильний родич (Артур/Фінрод Фелаґунд).
Як зазначав Томас Шиппі — в обох леґендах присутні полювання на дикого і злого звіра. У валлійців це кабан Турч Трут, у Толкіна Кархарот. Втім, є одна відмінність — батько Олвен антагоніст і помирає в кінці, а от Тінґол... Тінґол помре задовго після цих подій, і не такий він вже й антагоніст. Без сумніву, ці сказання дуже схожі між собою. І, теж без сумніву, Толкін дещо з них запозичував. Як ви пам'ятаєте, саме валлійська була його улюбленою серед кельтських мов, тому чому б і місцевим леґендам не знайти своє місце в Леґендаріумі?
В "Мабіноґіоні" також присутня невеличка поема із назвою "Кад Ґоддеу", що перекладається як "Битва дерев". І так, ви здогадались до чого я веду — енти! Звісно, між розділом про битву ентів проти Сарумана і "Кад Ґоддеу" відмінностей більше, ніж тотожностей. Але сюжет і мотиви відповідні, і мало де ви ще знайдете писемні оповіді про живих дерев, що йдуть на бій.
Але хіба варто обмежуватися лише валлійською традицією? Інакше моє твердження про запозичення з кельтської мітології буде як сова на глобусі, тому йдемо далі.
Загалом, можна розлого написати щодо Артуріани. Артур як Араґорн, Екскалібур як Нарсіл/Андуріл, Мерлін як Ґандальф, Авалон як Валінор тощо. Про це ми можемо прочитати в книзі "Падіння Артура", що її видав Крістофер Толкін, але це надто просто.
Тому поговорімо про щось виключно ірландське, а саме скели — ірландський жанр леґендарних оповідань і переказів. Саме скили складають основні цикли того, що ми називаємо ірландською мітологією. Про неї написано багато, втім, ми зосередимось на першому — мітологічному. Його головними героями було божественне плем'я Туата де Дананн (діти богині Дану). Це такі собі напівбоги, які билися проти злих сил і колись населяли Ейре (самоназва Ірландії). Так от, щодо Толкіна — відносно давно я знайшов статтю, яку я залишаю в джерелах, де йшлося про подібність між туатами і Нолдор. Нагадувати історію останніх не буду, тому до справи. Авторка статті вказує такі схожості:
- божественне походження;
- клятва як найвища цінність (гейс (табу, клятва в ірландській традиції) у перших, клятва Феанора у других);
- відхід туатів у печери/ельфів у Валінор (що ті, що ті, лишили землю людям);
- архетип майстра на всі руки і, водночас, лідера — Луг у туатів, Феанор у Нолдор.
Висновки дослідниці щодо схожості Туата де Дананн і Нолдор для багатьох прихильників Толкіна справді актуальні, адже коли мова заходить за коріння професорових ельфів, то одразу важко щось сказати. В скандинавській традиції вони ніби і присутні, але не мають таких рис, як ельдари з Леґендаріуму. В фольклорі, казках тощо ельфи часто є лише феями, але аж ніяк не величними і піднесеними створіннями. Тому шукати генезу цього образу можна частково в і інших традиціях, як-от в ірландській.
Наостанок, щодо ще одного спільного мотиву скел і Леґендаріуму - мореплавання. Загалом, ірландських саг є дуже багато і серед них можна знайти наступні: “Плавання Брана” і “Плавання Майл Дуна”. З назв нескладно здогадатися, що оповідають вони про морські подорожі, з одною лише особливістю — герої на своїх кораблях потрапляють в потойбічні світи. Не нагадує вам подорож Еаренділа до Валінору? Та і загалом те значення, яке ельфи чи нуменорці надавали морю, дещо бринить суттю самої острівної Ірландії.
Отож, бачимо справді значні подібності між кельтською традицією і Леґендаріумом Толкіна. Я, звісно, розумію, що подібні сюжети зустрічаються в інших мітологіях тощо. Проте деякі мотиви аж занадто схожі для того, аби ми говорили, що такі схожості можемо знайти в будь-якій індоєвропейській традиції. А деяких з них навіть унікальні для кельтської і толкінівської мітологій.
І це вкотре доводить різносторонність Толкіна, його начитаність і широту поглядів!
