Чи може фейрі - це аналог нашого чорта?)
Усім, хто цікавиться епосом та фольклором, відомий традиційний казковий образ ельфа - хитрого, дотепного, пустотливого духа, що краде у вівчарів хутро, злизує вершки з молока та підмінює немовлят на поліно.
Але хоча англійські фейрі є найяскравішим прикладом стихійної нечистої сили, що за власним бажанням може або викрасти людину під пагорби та закріпачити, або обдарувати неуявними багатствами, архетип цей не є чимось виключно англійським. Наприклад, японські кіцуне та корейські куміхо - прекрасні створіння (кіцуне, до речі, можуть бути не лише жінками), що можуть як обізлитися та мститися людині, так й зробити їй добро. І, так само як у історіях з фейрі, в них є маленький недолік, який складно помітити - часто кіцуне викривають, помітивши їхній лисячий хвіст.
Але чи міг хтось подумати, що й у нас, українців, цей легендарний мотив знайшов відбиток?
Дідько - персонаж багатьох українських казок, переказів та художніх творів. Він є чи не найпопулярнішою нечистою силою серед українців нарівно з відьмою. Жоден інший дух не має такого щільного відображення в українській культурі - навіть улюблена всіма нами мавка зустрічається дещо рідше.
То хто він є, цей український чорт? Палий янгол з біблійних мотивів, що колись був прекрасним божественним створінням? Ймовірно, ні, бо переважно у християнській традиції фігурують демони - вони є палими янголами та заміщують роль бісів. До того ж дідько далеко не завжди виступає спокусником у українському фольклорі. Частіше йому відведена роль трікстера або й стихійної сили, яка займалася власними справами, доки їй на шляху не перестрівся головний герой. Чорт є близьким другом відьми, часто навіть коханцем. Але чи спокушає він відьму, чи бере її душу, як демон? Ні. Українські відьми не продають душу Люциферові після спокуси або одержимості, вони стають відьмами або за власним бажанням, або успадкувавши свій дар. Тож, хоча у сучасній постаті чорта прослідковуються певні християнські мотиви (що цілком природньо, коли суспільство намагається поєднати фольклор та релігію), він не є суто християнською істотою. Дідько існував й до хрещення Русі. Він виконував роль персоніфікації надприродного, містичного та нечистого й споконвіку існував десь поряд з людьми.
То звідки в мене взагалі виникла ідея порівняти дідька з англійськими фейрі? Надихнули мене на це два оповідання - “Закоханий чорт” Олекси Стороженка та “Ось тобі й скарб” Квітки-Основ'яненка.
Перше оповідання цікаве тим, що у ньому дідько постає не антагоністом, який обдурює головного героя або спокушає на зле, а скоріше це головний герой використувує чорта. Звісно, з точки зору героя чорт - це безумовне зло, яке не заслуговує на співчуття, бо тоді ще не набрав популярності мотив неоднозначності зла, звабливості демонічного, прекрасного та незрозумілого Сатани тощо. Чорт асоціювався з однозначним злом в уяві українців, тож, хоча в цьому оповіданні він не зробив нічого поганого, ми маємо прийняти “презумпцію винуватості”. Отож.
У “Закоханому чорті” головний герой, молодий характерник, повертається до України й випадково натрапляє на сцену між чортом та відьмою. Чорт зізнається відьмі у коханні, вмовляє її зглянутись над ним та погодитись на шлюб. Він обіцяє коханій все, чого та попросить, навіть зробити так, щоб її охрестили та тим самим порятували її душу. Не переказуватиму тут увесь зміст твору, зупинюсь лише на тих моментах, які мають безпосередній стосунок до моєї думки.
Чорт тут постає у подобі прекрасного запорізького козака - високого, дужого, чорнобрового красеня, еталону української краси за всіх часів. Єдине, що видає у ньому нечисту силу, це довгий хвіст з кінчиком, мов наконечник стріли. Щось тут є знайоме, чи не так? Потойбічна сила, що має подобу вродливої, гідної та звабливої людини, але ховає певну рису, яка характеризує її стосунок до темних сил - так само, як фейрі.
І, так само, як у англійському фольклорі панує думка, що фейрі за принципами поділяються на три когорти - Благий двір, Неблагий двір та Диких фейрі, які визначають їхні схильності та паттерни у поведінці, у “Закоханому чорті” дідько теж не виступає однозначно злонаміреним. Він щиро кохає свою відьму та погоджується на певні випробування, щоб добитися її схильності.
І, так само як у багатьох англійских казках про фейрі, чорт укладає певну домовленість з головним героєм та робить йому послугу в обмін на власну вигоду. В цілому, мотив обману темних сил, які зазвичай самі кривдять людство, є дуже поширеним й у нашому епосі. У багатьох казках герої, яким нечиста сила надумала заподіяти зло, цю нечисту силу обманюють та перемагають. Певно, це один з найпоширеніших прийомів у казках, що й забеспечує ще одну спільну рису між чортами та фейрі.
Але цікавішим у відношенні “чортології” є оповідання Квітки-Основ’яненка. Воно глибше занурюється у пояснення суті та побуту чортів.
У цьому оповіданні дідько постає класичним спокусником. Він користається жадібністю героя історії та має на меті використати його у своїх підступних планах, про які ми не дізнаємося найдотепнішим чином! У цій історії героя рятує не його розум, чесність або доброта, а… тупість)
Менше з тим, цікавим у цьому оповіданні є детальний опис того, хто є чорт, як влаштоване їхнє суспільство тощо. Тут чорт так само прибирає подоби людини, проте якби головний герой був уважнішим, то помітив би, що вишукану шапку зсередини напинають роги, а довгі поли вбрання прикривають хвіст. Той самий мотив - нечиста сила, що прибрала людської подоби, але її можна викрити, якщо помітити певні риси.
Далі головного героя запрошують на частування. Він має прослідувати за синім вогником до хащів й так потрапляє на бісове застілля. Суспільство чортів описане як панство (чи то просто збіг, що англійці назвають фейрі Панством?). Вони святкують весілля родички “нашого” чорта, яка вже далеко не вперше шлюбиться. Сидять за великим пишним столом з вишуканими наїдками та розкішними напоями, як то різноманітні французькі вина. Чортиці “з голими руками та шиями”, себто вбрані у шляхетські сукні. Припускаю, тут мається на увазі бальне вбрання жінок шляхетного стану - воно було більш відкритим та вишуканим, ніж денна сукня. Так чи інак, чорти таки є панством і вбираються як заможні люди. На святкуванні грає шестеро музик (також ознака розкоші). Але, хоча чорти та чортиці причепурені, вишукані зачіски панночок та капелюхи панів вже не ховають ріжок.
Далі “наш” чорт розповідає героєві, що на початку часів, коли люди ще були побожнішими та чистішими (той таки мотив гріхопадіння), чортам у пеклі самим доводилося топити котли та штрикати грішників. Але коли грішних душ побільшало, та й так, що їм вже місця бракувало, усі чорти перейшли до панівного стану. Чорти стали панством та домашньою прислугою, тоді як грішні душі самі виконували зобов’язання катів або відбували пекельні муки іншими шляхами - наприклад, працюючи на полях або виконуючи обов’язки слуг. Коротше, кріпатство. І це найцікавіше!
Адже ми знаємо, що коли англійські фейрі крадуть людських дітей або забирають до себе у пагорби дорослих, люди, за рідким винятком, потрапляють у те саме кріпатство. Цікавий момент та цікава подібність. Хіба що фейрі людей крадуть, а наші чорті закріпачують грішні душі, які самі потрапили до Пекла.
Якщо ж трохи відійти від розгляду цих двох оповідань та ширше поглянути на образ чорта в українській культурі, виявиться, що немає якогось чіткого визначеного образу дідька.
Дідьки можуть бути як такими, що у вищенаведених творах (майже люди, але з певними відмінностями), так й геть інакшими - антропоморфними козловидими істотами, фавноподібними, мати козлячий або свинячий писочок. Так само й фейрі можуть виступати як витонченими прекрасними істотами, так й фавнами (подібно до славнозвісного Пака), чортенятами, гоблінами, гобами тощо.
У народних повір’ях подарунки чортів ніколи не приносять щастя - у найліпшому випадку те, що здавалося золотом та зброєю, потім перетворюється на мотлох, бруд, вугілля чи навіть кізяки. Той самий мотив використовують й у казках про фейрі.
Також за повір’ями чорти можуть видавати себе не просто за людину, а й за родичів. І от це, як на мене, вже суто слов’янський елемент. Українські упирі - це не просто вампіри, це нечиста сила, яка найбільше переслідує своїх рідних. Саме до своєї родини приходить упир, щоб його впустили до хати з любові. Фейрі ж рідко використовують родинну схильність, частіше вони прихиляють людину красою та вдаваною щедрістю.
Так само, як й у випадку з фейрі, у казках ми зустрічаємо дуже різних чортів - як могутніх та непоборних, так й більш знайомих нам - трохи наївних, дурнуватих невдах, яких головний герой обов’язково перехитрить та врятується.
Отож, підсумуємо:
й чорти, й фері мають еталонну чарівливу вроду, але завжди мають певні риси, що відрізняють їх від людей;
й чорти, й фейрі укладають з людьми підступні угоди;
й чорти, й фейрі символізують нечисту силу, яка не обов’язково є злою, але завжди - небезпечною;
й чорти, й фейрі живуть окремо від людей, мають свої землі, суспільство та ієрархію;
й чорти, й фейрі закріпачують людей;
й чорти, й фейрі є узагальненням та уособленням природної стихії, що непідвласна людині;
й чортів, й фейрі відчувають тварини, вони можуть спілкуватися з природою;
викрадають дітей, лишаючи замість них підміну.
Звісно, є й багато відмінностей. Український чорт - це дуже характерна та автентична істота зі своїми відмінностями, веселою та трохи недоладною вдачею. Наш чорт більш схильний до людей, товариський. Й хоч він нерідко дошкуляє пересічному українцю, та ми завжди можемо з нього посміятися.
Та чого не вистачає чортові, то це того ореолу шляхетності та вищості, що є у англійських ельфів. В українців до свого автентичного “фейрі” дуже панібратське ставлення.
