Згідно з нещодавнім опитуванням громадської думки, яке було проведене Київським міжнародним інститутом соціології, майже третина українців зараз готові піти на територіальні поступки, якщо це припине російську агресивну війну і збереже незалежність їхньої країни. Але більше половини населення відкидає ідею поступитися територією заради миру.
Це може створити враження, що більшість виступає проти поступок, але зростання числа тих, хто готовий йти на компроміси, вражає. До травня 2023 року цей показник залишався на рівні 10% або менше. Однак, з безперервними поганими новинами з фронту після провалу весняного та літнього наступів минулого року, він зріс до нинішніх 32%.
Зростаюча втома від війни все більшої кількості українців навряд чи пройде найближчим часом, враховуючи, що Росія продовжує просуватися вздовж майже 1200-кілометрової лінії фронту, особливо в критичному донецькому секторі. Хоча, слід зазначити, що значних стратегічних проривів не відбулося - і просування відбулося величезною ціною з погляду людських життів з обох сторін.
Навіть якщо більшість українців, зрештою, були б готові обміняти частину території на мир, неясно, як виглядатиме надійний мирний план.
Україна офіційно не відмовилася від своєї ідеї глобальної коаліції держав, які чинять тиск на Росію, щоб вона припинила агресію та вивела війська з усіх українських територій, які вона незаконно окупувала з 2014 року. Проте ця перспектива виглядає надзвичайно малоймовірною.
Тому необхідно переосмислити, як Москва і Київ можуть досягти взаємоприйнятної мирної угоди, яка буде дотримуватися. Неможливо, щоб це сталося без активної участі Пекіна та Вашингтона.
Пекін переорієнтовується на Москву
Нещодавні зусилля міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби щодо залучення Китаю до миротворчих дій, схоже, поки що зайшли в глухий кут. Після їхньої зустрічі в Гуанчжоу 24 липня міністр закордонних справ Китаю Ван І зазначив, що умови для переговорів між Києвом та Москвою ще не дозріли.
Позиція Китаю тепер полягає в тому, що вони «підтримують усі зусилля, які сприяють миру, і готові продовжувати відігравати конструктивну роль у припиненні вогню та поновленні мирних переговорів». Це набагато мінімалістичніше, ніж бачення Україною «міцного та справедливого миру», яке передбачає повне відновлення суверенітету та територіальної цілісності країни у її міжнародно визнаних кордонах 1991 року.
Це також разючий контраст із позиційним документом Китаю щодо України від 24 лютого 2023 року. У ньому наголошувалося, що «суверенітет, незалежність та територіальна цілісність усіх країн мають бути ефективно дотримані». Тепер позиція Пекіна набагато тісніше пов'язана з позицією Москви, яка фокусується на припиненні вогню для заморожування нинішніх ліній фронту.
Зміна голови Вашингтона
Інша частина рівняння – Вашингтон. Вибір Дональдом Трампом віцепрезидента, який заявив, що йому байдуже, що станеться з Україною, здавалося, не віщував нічого доброго Києву. Однак вихід Джо Байдена з гонки та сильна кампанія його віцепрезидента Камали Харріс роблять перемогу Трампа та Венса в Білому домі набагато менш вирішеною.
І навіть якби це було так, внутрішні дебати республіканців про те, як боротися з війною в Україні, далекі від завершення. Колишній держсекретар Трампа Майк Помпео нещодавно став співавтором статті, в якій пропонувався набагато жорсткіший підхід до досягнення миру в Україні. Хоча це також включало б територіальні поступки, це включало б членство України у НАТО, а також швидкий вступ Києва до ЄС.
Але перемога Трампа та Венса в листопаді все ще виглядає для Путіна більш перспективною, ніж альтернатива. Харріс має чіткий досвід як рішучий захисник України та критик Путіна.
Наразі далеко не зрозуміло, чи займе Харріс жорсткішу позицію, аніж Байден, чи просто продовжить курс Байдена - політику, яка до цього часу лише запобігала поразці України, не забезпечуючи їй шлях до військової перемоги.
Незалежно від результату виборів у США, Путін може втішитись тим фактом, що нинішня спільна траєкторія війни йде на його користь. Поступові успіхи Росії на полі бою підірвали готовність українського народу зазнавати будь-яких труднощів, необхідних для відновлення кордонів своєї країни.
На той час, коли в січні 2025 року в Білому домі з'явиться новий президент, ситуація навряд чи зміниться на краще. Політично, Китай явно на боці Росії, в той час як Іран і Північна Корея пропонують важливі військові лінії поставок.
Отже, ключовим питанням у зусиллях, що спрямовані на припинення війни в Україні, є не стільки необхідність вирішення проблеми шляхом переговорів, скільки те, як діяти з «червоними лініями» кожної зі сторін. І тут, згідно з поточною громадською думкою в Україні, питання територіальних поступок менш проблематичне, ніж питання членства в НАТО.
Більше половини опитаних українців відкидають будь-яку угоду, яка включає територіальні компроміси та водночас вимагає від країни відмовитися від членства в НАТО. Але від 47% до 57% були готові прийняти різні ступені територіальних поступок Росії, якщо Україна зможе приєднатися до трансатлантичного альянсу та отримати гарантії безпеки.
Якби такого компромісу між Києвом і Москвою було досягнуто, то, швидше за все, це сталося б у результаті тиску з боку Вашингтона та Пекіна. Тому реальне питання може полягати в тому, за яких обставин США та Китай побачили б такий компроміс, а отже, і мир в Україні у своїх власних довгострокових стратегічних інтересах.
Джерело — The Conversation
