Нещодавно пішли з життя люди, які були останніми провідниками між моїм сьогоденням і спогадами про дитинство в Куп’янську. Це мої хрещені, які залишилися в моїй пам’яті усміхненими, щасливими, і ми безумовно любили один одного — без підтекстів. Я не знала їхніх секретів, просто бачила людей, які дарували мені свій безцінний час. А головне — відчувала, що тоді ми були чесними один перед одним. Нам було добре. Затишно.
Мій тато з родиною жив у Куп’янську, і я завжди трохи вважала це місто теж своїм, бо там минуло дитинство мого тата. Десь дуже тихо, в глибині пам’яті, чую голос бабусі. Чую її сміх — такий особливий, як і вона сама. Моя татарочка, моя унікальна.
Тож Куп’янськ мого дитинства — це в першу чергу бабуся, яка готує найсмачніший суп на планеті. Це майже невловимий спогад про дідуся і його усмішку, коли він діставав з кишені піджака іриску, щоб пригостити мене. Мені було, здається, три роки.
… спекотні літні дні, магазини з марлею на дверях від мух і запах свіжого хліба. Такий смачний “кірпічик” пекли тільки в Куп’янську. Пам’ятаю, як тато марив ним і завжди купував кілька свіжих хлібин додому, в Київ.
… дача і скрипучі ліжка з пружинами.
… дідусь, який тримає радіо біля самого вуха і слухає щось там собі тихенько.
… аґрус, який я востаннє їла саме на дачі в Куп’янську, коли мені було 5-6 років, або щось близько того.
… бабуся з шикарним довгим волоссям, яке вона фарбувала хною (я майже фізично відчуваю цей запах) і збирала у дульку. Як вправно вона фіксувала її шпильками! Спостерігати за цим було справжнє задоволення.
… молоко в бідонах і жовта малина.
… вермішель з молоком на обід.
… походи на річку повз крейдові гори.
… хрещений, який вмикав у машині мою улюблену пісню Хуліо Іглесіаса, і ми їхали кудись. Можливо, навіть на річку, трохи далі — туди, де живуть байбаки.
… хрещена і її фірмова кава з лимоном.
… мій такий дорослий брат…
Ці спогади такі крихкі. Це єдине, що залишилося на згадку. Я перетворюю їх у слова, щоб закарбувати в пам’яті назавжди…
