Ця стаття є перекладом інтерв’ю «THERE AND BACK AGAIN…WITH LAURIE GOULDING — PART TWO», яке Лорі дав порталу Track of Words у 2017 році.
Переклав @st_neOh для телеграм-каналу Крипта Архівіста.
У першій частині мого інтерв'ю з колишнім редактором Black Library Лорі Ґолдінґом ми розмовляли про те, що трапилося з BL після її включення до складу департаменту публікацій Games Workshop, та як зрештою усе повернулося на свої звичні місця. Якщо ви вже прочитали ту розповідь, то, я впевнений, погодитеся з тим, що вона виявилася неймовірно цікавою, багатою на раніше невідомі деталі, і до того ж змогла довести, що попри усі складнощі Чорній Бібліотеці вдалося знову вибороти собі місце під сонцем.
І от, обіцяна друга частина нарешті завершена – її створення зайняло набагато більше часу, ніж я спочатку очікував, тому одразу перепрошую перед усіма, хто так терпляче на неї чекав! Окрім продовження обговорення змін всередині Black Library, яким присвячено попередню частину розмови, ми також торкнулися і купи інших тем – від нашого спільного захоплення книжками про Кайафаса Каїна до думок та передбачень Лорі щодо майбутнього Єресі Гора. Усе це ви зможете прочитати нижче, тож, сподіваюся, воно зацікавить вас так само, як і мене.
Одна з найцікавіших частин нашого діалогу стосується наслідків виведення Black Library з-під контролю департаменту публікацій та поновлення її незалежності. Я розділив цю розповідь на два менших фрагменти: «супровідні видання» та «редакторський нагляд». За ними йде і решта нашої бесіди – згадки декількох відомих персоналій, різдвяні календарі від BL, та, звісно ж, Єресь Гора.
Супровідні видання
Лорі Ґолдінґ: За усі роки, що я працював у Black Library, значною часткою наших релізів завжди були супровідні видання. Я маю на увазі не "будь-які книги, дії яких відбуваються у всесвіті Warhammer" чи щось подібне, а саме історії, безпосередньо націлені на підтримку продажів нових ігор та мініатюр. От що мені завжди подобалося у об'єднанні зі Студією, так це можливість подивитися на усіх майбутніх пластикових солдатиків! Розумієш, я сам величезний фанат Warhammer. Ми всі там такими були! Тому коли бачиш нові мініатюри або дізнаєшся про нові настільні ігри за місяці, а іноді й навіть роки до офіційного релізу, то буває важкувато зберегти непохитний, крижаний спокій.
Гарний приклад супровідних матеріалів – оповідання зі збірки Deathwatch: Ignition, які ми видавали у електронному форматі перед релізом настільної гри Deathwatch: Overkill. Я щиро пишаюся тим, як неймовірно тоді наші письменники попрацювали над художнім відтворенням персонажів з настільної гри. Про анонс Overkill нас повідомили більш ніж за рік, тому ми мали вдосталь часу аби заздалегідь замовити необхідні розповіді та послідовно публікувати їх до дати виходу гри. Подібний маркетинг виявився просто фантастичним. Завдяки тому, що ми прописали Вартових, наділили їх історіями і характерами, фанати вперше познайомилися з ними не через коробку з моделями, а на сторінках коротких оповідань про життя бійців до їхньої зустрічі. Мені самому дуже сподобався концепт елітного загону космічних десантників, яких задля виконання секретної місії зібрав капелан Кассій – більшість з них не зустрічалися до подій гри, але при цьому усі були по-своєму неперевершеними.
Як я згадував раніше, після виходу Чорної Бібліотеки зі складу департаменту публікацій [див. першу частину інтерв'ю], деякі мої колеги залишилися у Студії та продовжили редагувати художню літературу разом з ігровою. Було б вельми необачно втрачати таких кмітливих та досвідчених спеціалістів, крім того на момент від'єднання BL у них в роботі вже були декілька продуктів. Мова про такі книги як The Red Path (про Кхарна – прим.) і Medusan Wings (про винищувачі Залізних Рук – прим.), цикл Legacy of Russ (про облогу Фенріса – прим.), та, щойно згадав, Legends of the Dark Millennium: Genestealer Cults. Вони стали для мене найболючішою втратою. Просто на ранніх етапах планування та оформлення замовлення я дуже тісно співпрацював з Петером Фегерварі, але потім виявилося, що нас розділили, тому довести книгу до фіналу у мене не вийшло! От дідько! Спочатку роман називався наче The Cult of the Infinite Spiral, але потім йому та Deathwatch Ієна Сент-Мартіна, з якою теж виникли проблеми, оскільки під таким ж самим заголовком у 2013 виходив роман Стіва Паркера, дали нові назви, які збігалися з кодексами, аби підлаштувати їх під релізи настільного матеріалу. Дуже схожа ситуація виникла на теренах Віку Зиґмара, де ігрові й художні книги стали мало не єдиним цілим. Усе щоб покупці чітко розуміли, хто є хто та як усе пов'язано. Але особисто мені більше припала до душі оригінальна назва. Ха-ха! Не зважай. Історія все одно вийшла чудовою, а потім – коли Петер закінчив роман для Студії – мені ще раз випав шанс з ним попрацювати, але вже над оповіданням-приквелом Casts a Hungry Shadow (на щастя, у 2018 році Genestealer Cults були перевидані під більш поетичним ім'ям Cult of the Spiral Dawn – прим.). Додам, що Петер чудовий хлопець з купою різних ідей, який завжди глибоко досліджує теми своїх творів та ніколи не відмовляється від співпраці з редакторами.
Різне траплялося. Люди часто питали мене та Ґева Торпа, чи є The Thirteenth Wolf супровідною історією до настільного Burning of Prospero. Звісно так! Але насправді ні! Ха, не надто ясна відповідь, чи не так? Гаразд, пояснюю: ми з Ґевом хотіли разом створити аудіовиставу по Єресі, яка повинна була виходити приблизно в той самий час, що й настільна гра. У пошуках чогось цікавого ми вирішили переглянути старезні нотатки тих років, коли Ден та Ґрем писали свої романи про ту битву. Ґев завжди був моїм улюбленцем серед авторів аудіовистав: він буквально мав шосте відчуття на те, як необхідно їх створювати та як краще використовувати таланти наших дикторів і звукових дизайнерів. До того ж, зі Студії нам передали перші чернетки Саймона Ґранта та Філа Келлі, які розробляли завдання та історію настільної гри, і саме серед них ми натрапили на Портальний Лабіринт, локацію Просперо, що давним-давно згадувалася у колекційній картковій грі Sabertooth. Я сказав: «Гей, Ґеве, давай спробуємо створити з цим щось на зразок «Зоряної брами» чи погоні в лабіринті», а потім Алан Блай додав прекрасну ідею того, як через дії нерозумних Космічних Вовків уся крихка структура втратила стабільність у полотні часопростору. Історія вийшла блискучою, однією з найкращих у Ґева. Мені подобається, як ми тоді повелися з долями героїв минулих історій, віддавши їм нарешті заслужений, логічний кінець. Так би мовити, закрили петлю.
Вже й не порахуєш, скільки разів таке відбувалося. Ми, редактори, одними з перших бачили усе над чим працювали у Студії, від мініатюр до ілюстрацій. У Forge World повз мене взагалі проходила кожна деталь кожної новинки, тож я завжди намагався допомогти авторам визначитися з тим, що ще можна додати у їхні твори. Розумієш, ніхто у межах Games Workshop, навіть письменники, не мав повноцінного уявлення про продукти, які зараз ідуть конвеєром розробки. Тому я відчував, наче повинен пильно слідкувати за усім, що може допомогти нам поєднати між собою різні історії, місця, персонажів, тощо. В деякому сенсі УСЕ було супровідним матеріалом до чогось іншого. І це справді круто. Наявність такого високого рівня "нагляду" принесла нам багато користі.
Редакторський нагляд
Лорі Ґолдінґ: Кумедно, що є два майже однакових слова: «наглянути» – поспостерігати зі сторони, щоб зрозуміти усю картину та за потреби дати пораду; «недогледіти» – забути, пропустити чи проігнорувати щось абсолютно очевидне! У мене завжди нутро зводить, коли я розумію що у клопотах та планах забув якусь важливу дрібничку. «Не забудь свій паспорт, Лорі, тільки не забудь паспорт... Трясця, я забув прокляті ключі!» Ах.
Останніми роками різними людьми з BL у тому чи іншому ключі завжди підіймалася тема редакторського нагляду, і кожного разу як приклад ставили одну Єресь Гора. Насправді немає значення письменник ти або ж редактор, адже тобі все одно доводиться співпрацювати з іншими людьми, а внаслідок – втрачати ті самі загальний нагляд та контроль. Таким чином, колись неодмінно виникнуть розбіжності з чужими роботами, повторення, або ще якісь незгоди та помилки. Найкращий спосіб цього уникнути – навчити колег ділитися ідеями і обговорювати їх між собою. Просто побудуй щире спілкування, воно неодмінно допоможе. Збери людей в одній кімнаті, посади за стіл, хай вони розмовляють, розмовляють, розмовляють. Чорт, притягни туди художників, будь-кого, хто може чимось допомогти! Це одна з тих прописних істин, на яких має ґрунтуватися кожен творчий колектив. Без неї неможлива здорова співпраця. Тому як тільки-но двері почали зачинятися, а поговорити з іншими відділами ставало дедалі важче, я запанікував.
Але по-справжньому я злякався від думки, що коли Black Library повністю покине департамент публікацій, то нам переріжуть усі шляхи до оновлень Студії. Однак, на превелике щастя, ми встигли налагодити настільки тісні стосунки з людьми звідти, що легко могли звернутися до них про допомогу, і навпаки. Я без проблем телефонував Філу Келлі, Енді Кларку – хлопцям, яких знав багато років, але тепер вважав друзями замість простих колег – пив з ними каву у «Баґмана», і ми не тільки вирішували усі можливі негаразди, а й додавали зверху три шари крутості! Думаю, одним з найкращих, кого я тоді зустрів, був та залишається Джеймс Г'юїтт (автор правил у складі Студії з 2014 по 2016 рр. – прим. пер.), який звісно ж продовжив працювати у Forge World. Як же я йому заздрив! Спочатку він возився над Blood Bowl, потім з Adeptus Titanicus, а я міг тільки спостерігати, наче дитя за вітриною дорогої крамниці! Але попри все ми постійно спілкувалися, обговорювали наші проєкти, роботи, шукали можливості для перетинання сюжетів та намагалися унеможливити появи проблем. Якщо в тебе близькі стосунки з колегами, то таке спілкування виникає саме собою. Це можна вважати вдалим результатом існування департаменту публікацій, дарма що зрештою він розпався. Саме департамент допоміг працівникам Black Library та Студії об'єднатися на особистому рівні. У всіх нас була єдина мета – подолати перешкоди, які створював собою єдиний, непохитний, монолітний підхід до творчості. Сподіваюся, в майбутньому я зможу покластися на досвід та поради цих хлопців незалежно від того, куди нас усіх розкидає життя.
Коли я пишу, редагую, чи просто комусь з чимось допомагаю, то намагаюся постійно нагадувати собі, що кожен має власні області знань та думки, які можуть разюче відрізнятися від думок інших людей. Але ти маєш «за замовчуванням» довіряти їм, замість того щоб намагатися пробитися силою чи злопам'ятно виключати нелюбих колег з творчого процесу за якісь слова чи позиції. Ці люди опинилися на своїх місцях не просто так, а тому що вони є обізнаними експертами, які працюють над одним всесвітом, граються одними солдатиками та прагнуть зробити усе якнайкраще. Можу собі уявити, як сценаристи закотили очі під лоба, коли Джордж Лукас без попередження прийшов на раду творців перших Зоряних Воєн та почав верзти нісенітниці про мідіхлоріани, ха! Але потрібно поважати його бачення, навіть незважаючи на неоднозначність деяких деталей. Джордж не задарма досяг режисерського Олімпу.
Однак, визнаю, за час роботи у Games Workshop мені іноді хотілося замість усім відомих подій чи бойових зон займатися чимось локальним та маловідомим. Я розумів, що одного дня хтось з іншого відділу обов'язково усе це перепише під нові реалії, тому питав себе – чому б не відійти у бік та не зайнятися чимось поменше? Звісно, моєю головною задачею у Black Library залишався контроль над величезними, хиткими та непостійними циклами, проте за деякий час я все більше почав заглядатися на затишні куточки, де можна погратися з творами, які я замовляв чи писав самостійно. Аарон Дембскі-Боуден часто казав те саме. Але ж це ледарство! Ми обидва розуміємо, що так поводяться тільки ледачі люди, і книги, написані у співпраці з кимось, обов'язково виходять на декілька щаблів цікавішими. Особливо це правило стосується всесвітів на кшталт Warhammer. Загалом, я завжди намагаюся робити одночасно «те і те», а не «або те, або це» – гадаю, цьому я навчився працюючи у GW поруч з такими хлопцями як Алан Мерретт та Марк Веллс [колишній головний виконавчий директор компанії].
Як і кожен фанат, я щиро хочу, щоб усі деталі Warhammer правильно поєднувалися між собою та відчувалися єдиним цілісним всесвітом. А ще я завжди радий посидіти за чашечкою кави та потеревенити про іграшкових солдатиків з будь-ким, хто готовий слухати! Ха-ха!
Відомі персоналії
TrackOfWords: Далі ми поговорили про декількох авторів, які останнім часом зникли з поля зору, та про шанси на їх повернення. Я почав з запитання про двох фанатських улюбленців – Стіва Паркера та Сенді Мітчелла.
Лорі Ґолдінґ: Особисто я вже давно не контактував зі Стівом Паркером, але, якщо пам'ять не зраджує, Нік Кайм частенько спілкувався з ним за останні декілька років. Вперше я зустрів Стіва невдовзі після початку роботи у Black Library, і він був таким енергійним та веселим, наче займав усю кімнату! Але разом з тим він дуже доброзичливий хлопець, якого щиро турбує те, що відбувається у світі.
Наскільки мені відомо, Сенді Мітчелл постійно розповідав, як же йому хочеться продовжувати й далі писати про пригоди Кайафаса Каїна [гадаю, УСІМ читачам цього хочеться!]. Мітчелл – неймовірно розумний письменник, і його ледь помітна зухвала посмішка проступає крізь кожен, навіть найменший жарт у історії. Я буквально уявляю її щоразу, як читаю Сендієві оповіді! Візьмемо до прикладу назви планет – одна з них перекладається як «дупа» [Nusquam Fundamentibus у The Last Ditch], а інша як «мідні мавпи» [Simia Orichalcae у Caves of Ice]! Чому ніхто з BL їх не перевірив?! Ха! Сенді просто прекрасний. Але такий стиль не зовсім звичний для Warhammer, тому шалений успіх його серед читачів стає ще більш помітним. Я не перестаю чекати нових романів про Кайафаса Каїна, і знаю, що Ліндсі Прістлі (редактору) завжди подобалося працювати разом з Сенді. Безперечно, протягом останніх років велися розмови про продовження, та й фанати постійно питають про нього на різних заходах, тож тримаю кулаки за успіх!
TrackOfWords: Нещодавно я прочитав The Red Path Кріса Довса та згадав, як сильно свого часу мені сподобався Kharn: Eater of Worlds Ентоні Рейнольдса. Я поцікавився у Лорі, чи є шанс на продовження книги, де ми побачимо розповідь про бійню на Скалатраксі...
[УВАГА: НИЖЧЕ БУДУТЬ НЕВЕЛИКІ СПОЙЛЕРИ ДО «KNOW NO FEAR»]
Лорі Ґолдінґ: Взагалі, Ент був найпершим автором, з яким мені довелося співпрацювати. Ба більше, першою не-єресевою книгою Black Library, що потрапила мені до рук, був написаний ним Dark Apostle (про Носіїв Слова – прим.), а першою ж редакторською роботою стало його оповідання Torment. Просто диявольські історії, а Ентоні, між іншим, дотримувався цього стилю з усіма своїми оповіданнями для Єресі! Особливо він постарався над The Purge – НЕВИМОВНО похмурою та темною повістю! Також до збірки Mark of Calth включено його оповідання Dark Hearth, де він описав, як після подій Know No Fear, коли Ґілліман вирвав Кору Ферону серце, «за кадром» між силами Носіїв Слова та Ультрамаринів розпочалася битва за його тіло. Наче перетягування живого канату... Жахливо, чи не так! Вельми жорстока розповідь. Темніша за найчорніше пекло. Написана від усього серця, тому така назва для неї ще більш підходяща, га? О так!
Мені здається, за останні роки Ентоні Рейнольдс істотно поліпшив свою письменницьку майстерність. Пам'ятаю свій щирий захват від його аудіовистави Chosen of Khorne. Тоді я сказав: «Знаєш, у тебе талант розповідати про Кхарна Зрадника, ти просто МУСИШ описати Скалатракс! Я хочу, щоб ти написав повноцінну книгу.»
Ми не раз обговорювали написання потенційного Space Marine Battles: Skalathrax, але у силу декількох причин він вирішив відмовитися від проєкту. Не останню роль тут зіграв і його переїзд у США (де ми тепер працюємо разом!) пару років тому. Ентоні вважав, що через нього аж ніяк не встигне вчасно закінчити рукопис. Зате він погодився допомогти Студії з написанням нового «беку» Кхарна для електронних видань кодексу, тощо. Все це мало стати великою прелюдією до битви за Скалатракс, і звідси ж народився Khârn: Eater of Worlds. Я не полишаю сподівань на тріумфальне повернення Рейнольдса до подій на самому Скалатраксі, оскільки вони дуже, дуже цікаві. Ніхто краще за Ента не зможе перенести ту битву на папір. Тим паче, він мабуть й сам не проти – але краще запитайте у нього особисто! Хто зна, раптом він не погодиться...
Майже півтори року я безперервно пиляв його запитанням: «Чуваче, коли ти нарешті допишеш решту книги?! Я хочу її купити та прочитати! Ти маєш завершити історію!». Можливо, тепер коли я теж у Америці та невідривно дивлюся за Ентоні в чотири ока, мені на пару з Black Library зрештою вдасться змусити його повернутися до Кхарна. Страх як чекаю нової книги про Зрадника!
Письменники BL постійно намагаються додати щось нове, розповідаючи про «всім знайомі» події зі світу Warhammer, які відомі кожному, хто хоча б раз читав кодекс чи Visions of Heresy. Ми завжди старалися привносити більше деталей. Я сам слідую цьому шляху під час роботи над капітулою Кіс Імператора, а у Ента заготовлено кілька шикарних ідей щодо долі Кхарна після Eater of Worlds. Зізнаюся, Кхарн мій найулюбленіший персонаж у всесвіті після самого Анґрона! А от Ент майже не цікавиться Анґроном, що я знаходжу досить дивним. Тільки уяви, захоплюватися Кхарном, але не його примархом. Натомість Рейнольдсу подобається Лорґар... Однак ми не засуджуємо.
TrackOfWords: Пам'ятаю, коли я закінчив читати Eater of Worlds, одразу ж подумав: «Хвилиночку, це ж тільки половина книги!». Пречудова, але лишень половина...
Лорі Ґолдінґ: Так обірвати фінал – натуральне знущання. Мені сподобалося, але я хочу більше! Я прочитав цю книгу разів зо п'ять. Ні, вона безперечно є повноцінним, завершеним твором, але разом з тим відчувається лише початком чогось більшого, і тому неодмінно потребує продовження. А ще краще, якщо усе це запхати у омнібус. [Ох... Звучить чудово!] Кривавий фонтан убивств під єдиною обкладинкою! Хоча зазвичай мені важко читати нескінченні описи різанини – яка іронія, Кхарн та Анґрон мої найулюбленіші персонажі, а я не люблю нескінченну різанину! Просто, на мою думку, доволі нудно читати опис відрубання твоїм улюбленим персонажем тридцяти людських голів за раз. Набагато краще буде описати жах, який відчуває хтось інший, коли БАЧИТЬ твого улюбленого персонажа та відрубання тридцяти людських голів за раз.
Ось чому мене так сильно привабила аудіовистава Chosen of Khorne. По суті, вона є своєрідним відображенням After Desh’ea, де Кхарн спускається в темні глибини флагману та протистоїть озвірілому примарху Анґрону. Ці події наче переносяться у Chosen of Khorne, тільки тепер хтось інший має піти та знайти самого Кхарна. Однак замість скаженого звіра ми бачимо неймовірно спокійного та зібраного бійця, який, щоправда, подумки постійно уявляє вбивства усіх та уся. Цікавий розвиток особистості, чи не так? У Eater of Worlds він показаний майже так само – спокійним воїном з періодичними спалахами люті. На жаль, у інших творах образ Кхарна часом втрачає увесь свій немалий потенціал та деградує до повторення однієї фрази «Вбивати! Калічити! Палити!». І звісно ж, одним з найкращих Зрадника зобразив Дембскі-Боуден у своєму однойменному Betrayer.
Різдвяні збірки та майбутні історії
Track of Words: На момент запису розмови, спогади про різдвяний календар 2016 ще були ще свіжі у моїй пам'яті. Мені здавалося, що більшість (якщо не всі) історії звідти були початками майбутніх романів, тож я запитав Лорі, чи навмисне вони обрали схему: «Прочитайте їх, і зрозумієте чого чекати далі...»
Лорі Ґолдінґ: Хоча Black Library і не докладали рук до календарю Поклик Хаосу 2015 року, усі минулі роки ми постійно намагалися обирати спільну тему для історій та викликати зацікавленість читачів. Тож календар 2016-го ми почали складати у травні, аби встигнути усе зробити вчасно та без затримок. Емі, наш відповідальний редактор, була рішуче налаштована не дозволити відтягувати усе до останньої хвилини – як ми робили це раніше, ха-ха! У мене в розкладі рядочком стояли одразу п'ять оповідань за Єрессю Гора та три аудіовистави, крім того ми вирішили, що кожна з двадцяти чотирьох історій повинна або продовжувати якусь популярну серію, або слугувати передісторією нових релізів.
Наприклад у The Embrace of Pain, аудіовиставі Ієна Сент-Мартіна про життя-буття Люція Вічного станом на сорокове тисячоліття, ми вирішили зазирнути мечнику у голову та описати його страждання від хору голосів колись поглинених ним особистостей. Звісно ж, ця аудіовистава мала підвищити інтерес читачів до майбутнього роману Ієна про Люція [Lucius: The Eternal Blade], реліз якого планувався на 2017 рік. Зі схожою «рекламною» метою виходила аудіовистава The Calculus of Battle за сценарієм Девіда Ґаймера, оскільки тоді він вже анонсував написання роману про Кардана Строноса та Залізних Рук [Eye of Medusa].
[УВАГА: НИЖЧЕ БУДУТЬ СПОЙЛЕРИ ДО «CORAX»]
Стосовно оповідань за Єрессю Гора – більшість з них прямо пов'язані з іншими романами та історіями, або ж просто рухають серію до неминучого фіналу. Зараз вона вже щодуху мчить до свого закінчення.
Одна з головних сюжетних ліній повісті Weregeld зі збірки Corax крутиться навколо історії Марка Валерія, якого відправили на вірну смерть при Бета-Ґармоні. Ми з Ґевом відчували гостру необхідність завершити його арку, а мені дуже кортіло знову почути Тобі Лонґворта у ролі Валерія, тому оминути цю можливість ми аж ніяк не могли. Ден тим часом продовжив описувати пригоди Олла Перссона... Взагалі, усі твори Дена за Єрессю неймовірні; його сценарії до аудіовистав вдвічі неймовірніші; а його сценарії до аудіовистав за Єрессю за участі Олла Перссона – абсолютно неймовірні! До того ж він щедро накинув купу відсилань до Темного Віку Технологій, так що вийшов чистий смаколик. Я залишився задоволеним.
Ах, Олл Перссон. У нього є своя доля. Дехто вважає, наче здогадався, яка саме... Та з усіх людей, які пишуть в інтернеті чи питають мене на різноманітних заходах, ще ніхто не вгадав фінал його подорожі. Вони згадують платиновий «бек», Олланія Благочестивого, і це все має місце бути... Але у чому його СПРАВЖНЯ доля? Ти ж розумієш, на відміну від інших творів по Warhammer, Єресь Гора – результат роботи багатьох різних людей, кожен з яких так чи інакше додавав щось унікальне. Скажу відверто, Єресь настільки збільшилася в обсягах, що контроль над нею став для мене другою роботою.
І куди ж без Blood Bowl! Я дуже радий, що ми знову працюємо над ним. Декілька років тому мене питали: «Чи є у вас пропозиції стосовно нових серій?». Тоді я відповів: «Звісно, хотілося б зробити щось за Necromunda та Blood Bowl!» Але довелося зачекати кілька років, бо тоді ці ігри ще не перевидали. Зате яка тепер різниця, еге ж?
Track of Words: Кому треба дати на лапу, щоб Джошу Рейнольдсу замовили більше творів за Blood Bowl?
Лорі Ґолдінґ: Було б чистим божевіллям не давати Джошу більше Blood Bowl! Його почуття гумору... Якщо вам раптом не доводилося зустрічати Джоша на заходах чи читати його пости, то просто уявіть собі найвеселішого та найнесерйознішого хлопця. Так от – це Джош. Безумовно, він ідеально пасує Blood Bowl. Не можу не згадати описаного ним Лукаса Трікстера – читаючи про нього, я не міг повірити, що у 40k може бути стільки... Не дурості, а саме щирого гумору. За яким все одно відчувався 40k! Те саме з Фабієм Байлом у Primogenitor. Подібні персонажі просто створені заради дещо комедійного стилю – звісно, про Абаддона гумористично не напишеш, та й командор Данте не стане сипати жартами, але Лукас існує саме для цього. Все залежить від доцільності того чи іншого елементу у всесвіті, і головна суть Black Library – якраз всюди шукати доцільність.
Track of Words: Мені щиро сподобалося оповідання Лорі The Aegidan Oath, яке тісно пов'язане з рештою його робіт про Кіс Імператора та романом у серії Space Marine Battles. Якщо ви ще не читали це оповідання, наполегливо рекомендую. Якщо вже прочитали – приготуйтеся отримати більше загального контексту...
[УВАГА: НИЖЧЕ БУДУТЬ СПОЙЛЕРИ ДО «PHAROS»]
Лорі Ґолдінґ: Так от, моя Slaughter at Giant’s Coffin спочатку мала називатися Giant’s Coffin, і взагалі планувалася як повість. Приблизно тоді ж виходило щось про синів Габріеля Сета, тому мені з Енді Смайлі замовили по два оповідання – одне з Єресі, друге з 40k, які б потім змогли доповнити наші повісті та разом з ними випускатися під палітуркою серії Space Marine Battles. Енді, здається, писав чи то Virtues of the Sons, чи то Sins of the Father (аудіовистави про Кривавих Ангелів – прим.), вже не згадаю. Моє додаткове оповідання до Giant's Coffin за Єрессю носило чорнову назву The Dark Between the Stars, але її довелося переписати на The Heart of the Pharos, через що змінилася назва і оповідання по 40k – з The Warden of the Pharos вона перетворилася на The Aegidan Oath. А все тому, що... У цих Фаросах можна було загубитися!
Усі ідеї з роману були ретельно обмірковані ще давно, під час роботи над Pharos. Зараз люди дивуються: «Ох, гляньте-но, у капітана космодесантників на обкладинці Slaughter at Giant’s Coffin реально дивний шолом, з заборолом у вигляді черепа. Маячня якась, він ж не капелан!». А треба лишень прочитати оповідання, з якого стане зрозуміло, що це маска Барабаса Дантіоха. Так-так, у 40-у тисячолітті її носить магістр капітули Кіс Імператора – це церемоніальна відзнака його титулу Наглядача Фароса. Після загибелі і кремації Дантіоха цю маску носив кожен Наглядач Фароса, починаючи аж з часів старого божевільного магістра Обердея. Якщо хтось ЩЕ не читав Pharos Ґая Гейлі – вибачайте за спойлер!
Тепер, аби подражнити фанатів, нагадаю, що ми дізнавалися про усі проєкти Студії задовго до їхнього релізу. Тому протягом останніх кількох років я розставляв тонкі натяки на повернення примарха Ґіллімана серед моїх розповідей про Кіс – зрештою, вони прямі наступники Ультрамаринів. Будь-хто з гострим оком та необхідною базою знань мав змогу відшукати та розшифрувати мої маленькі підказки! Імена персонажів, порядок їхніх смертей, місця, тощо... На якійсь ілюстрації є обладунки з прихованим на них числом. Шепіт чужих у The Heart of the Pharos — ВЕЛИЧЕЗНИЙ спойлер, перекладений однією східноєвропейською мовою. Більше того, молитви високою готикою у Mortarion’s Heart взагалі є прямим повідомленням слухачу. Але більше я нічого не скажу.
О, до слова, хотів зазначити – магістр капітули Тразій у останніх творах про Кіс став Тракіаном не помилково. Не вірте пліткам. Якщо ви відкриєте оновлене видання Orphans of the Kraken Річарда Вільямса, то побачите, що ім'я магістра змінено й там, разом із назвою його корабля. Це не натяк чи нова підказка. Справа у давніх проблемах з авторськими правами, які виникли ще задовго до початку моєї письменницької діяльності. Вибачте за розчарування!
Єресь Гора та список бестселерів New York Times
Track of Words: Більшість ранніх книг Єресі Гора ставали бестселерами за версією New York Times, однак з початком видання книг у твердих палітурках, ця тенденція різко перервалася. Я запитав Лорі, як до цього ставиться Black Library...
Лорі Ґолдінґ: За Black Library, на жаль, не скажу, адже я там більше не працюю! Хоча особисто мене ця тема цікавила ще коли я робив відео для BLTV та різноманітні промо. У Єресі Гора у нас майже підряд вийшло вісім бестселерів – A Thousand Sons, Nemesis, The First Heretic, Prospero Burns, Age of Darkness, Know No Fear, The Primarchs та Fear to Tread. Після першого потрапляння у список (на той момент я ще не зайняв редакторське крісло) Black Library почала серйозно замислюватися над тим, як нагороди та визнання всередині галузі можуть допомогти просувати книги чи підсилити вже наявний рекламний механізм BLTV. У 2010 році Ґрем Мак-Нілл отримав нагороду імені Девіда Ґеммела за свій роман Empire серії Warhammer: Time of Legends, а Реймонд Свонленд (найбільш відомий завдяки обкладинкам до кодексів шостого та сьомого видань – прим.) тяжкою працею здобув непохитне визнання серед інших художників. Девід Ґаймер також не раз ставав фіналістом різноманітних літературних премій – завдяки його талантам я провів немало веселих вечорів з безкоштовним шампанським та закусками, ха-ха!
Повертаючись до теми – минулого тижня я детально перечитав про роботу усього того механізму з New York Times. Їхній список бестселерів, без перебільшення, найвідоміший та найцитованіший у всій англомовній видавничій галузі, хоча конкуренцію йому складають чарти Wall Street Journal та популярного британського Sunday Times. Але об'єми ринку книготоргівлі США легко перевищують британські, навіть якщо мова іде про бестселери номер один. Все просто – наших потенційних покупців набагато менше ніж американських. За океаном зовсім інші масштаби.
Проте головна цікавинка тут криється у тижневих продажах. Щоб потрапити на шпальти NYT як бестселеру, роману за тиждень необхідно розійтися материковими штатами накладом усього в 10,000 примірників. Ось і все, вітаємо у топі! Але... Нюанс ховається саме в частинці «за тиждень». Знаєш, який роман Єресі Гора має найбільшу цифру продажів та прочитань? Звісно Сходження Гора, перший у серії. Проте його загальні продажі, якими б вони не були, розтягнулися на понад десять років з моменту його релізу. Якби ми досягнули їх за десять ТИЖНІВ, то Сходження стало б світовим лідером та першим номером кожного тижневого списку.
Втім є у медалі і зворотній бік. Існують недобросовісні компанії, які за чималу плату допомогають видавцю досягнути списку бестселерів. Наприклад, у хід йде наступна схема: видавець друкує 12,000 примірників, після чого працівники «компанії» за тиждень викуповують їх з різних книжкових магазинів окремими платіжками. Бам! Топовий бестселер New York Times подано, не забудьте розписатися. Тут то ти й розумієш, що подібні списки це лише відображення рейтингів продажів, вони аж ніяк не гарантують якість чи щось подібне. Просто кажуть: «Книга продалася таким накладом, чому – не наша справа», і жодного захисту від зловживань у таких випадках не передбачено. Рано чи пізно кожному видавцеві самому доводиться визначатися, чого він хоче – продовжувати витрачати зусилля, час та гроші на війну за місце у , або направити ці ж ресурси на створення ще більш ВРАЖАЮЧИХ книг? Якщо я не помиляюся, серед усіх романів Єресі Гора, Fear to Tread Джеймса Сваллоу зайняв найвище місце у чартах New York Times – тринадцяте в тиждень релізу. Поґуґліть, якщо бажаєте перевірити, це все у відкритому доступі. Він став останнім романом Єресі у тому списку... Як і останнім масовим виданням у паперовій обкладинці, бо далі ми перемкнулися на колекційні версії у палітурці. Власне, от тобі й відповідь... Black Library вирішила випускати кращі та різноформатні книжки.
Я не сперечаюся – було сумно бачити, що нові твори за Єрессю перестали з'являтися на сторінках NYT. Але все залежало від зростання чи падіння інтересу до серії, а він тримався на одному рівні. Приходили нові читачі, старі кидали цикл, і так по колу. В якийсь момент просто необхідно зрозуміти, що у книготоргівлі не варто гнатися за ілюзорним престижем. Пересічні люди не стануть купляти книжки Black Library ЛИШЕ тому, що на них гарним шрифтом виведено «бестселер New York Times». На мою скромну думку, подібних підзаголовків ми більше не зустрінемо. Попри це ми продовжуємо додавати рядок «серія бестселерів за версією New York Times» у різноманітних описах... Але я СПРАВДІ хотів би помилитися зі своїми невтішними прогнозами. Той, хто займе моє місце у Black Library, я кидаю тобі рукавичку! Спробуй довести мою неправоту!
От знаєш, я не раз помічав, що коли переможця якоїсь видавничої нагороди визначають публічним голосуванням, то зазвичай найбільше голосів дістається великим видавництвам. Чому? Бо у них більше покупців. Тому вони виграють більше нагород. Замкнуте коло. Промінчиком світла тут можуть стати списки бестселерів Kindle та iBooks, які поступово витісняють стару систему видавничих нагород. Але знову – там все також зводиться до кількості продажів чи завантажень. Тільки під іншою обгорткою. Хай там що, мені однаково цікаво побачити, куди цю справу заведе нелегка доля у наступні, скажімо, років десять. Авжеж, на той час Єресь Гора вже давно скінчиться, але, можливо, я напишу новий «П'ятдесят Відтінків Чогось» та заплачу непевній шахраюватій компанії, яка скупить усі примірники! Легкі гроші.
Track of Words: Говорячи про закінчення Єресі Гора – ми перетнемо позначку у 50 книг, чи не так?
Лорі Ґолдінґ: Хах, якщо порахувати імовірні передруки того, що вже видавалося у інших форматах та додати три останні історії, то вийде навіть більше п'ятидесяти.
Track of Words: Три останні історії чи три останні книги?
Лорі Ґолдінґ: Кхм, як ми з Ніком вже казали на Black Library Live, залишилися три відкриті сюжетні лінії, які будуть розподілені по останнім книгам. Причому ми не ставили собі рамки типу «оцю історію в цей твір, а оту в той твір». Дещо вже написано, дещо тільки буде написано. Вибач, що відповідаю так невизначено. Мої з Games Workshop угоди про нерозголошення стосуються усіх новинок!
Track of Words: Настав час мого останнього запитання для Лорі: «Зараз, полишивши Black Library, на який з майбутніх романів ти чекаєш найбільше?»
[УВАГА: НИЖЧЕ БУДУТЬ СПОЙЛЕРИ ДО «CORAX»]
Лорі Ґолдінґ: Ну, окрім, очевидно, наближення Облоги Терри, де нарешті зустрінуться стільки персонажів та сюжетних ліній, яких ми старанно підводили до того моменту... Є одна подія, про яку усі постійно мене питають (оскільки розповіли ми її дещо заплутано), а ім'я їй – Забій Вовків. Мова про той епізод у Corax, коли тяжко поранений Леман Расс неочікувано з'являється на Яранті, де його знаходить брат Коракс. Ми з Ґевом навмисне продумали та ввели ту історію, адже нам було конче необхідно ЯКОМОГА ШВИДШЕ вивести Корвуса з Єресі, щоб він не встиг завадити нашим ідеям стосовно продовження арок Бета-Ґармона, Марка Валерія тощо. У будь-якому разі, шлях Коракса істотно пов'язаний з тим, що сталося з Леманом вже ПІСЛЯ Забою Вовків. Раджу прочитати Leman Russ: The Great Wolf Кріса Райта, там є купа різноманітних натяків.
До речі, Забій Вовків – це лише неофіційний термін, який Тоні Коттрелл використав на одній презентації Forge World. Але відтоді він міцно засів у всіх в головах, змусивши думати: «Вау, точно назва нової книги Black Library!». А я? А мені залишається тільки чемно посміхатися та мовчати...
Одразу ж постає цікаве питання: що стало з Рассом та як він опинився у настільки скрутному становищі? Багато людей припускають, що усе це – результат зіткнення з Гором, і вони, можливо, мають рацію. Втім протистояння Гора з розлюченим Леманом Рассом та його легіоном має статися трохи ближче до Облоги Терри, аби не порушити баланс у сюжетній арці Луперкаля. Розумієш, читачі дивилися на події виключно з точки зору лояльних примархів, які залишили їм багатенько питань без відповідей. Ми з Ґевом навмисне пішли шляхом двозначностей та оповили нашу розповідь туманом. По суті, вона є такою собі «єрессю в мініатюрі», де всім одразу зрозумілий кінець – Леман Расс програє. Це мене найбільше і захоплює.
Але ЧИ ДІЙСНО єдиним результатом стала поразка Лемана? Бо у Corax при Яранті раптово з'являється сам Езекіль Абаддон й ударним кулаком намагається добити поранених Космічних Вовків та їхнього примарха. Сподіваюся, ця історія стане чимось на кшталт «Бунтаря Один» для «Нової Надії» – дивовижним, неймовірним, жахливо-драматичним фіналом передбачуваного Забою Вовків. Усі переживання та суперечки фанатів щодо несправедливої долі бідного Лемана просто рознесе вщент після релізу повної історії! Ми всі знаємо з «беку», що Гора він не вб'є, а спроба з гучним тріском провалиться. Питання у тому, ЯК САМЕ Расс програє та чого саме ЗМОЖЕ досягти. Не забувай, ми ще не бачили історії з точки зору найважливішого героя – самого Гора. Ось такі речі я люблю у творах Єресі найпалкіше. Певен, що б не трапилося на сторінках нової книги, вона вийде шикарною. (насправді увесь час мова йшла про роман Wolfsbane Ґая Гейлі – прим.)
Track of Words: Звучить чудово! (У БАГАТЬОХ фанатів Вовків на цьому моменті потекла слина...)
Наостанок, хочу ще раз подякувати Лорі за приділений на цю немаленьку розмову час та невичерпну, щиру відвертість. Як і за нашої першої розмови, було дуже приємно почути його думку стосовно багатьох цікавих тем та мимоволі дізнатися кілька внутрішніх секретів.
Ба більше – після розмови у мене виникло почуття позитивної впевненості у майбутньому книжкового Warhammer, чим би воно нас не радувало: останніми книгами Єресі Гора, новинками 40,000 чи підтримкою всесвітів на кшталт Blood Bowl – або навіть новими, поки що не анонсованими циклами. Останні релізи BL були без перебільшення неймовірними, а до випуску готується ще багато цікавинок... Далі буде!
Дякую за прочитання! Не забувайте донатити на ЗСУ та підтримувати наше видавництво книг Воргамеру. Імператор Захищає.
А ще, величезне дякую пані адмінці @malalmalice за редактуру та виправлення помилок. Без неї цей довгочит навряд-чи побачив би світ)
