Ця стаття є перекладом інтерв’ю «THERE AND BACK AGAIN…WITH LAURIE GOULDING — PART ONE», яке Лорі дав порталу Track of Words у 2017 році.
Переклав @st_neOh для телеграм-каналу Крипта Архівіста.
Якщо ви стежите за Black Library останні кілька років, то навряд чи не помітили значну нерівномірність у кількості та датах релізів нових книг. Можливо, у вашій пам'яті ще свіжий 2015 рік, коли на полицях магазинів з'явився лише один повноцінний роман основної Єресі Гора, а дивлячись зараз на останні релізи, ви помічаєте мало не прямий їхній зв'язок з мініатюрами безпосередньо Games Workshop. Наприклад Warhammer: The End Times, ранні розповіді Віку Зиґмара чи релізи присвячені War Zone Fenris.
Наразі спільна думка читачів схиляється до того, що Black Library повертається до свого коріння, знову стає авантюрною та відкритою новому, зменшуючи кількість книжок «супровідних до настільної гри», а натомість створюючи цілу ланку прекрасних нових серій з цікавими персонажами (старими та новими) у незвичних світах. Проте мені, як і багатьом іншим, цікаво зрозуміти, що відбувалося за лаштунками Чорної Бібліотеки – що спонукало її спочатку рішуче вибрати іншу модель виробництва, а зараз ще раз кардинально змінити курс. Аби дізнатися це, я поспілкувався з Лорі Ґолдінґом, який донедавна працював випусковим редактором Black Library та погодився розповісти деталі, які до того не виходили за межі видавництва.
Насправді не дивно, що більшість змін, які ми мали змогу спостерігати у ті роки, були лише слабким відлунням від справжнього масштабу перестановок усередині всієї компанії. Особисто я до недавнього часу й гадки не мав про події всередині Games Workshop, поки не почув історії про об'єднання раніше окремої Чорної Бібліотеки з єдиним департаментом публікацій Студії (мається на увазі Games Workshop Design Studio). А тому, я подумав, що Лорі, який тоді на власні очі бачив усі процеси, зможе поділитися інформацією та пролити світло на деякі непевні моменти.
Безперечно, ті зміни виявилися доволі значними, але я мушу наголосити одну річ: хоча вони й спричинили деякі короткострокові проблеми, Black Library пройшла крізь них з високо піднятою головою та в результаті лише зміцніла. Один мудрий чоловік не так давно вказав мені, що подібних поглядів – «з силою крізь смуту» – дотримуються інквізитори з фракції ісстванітів, у яких є вислів «за періодами найбільших незгод наступають часи найбільшого розвитку...». Зазвичай я нечасто займаю сторону радикалів, але цього разу не погодитися неможливо! Як я вже згадував, зараз Black Library повертається до своїх авантюрних основ... Але цього б не сталося без усіх тих труднощів, крізь які вона пройшла.
Перед початком хочу також додати, що інтерв'ю вийшло досить довгим, тому (як і минулого разу) я розбив його на дві великі частини. У першу увійшла, власне, бесіда про зміни усередині Black Library та Games Workshop, в той час як друга (яку можна знайти тут) присвячена роздумам Ґолдінґа щодо наслідків цих змін та його спробам передбачити майбутній розвиток подій. Я спробував якомога більше скоротити власні коментарі, а тому текст майже повністю складається з прямої мови Лорі!
TrackOfWords: Можеш трохи пояснити, що саме тоді відбувалося у видавництві, та що стало рушієм змін?
Лорі Ґолдінґ: Насправді я точно не певен, чи можу розповідати тобі деякі конфіденційні речі, неважливо, під запис то або у особистій бесіді. Та передусім зазначу, що щиро люблю усі свої шість років роботи в Games Workshop, і рішення покинути її я прийняв після довгих, болісних міркувань. Там я працював разом із купою дійсно талановитих та творчих людей, у яких навчився багатьом новим речам. На мою думку, деякі найбільші успіхи GW останніх часів народилися саме з помітних помилок минулого. А ті були в тому числі й у мене, інших людей, та, наскільки я можу судити зі своїм (обмеженим!) багажем знань, у компанії загалом. Вже не секрет, що GW починають відкрито визнавати власні упущення та працювати над ними. Довгий час мені цього дуже, дуже не вистачало. Але тепер, озираючись назад, приємно розуміти, що саме неідеальні речі призвели до процвітання творчої сторони студії. До того ж, мені так подобається їхній теперішній напрям спілкування з фанатами! Ти вже бачив нові відео та публікації у блогах? Зроблено пречудово!
Стосовно BL – вже не один раз згадувалося (на різноманітних подіях та заходах), що вона два роки поспіль була серед найприбутковіших відділів Games Workshop – не стільки завдяки високим продажам, скільки у порівнянні вкладених грошей та прибутку. Причина тут полягає в тому, що у Чорній Бібліотеці точно знали як правильно керувати наявними продуктами та працювати з позаштатними робітниками. До того ж, видавництво самостійно займалося усіма робочими відносинами, питаннями маркетингу та підтримкою зв'язків з міжнародною галуззю книготоргівлі. Воно розуміло бажання читачів! Насправді, головний фундамент компанії було закладено ще задовго до мого приходу туди. Ним стала публікація романів під різноманітними імпринтами, які в решті-решт виросли у добре знайому нам назву Black Library.
Коли я тільки починав працювати там, Black Library та Forge World разом знаходилися під керівництвом Тоні Коттрелла, який чітко вибудував схему роботи цих відділів. Пізніше Тоні відійшов від книжкових справ та повністю зосередився на Forge World, оскільки ті ставали ще однією неймовірно прибутковою частиною компанії – в першу чергу завдяки тому, що саме вони робили та наскільки класно вони це робили. Як раз приблизно у той самий час Чорна Бібліотека остаточно відокремилася у самостійну структуру з власною маркетинговою командою та групою, відповідальною за організацію заходів. Тоді ж стрімко підскочила популярність електронних видань, готувалися угоди з Apple та iBooks. Над нами майоріли захоплюючі й без перебільшення важливі часи.
Та згодом виявилося, що продукція Чорної Бібліотеки стає все більш прибутковою, перевершуючи навіть дещо з "основного" асортименту Games Workshop. Тоді постало логічне питання – чому? На той момент головував у BL Джордж Манн, тертий калач, який мав багаторічний досвід книготоргівлі ще до роботи на Бібліотеку та взагалі був кмітливим хлопцем. Він чудово знається на перипетіях видавничого світу й сам має славу успішного письменника – писав для Доктора Хто, сили-силенної інших всесвітів, створював оригінальні історії. Коли Джордж став до керма усієї Студії GW, то порадившись зі своїм керівництвом, вирішив об'єднати усіх відповідальних за публікації у єдиний відділ (який згодом стане департаментом публікацій), що мало б уберегти Бібліотеку від негативних наслідків його відходу. Таким чином він фактично забрав Black Library з собою.
Джордж був для нас прекрасним керівником... Але він став головою загального департаменту публікацій, тож керівництво BL як відділом довелося передати зовсім іншим людям. Так, мініатюрами продовжували займатися в інших відділах, але усі книги, ігри та ілюстрації проходили саме через департамент публікацій. Деякий час усе працювало як годинник, але це продовжувалося рівно до моменту, коли багацько покупців почали скаржитися на значне зростання кількості обмежених видань.
Рішення дедалі частіше приймалися на основі холодних, бездушних цифр – прибутків з продажів, – а не за планами письменників чи їх волі творчості. Приміром, першим обмеженим виданням за Єрессю Гора було Promethean Sun, яке вийшло за кілька місяців після мого приходу у компанію (2011 рік); незабаром за ним пішов Aurelian, й на обидві повісті у день релізу ми отримали стільки замовлень, що фізично не могли їх опрацювати. Як я тоді жартував у стилі Єресі: «Я був там того дня, коли Нік Кайм зламав сайт BL!».
Люди були у захваті від цих книжок, та щоразу, як виходила нова, відчайдушно прагнули її придбати... аж тут Бібліотека пустилася берега. Повісті почали замовляти авторам виключно щоб заповнити графік релізів. Їх видавали мало не щомісяця. Пам'ятаю, тоді я сказав керівнику Black Library (підлеглому Джорджа): «Я не в змозі одночасно виконувати ваші запити щодо лімітних повістей Єресі Гора та підтримувати на плаву основну серію. Неможливо випускати на рік три чи чотири романи та стільки ж повістей.». Тоді було прийнято рішення заповнювати слоти під обмежені повісті перевиданнями тих, які до раніше вже публікувалися в іншому вигляді – ось так ми й отримали Prince of Crows та The Crimson Fist на полицях необмеженим накладом. До того ж, з'явилися плани випустити Calth That Was, The Reflection Crack’d, Feat of Iron, The Serpent Beneath та The Lion окремими нелімітними книгами у палітурці.
Я вважав це не найкращою ідеєю. Зацікавленість читачів обмеженими виданнями постійно слабшала, то навіщо ж продовжувати? Як виявилося, усе знову було пов'язано з прибутками: сама собою повість принесе X фунтів, її продаж у складі збірки – Y фунтів... Тоді чому б не отримати одночасно X та Y, намалювавши їй нову обкладинку і поставивши у магазини під виглядом нової книги для тих, хто ще не придбав збірку? Очевидно, більшість читачів виявилися невдоволеними такими кроками видавництва.
Далі – більше. Торгові мережі з якими ми співпрацювали, заявили, що відтепер замість малоформатних м'яких обкладинок їм потрібні форматом побільше, адже ті краще продавалися у аеропортах та книгарнях. Аби задовольнити оптовиків, Black Library пішла на поступки та почала випускати романи у потрібному їм вигляді, проте, разом з тим, не могли ж ми покинути оригінальний формат Єресі Гора на півдорозі! Тоді ми вирішили зберегти обидва формати, що призвело до появи двох різних дат виходу для однієї книги. Бонусом стала пропозиція «О, а ще давайте робити особливі видання у палітурці!». Чудово, тепер у нас було три дати виходу одного роману. Ех.
Звісно, читачів це засмучувало та дратувало усе більше – кожен, хто просто хотів поповнити свою колекцію та не бажав витрачати 20£ на роман, був змушений чекати цілих дев'ять місяців. А друзі його на той момент вже закінчували книгу та радо йшли обговорювати її у соцмережах. Атмосфера у спільноті істотно погіршилася. Тобто сама серія та її історії ставали усе кращими, автори вдосконалювали власну майстерність, персонажі та сюжетні лінії перепліталися зі знайомими читачам подіями та розходилися новими, незвіданими шляхами. Але бажання усіх фанатів ділитися враженнями від серії тануло на очах. Я помітив це. Письменники також.
[Тут ми трохи поговорили про списки бестселерів New York Times – цю бесіду можна прочитати у другій частині інтерв'ю]
Здавалося, наче невдовзі все полетить шкереберть. Я не знав, що мені накажуть випускати завтра, автори працювали на межі своїх можливостей. Тоді голови Black Library вирішили, що їм більше не потрібні не тільки окремі команди, відповідальні за маркетинг та організацію заходів, а й взагалі незалежність від департаменту публікацій! Команду редакторів Бібліотеки об'єднали з людьми, відповідальними за розробку та написання ігор, створивши з наших та їхніх редакторів одну єдину групу. Без попередження мене попрохали зайнятися редагуванням кодексів! Розмова виглядала приблизно так:
– Раніше я НІКОЛИ не працював над ігровими матеріалами, чому ви віддали їх мені?
– Ну, вони опинилися у вашому списку справ, тому що ви сьогодні вільні, а закінчити треба до п'ятниці.
– Г-м-м, а хто сказав, що я сьогодні вільний?
– За розкладом до кінця наступного тижня у вас немає жодних книжок.
– Взагалі-то я зайнятий іншими справами. Наприклад, обговорюю зі своїми авторами теми наступних творів, шукаю наповнення для нових антологій та збірок...
– У системі цього не відображено, тому вам доведеться відкласти ваші справи та сісти за кодекси.
– Отакої...
Окрім того, якщо раніше письменник протягом написання книги працював лише з одним редактором, то тепер усі наші функції передали різним командам. До прикладу, коли я тільки починав свій шлях у Black Library, одним з перших до мене прикріпили Ентоні Рейнольдса. Ми з ним обговорювали ідеї нових історій, він пропонував стисле представлення-план, я приймав чи відхиляв його, давав свій відгук і потім Ентоні писав повний синопсис твору, на який я вже робив замовлення. Ми домовлялися щодо гонорарів та виплат з тиражу, узгоджували терміни, а я постійно інформував команду про те, чим зайняті мої письменники.
Я казав: «Ент Рейнольдс працює над отаким оповіданням, яке буде закінчене до отакого числа; потім я відредагую його та поверну авторові для внесення правок; ми зможемо в будь-який момент випустити його у електронному вигляді.». Коли письменник завершував оповідання, я дякував йому, затверджував текст та схвалював виплати. Після того ми сідали обмірковувати тему його наступного проєкту. Декілька авторів мали замовлення на рік або навіть більше уперед: хлопці на кшталт Ґая Гейлі та Ґрема Мак-Нілла люблять заздалегідь планувати, над чим працюватимуть, тому вони завжди підписували угоди з Black Library спираючись на довгострокову перспективу.
Аж раптом теми для письменників почали визначати менеджери продукту, що здалося мені відверто нелогічним. Замовлення здійснював так званий «координатор» – письменники продовжували визначати терміни здачі рукопису з редактором, але саму книгу їм замовляла людина, з якою вони навіть ніколи особисто не зустрічалися та не розмовляли. З ілюстраціями також розбиралася людина, яка займалася виключно ними та нічим іншим. Вийшло так, що редакторам діставалися тільки чернетки, і ми втратили право вплинути на синопсис чи історію. Гадаю, ти розумієш, як сильно це зашкодило людським стосункам, що Black Library протягом довгого часу дбайливо вибудовувала з багатьма своїми письменниками.
Несподівано виявилося, що до авторів та редакторів тепер ставляться немов до роботів за друкарськими машинками. Від нас вимагали лише виконання щоденної норми слів, після якої ми мали натиснути велику червону кнопку та вимкнутися. У подібному середовищі було банально НЕМОЖЛИВО творити. Розробляючи гру, ти ж не просиш автора кодексу намалювати обкладинку для коробки, а редактора – протестувати механіки? Games Workshop дуже довго та досить успішно розробляла й випускала ігри з мініатюрами, але спробувала застосувати ті самі правила до видання романів та аудіовистав. Таке просто не могло спрацювати.
Усе, що сталося за час об'єднання Чорної Бібліотеки та департаменту публікацій, слугує підтвердженням та доказом моїх слів. Декілька письменників були настільки пригніченими та засмученими змінами, що на деякий час розірвали з нами контракти. Всюди ширилися чутки, зазвичай абсолютно неправдиві, мовляв, штатні працівники також звільнялися з компанії. Не заперечую, кілька людей справді покинули Black Library та департамент публікацій, але вони лише перейшли у інші відділи компанії. Розповіді в стилі «цей автор поклявся ніколи більше не писати для Black Library» були повними нісенітницями, але, звісно, багатьох людей з усіх відділів глибоко засмутили подібні рішення верхівки.
Кілька книг (жодних назв!), яких давно та палко очікували фанати, по суті застрягли у процесі написання. Я певен, минуть місяці чи роки, а їхні автори самі прокинуть про це слівце на конвенціях та семінарах, або ж у подробицях розпишуть на сторінках своїх післямов! Будь-хто, кому хоч раз доводилося творити на замовлення, знає, що коли ти дізнаєшся терміни, то або вкладаєшся у них зі своєю найкращою роботою, або ж повністю втрачаєш запал займатися проєктом. Таке траплялося не раз – люди втрачали інтерес до праці, адже їхні літературні твори більше не сприймали витворами письменницького мистецтва. У порівнянні з неймовірними речами, створеними Black Library минулого, усе це було повним розчаруванням.
TrackOfWords: Лорі, твоя історія багато чого пояснює. Та й моральної витримки тобі не займати. Якби я був на твоєму місці, то, гадаю, довго б не протримався!
Лорі Ґолдінґ: Я починав як редактор рукописів, через деякий час мене підвищили до випускового редактора, а вже потім, коли уся наша команда (та ще кілька редакторів зі Студії) опинилися у руках департаменту публікацій, то з нас зробили команду відповідальних за якість. Відтепер ми працювали під відверто безглуздою назвою – «редактори якості». Серйозно, як взагалі можна відредагувати якість? «Гей, Ніку, мені якості додати чи прибрати? Нагадай-но назву цієї посади...»
Теоретично ми мали слідкувати, щоб усе відповідало єдиним узгодженим стандартам Games Workshop. Проблема полягала в тому, що Студійні стандарти для художніх текстів – наприклад, маленьких уривків у книгах правил, – були непридатні для повноцінних книжок Black Library. Зрештою, кожен продукт має свій унікальний тон та манеру. Те, що у Бібліотеці вважалося відмінною роботою, аж ніяк не вписувалося у кодекси й навпаки, тому на цьому підґрунті часто-густо виникали різноманітні невдоволення. Особисто я ніяк не міг підлаштуватися під тон кодексів, тому завжди шукав можливість скинути їх іншому редакторові. Тим пак у команді були спеціалісти, які зналися на книгах правил набагато краще за мене, і я досі не розумію, чому редагувати кодекси доручали саме мені! Я не тямив у них, мені слід було дозволити й далі займатися Єрессю Гора.
TrackOfWords: То що ж змусило компанію повернутися назад?
Лорі Ґолдінґ: Те, що зміни буквально... Не працювали. Games Workshop дуже ретельно готували перехід від Fantasy Battles до Віку Зиґмара, і планувалося, що Black Library займуться літературою та всесвітом, а студія буде відповідати лише за правила. Але потім сталося об'єднання та усе злилося у один жахливий непрацездатний клубок... Я ледве встигав одночасно редагувати романи та книги правил. Усі шляхи завели в глухий кут. Усі нитки заплуталися. Ніхто не усвідомлював, куди ми котимося.
Я пам'ятаю той темний період 2015 року, коли за Єрессю Гора – флагманською серією Black Library, яка стабільно приносила великі прибутки, працювати над якою мені було цікавіше за все – вийшов лише ОДИН роман. Усе через те, що нас перевели до департаменту публікацій та закидали зовсім іншими справами. Усе через те, що у нас не залишилося вільних авторів – ті безперервно штампували «лімітки», які продавалися все гірше. Припускаю, що коли читачі почали відкрито висувати невдоволення засиллям обмежених видань, хтось у високому кріслі вирішив: «Нема питань. Давайте випускати ще більше обмежених накладів. Навіть якщо книги поодинці приноситимуть менше грошей, загальний прибуток залишиться тим самим!»
Таким чином, від приблизно п'яти книг у 2014 році Єресь Гора опустилася до лише однієї у 2015 – це ВСЕ, що я зміг витягнути з наших письменників, які постійно знаходилися під неймовірним навантаженням. Коли ми планували графік видань, Нік сказав: «Наступного року нам конче необхідно надолужити згаяне. Перевидати старі книги у твердих палітурках, випустити нові. Усе, що ми проґавили у 2015-у має потрапити в магазини у 2016-у!». Тоді за рік ми опублікували ДЕВ'ЯТЬ книг основної Єресі та УСІ перевидання, кожне з яких я перечитував так ретельно, що запам'ятав кожне слово. Ось чому я жив у нескінченному стресі та втратив добрячу частину волосся! Поклав життя на вівтар мистецтва, хах!
Але проблема нікуди не зникла. Департаментом публікацій продовжували керувати менеджери продукту, кожен з яких знався лише на чомусь своєму. Одному з таких і передали під контроль Єресь Гора; до того усе життя він створював ігри, мав величезний досвід та був надзвичайно обізнаним у цій галузі, але слабко розумівся на виданні книжок. Він вмів робити неймовірні ігри, втім дуже мало знав про Єресь Гора як про окремий від 40,000 всесвіт. Тому щоразу, як нам необхідно було обговорити новий продукт (роман, оповідання, аудіовиставу) я починав діалог фразою: «На мою думку, краще зробити отак...».
Нюанс полягав у тому, що мені слід було завжди оформляти свої пропозиції у письмовому вигляді та віддавати їх старому доброму менеджеру, який мав їх затверджувати. Тому кожен раз ми проходили крізь безглуздий ритуал, коли я писав офіційний документ, приносив та показував його менеджеру, той відповідав: «Господи, роби як знаєш», я забирав папірець і нарешті починав працювати. Я щиро не розумів: «Навіщо ми кожного разу повторюємо цю маячню? Він всеодно схвалить будь-яку мою ідею, бо знає, що я краще розуміюся у Єресі Гора. Чому ми змушені страждати?». Зрештою він начебто передав мені свої менеджерські повноваження зі словами: «Просто дій як забажаєш, інакше ми ризикуємо втратити усіх покупців...».
(Справжньою причиною, звісно, було те, що за минулий рік ми випустили єдину книгу!)
Перед нами постало завдання знову запустити творчій механізм Єресі та рухатися вперед, замість того щоб бездумно хапатися за будь-яку можливість продати якомога більше книг. Необхідно було "поставити на рейки" втрачений циклом запал. Через різноманіття форматів зацікавленість людей у нових релізах впала до найнижчих в історії серії рівнів, тому перш за все Бібліотека потребувала чіткого напряму дій. Намагаючись повернути Єресі її велич, наступного року ми видали дев'ять романів та близько дванадцяти перевидань, до того ж усі з внутрішніми ілюстраціями (різного рівня якості!).
Власне, ситуація навколо внутрішніх ілюстрацій була ще одним яскравим прикладом неспроможності зібраного по несумісних частинах департаменту публікацій впоратися з роботою на тому ж рівні якості, що й незалежна Black Library. Часом починалася паперова тяганина, адже хлопці з департаменту не завжди розуміли, як ми раніше працювали з книгами. Коли я займався Pharos [Ґая Гейлі], співробітник, відповідальний за замовлення ілюстрацій (ти ж пам'ятаєш, що функції редакторів розподілили між різними людьми у різних куточках офісу) постійно допитувався в мене, коли я нарешті підготую короткі описи зображень, необхідних для низки нових видань. Підготувавши їх, я сказав: «Можете замовляти, але усіх творів у мене поки що немає: я досі не отримав сценарій Red Marked та рукопис Pharos. Описи необхідних ілюстрацій готові, проте ми з авторами ще працюємо над текстом.»
Настає термін здачі Pharos... Я кажу:
– Гаразд, книга готова. Я передавав вам вказівки щодо внутрішніх ілюстрацій для оцих от сцен, можете показати зображення, щоб я знав куди саме їх вставляти?
– Ні. Ми не замовляли ілюстрації, тому що книгу не закінчено.
– Так, зачекайте-но хвилинку, у п'ятницю цього тижня роман йде в друк, а ви ще не замовили для нього зображення? На їх малювання може піти майже шість тижнів.
– Ми не замовляли ілюстрації, тому що книгу не закінчено.
– Книга ЙДЕ В ДРУК ЦІЄЇ П'ЯТНИЦІ, але ви не замовили ілюстрації навіть попри те, що я передав вам їх описи декілька місяців тому? Добре, добре. Мені необхідно переговорити з вашим керівництвом, бо далі так працювати неможливо.
Ми заходилися шукати рішення, і я запропонував цілий список варіантів – повторно використати минулі зображення, замовити спрощені... Що завгодно, лише аби хтось нарешті з цим розібрався. За два дні мені прийшов лист, де йшлося про те, що книга готова до друку, тож я перепитав, чи вирішено питання з зображеннями.
– Їх немає, ми надрукуємо Pharos без внутрішніх ілюстрацій.
– Заждіть... Ми продаємо його за підвищеною ціною, оскільки там мають бути авторська післямова та чотири ілюстрації! Невже ви не можете знайти якісь старі малюнки?
– Часу обмаль, ми мусимо відправляти книгу в друк.
Того дня, коли Pharos мав йти у друкарню, я осатаніло бігав вверх та вниз сходами Forge World, шукаючи у їхніх документах будь-які придатні для роману зображення. Розумієш, будь-які, головне аби у книзі були пристойні ілюстрації, які раніше не публікувалися Black Library. Мені дозволили виключно завдяки тому, що я мав хороші зв'язки з Аланом Блаєм та Полом Руджем зі Студії й мало не кожного тижня працював разом з ними. Я залишився їм дуже сильно винен, але моя авантюра однаково викликала купу проблем та порушила робочий процес департаменту публікацій й усього Forge World. Я завантажив необроблені, повні і не стиснуті файли зображень прямісінько з їхнього сервера та передав нашим верстальникам, щоб вони терміново помістили малюнки у книгу. Їм довелося додавати порожні сторінки, через що змінився макет сторінок, а роман пішов у друк із запізненням (Насправді тоді Лорі використав портрети з так званих чорних книг Єресі Гора – прим.).
Схожа біда трапилася з Red Marked, обкладинка для якої нам знадобилася одразу після запису, бо спочатку аудіовиставу мали продавати на сайті у форматі MP3. Ніл [Робертс] ще не завершив над нею роботу, а тому у департаменті запропонували: «Давайте просто використаємо якийсь символ чи старе зображення». От тільки ми за жодних обставин не ставили старий малюнок на обкладинку твору з основної послідовності Єресі. Перевидання, антології та омнібуси – інша справа, зрештою різні ситуації трапляються, але Єресь Гора... Ти ПОВИНЕН дати оригінальну обкладинку кожному її релізу. У той момент я власним вухам не повірив.
Хоча ні, знаєш – такі слова несправедливі з мого боку. Усі хлопці Студії дуже добре та творчо вирішують кожну проблему на своєму шляху. Але, розумієш, під час роботи з серією у якій (на той момент) нараховується понад тридцять романів й біс знає скільки аудіовистав, збірок та артбуків, неможливо взяти й змінити формат просто тому, що хтось-десь не встиг замовити чотири ілюстрації! Так, ми постійно стикалися з моментами на кшталт: «Я гадав, наче ми передали цю роботу хлопцям з іншої команди, щоб уникнути проблем, але все одно нічого не зроблено!»
Коли Games Workshop оприлюднила інвесторам дані продажів та виклала у відкритий доступ річні фінансові звіти, стало очевидно, що колись НАДЗВИЧАЙНІ прибутки Чорної Бібліотеки впали практично на саме дно. Усе це сталося через вказаний керівництвом напрямок та переважну кількість «супровідних до настільної гри» творів, які постійно замовляли нашим письменникам задля реклами нових мініатюр чи ігор Студії.
Але ми створювали прекрасні оригінальні історії! Не обов'язково з точністю до літери повторювати події настільної гри! Найкращий приклад – Betrayal at Calth, яка стала для мене невеличким повстанням: «Я краще помру, аніж випущу книгу, де просто будуть переповідати кидки кубиків! Нам необхідно щось нове та оригінальне.». Тоді, поміркувавши, ми сплели дві сюжетні оповіді у двох повістях... Це сподобалося департаменту публікацій – вони змогли продати дві книги, ще й обмеженим накладом! Та головне – це сподобалося читачам, а історія затягнула багатьох настільних гравців у світ літератури. Виграли абсолютно усі!
На той момент керівництво Games Workshop кардинально змінило свій підхід до компанії. Новий головний виконавчий директор ретельно шукав способи покращити роботу у сферах взаємодії з фанатами та ліцензування. Мережею навіть почав ходити жарт, що GW видадуть тобі ліцензію лише за гарні оченята, хоча насправді процедура видання ліцензії дуже й дуже сувора! Здавалося, мов хтось раптом подумав: «А що як інші відділи Games Workshop також почнуть працювати інакше?» та вирішив КАРДИНАЛЬНО розвернути курс компанії. Чудове рішення, особливо для тих з нас, хто споглядав всі зміни зсередини.
Тоді ж постало питання: «Навіщо Black Library взагалі передали департаменту публікацій? Це неправильно, повертайте все як було». Тільки но ми змогли налагодити робочий процес, як нас під ручки витягли на волю та заявили: «Гаразд, хлопці, ви знову незалежні! Тримайте новий офіс, половина команди залишається у публікаціях, а ви робіть книги... Та поверніть їм красу і блиск!».
Спочатку ми запанікували. У нас не було жодного розкладу, плану, розуміння того, що ми маємо робити чи які в нас обов'язки... Але потім до нас доправили менеджерів, які мали досвід керування більш успішними та прибутковими відділами Games Workshop. Ті хлопці знали, як треба просувати нові релізи, пам'ятали Black Library ще до об'єднання зі Студією, та вовка з'їли на речах типу випуску журналу White Dwarf чи допомозі команді, відповідальній за відеоролики. Разом з цими невимовно талановитими та досвідченими менеджерами, які повністю РОЗУМІЛИ СУТЬ Black Library... Вона знову полетіла до нових горизонтів.
Тому у мене серце крається, коли я розумію, що звільнився саме тоді, коли Чорна Бібліотека знову поверталася до тієї філософії, яку я зустрів там на початку моєї кар'єри, тільки тепер з набагато більшим досвідом та новими ресурсами! Це одночасно найгірше та найкраще, що я відчував у житті. Я завжди мріяв пройти разом з Єрессю Гора шлях до останньої сторінки, але в мене вийшло лише його розпланувати. Я знаю, чим закінчиться серія, хто та в якій книзі поставить у ній останню крапку – просто цей задум здійснять мої наступники у редакторській команді, ким б вони не були. Не думаю, що я покинув Єресь на самоті, лишень відчуваю, наче пішов саме тоді, коли стан речей нарешті злетів, а доля нагородила нас за всі негаразди конфлікту між двома відділами.
Так завершується сага про Департамент Публікацій та Чорну Бібліотеку. Вони просто не змогли існувати як єдина сутність!
TrackOfWords: Гадаю, ви всі погодитеся, що після цієї розповіді багато деталей стали на свої місця! З мене до сих пір не спало схвильоване марення можливості «зазирнути за лаштунки» та з перших вуст почути усю історію змін Black Library за останні кілька років. Як я казав раніше, труднощі, крізь які пройшла Бібліотека у підсумку тільки допомогли їй зміцніти та стати сильнішою. Якщо поглянути на останні релізи, не кажучи вже про підхід Games Workshop до ведення соцмереж і доволі успішні кроки у побудові близьких відносин зі спільнотою, то здається, ніби усе знову рухається в правильному напрямку... Сподіваймося, так воно й продовжиться!
Дякую за прочитання! Не забувайте донатити на ЗСУ та підтримувати наше видавництво книг Воргамеру. Імператор Захищає.
А ще, дякую пані адмінці @malalmalice за редактуру та виправлення помилок. Без неї цей довгочит навряд-чи побачив би світ.
