Туреччина використовує геополітичну кризу в Євразії та деяких пострадянських країнах для розширення свого впливу через співпрацю з центральноазійськими урядами. Це проявляється у формі посилення дипломатичної участі та культурної інтеграції.
Анкара також розширює свою інтеграцію з військовими економіками Центральної Азії, оскільки через війну Росії в Україні Туреччина може заповнити потреби, які традиційно задовольнялись Москвою.
Міністерство релігійних справ Туреччини (Diyanet) все активніше впливає на культуру регіону, будуючи мечеті та надаючи гуманітарну допомогу, релігійне навчання, освітні ініціативи, трансляції та стипендії для студентів.
У травні Нуман Куртулмуш, голова турецького парламенту, виступив з промовою в університеті Ахмеда Єсеві під час офіційного візиту до Казахстану. Місце виступу не було випадковим: університет був заснований у місті Туркестан в ново незалежному Казахстані в 1991 році як знак зростаючої співпраці між Туреччиною та ширшим тюркським світом.
У своїй промові Куртулмуш підкреслив, що "зростаюча сила тюркського світу" не повинна викликати глобальний страх, натомість він стверджує, що тюркський світ був "гарантом світового миру". Він також наголосив на "історичному моменті", який переживають дві країни, і заявив: "Політичне керівництво та уряди обох країн прагнуть розвивати взаємну співпрацю та максимізувати наявний потенціал".
Куртулмуш пояснив, що наразі існує криза глобального управління, що включає зміщення балансу сил в Євразії, спричинене повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Розширення сфери впливу Анкари в Центральній Азії включає як високопрофільні дії, такі як підтримка Азербайджану в конфлікті в Карабаху, так і довгостроковий культурний вплив у релігійній сфері. Оскільки регіональний вплив Росії зменшується, Туреччина може заповнити цей вакуум і стати новою домінуючою силою в регіоні, спираючись на культурні подібності та історичні зв'язки.
Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган підкреслив, наскільки війна Росії змінила глобальну геополітику у своїй промові на 97-й щорічній конференції Milli İstihbarat Teşkilatı, в січні. Він зосередився на новій епосі переозброєння та військової модернізації.
Туреччина скористалася успіхом своїх безпілотників на полі бою в Україні, щоб постачати подібні технології до Центральної Азії та розвивати відносини з військово-промисловими базами центральноазійських держав.
Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан був відсутній на конференції розвідувальної служби, оскільки у цей час брав участь у мирних переговорах між Киргизстаном і Таджикистаном, які ризикували перейти у війну через питання делімітації кордонів та долю ексклавів. Фідан висловив надію, що сторони досягнуть угоди до березня. Його побажання було виконане, що продемонструвало дипломатичну силу Туреччини, оскільки через кілька місяців дві держави успішно демаркували частину своїх спільних кордонів.
Туреччина також заповнює вакуум в економічних секторах країн Центральної Азії. Наприклад, у квітні преса Киргизстану повідомила, що Росія більше не може постачати країні системи протиповітряної оборони через війну в Україні. Тому керівництво країни звертається до Туреччини, як для постачання платформ, так і для можливого створення навчального центру для цих систем. Ці кроки порушують тривалу залежність Киргизстану від Москви, для задоволення військових потреб, замість цього звертаючись до Анкари.
Окрім дипломатичних і військових ініціатив, зростання будівництва мечетей є найбільш помітним символом нового впливу Туреччини. Міністерство релігійних справ Туреччини стало основним інструментом розширення регіонального впливу Анкари. Diyanet спонсорує гуманітарну допомогу, релігійне навчання, освітні ініціативи, трансляції та стипендії для студентів, які навчаються в турецьких університетах. Це включає донати на святкування Рамадану та інших релігійних свят.
Духовне управління мусульман Росії та Diyanet підписали меморандум про співпрацю у 2022 році. Турецьке міністерство також поширює свій вплив через будівництво мечетей за кордоном. Станом на кінець 2023 року Diyanet збудувало 107 мечетей за кордоном. Бюджет міністерства суттєво зріс у 2024 році, досягнувши $3,18 мільярда, і за останнє десятиліття було найнято десятки тисяч додаткових чиновників.
В Центральній Азії ця ініціатива включає грандіозну мечеть Нур-Султан в Астані. Названа на честь першого президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва (1991-2019), вона є однією з десяти найбільших мечетей у світі. Головний архітектор проєкту — Феттах Тамінджі, один з найбільших будівельних магнатів Туреччини і друг Ердогана. Велика частина фінансування будівництва мечеті надходить безпосередньо від турецького уряду.
Найбільший проєкт Diyanet у Центральній Азії до цього часу — мечеть Імам Серахсі, або Центральна мечеть Бішкека, яка була профінансована міністерством у 2018 році і розрахована на 30 000 осіб. Мечеть Імам Серахсі була змодельована за зразком мечеті Кокадепе Джамі в Анкарі. У Албанії завершується будівництво мечеті Намазгях, профінансованої Diyanet, яка найближчим часом буде найбільшою мечетю на Балканах. Одним з найдорогих проєктів є Центральна мечеть у Москві вартістю $170 мільйонів, спроектована в класичному османському стилі XVII століття, завершена у 2015 році. Вона вміщує 10 000 вірян.
Уряд Ердогана також використовує Diyanet для тиску на інші ісламські організації в Євразії, щоб вони припинили співпрацю з так званою "терористичною організацією Фетхуллаха Гюлена" після спроби перевороту в Туреччині у 2016 році.
Розширення впливу Анкари в більш широкому тюркському світі є головною темою турецької зовнішньої політики з кінця радянського домінування в Кавказі, Росії та Центральній Азії. Цю активність слід відзначити, особливо враховуючи, що дослідники, які вивчають глобальні тенденції та міжнародний вплив серед світових сунітських учених, традиційно зосереджуються на ролі арабських країн Перської затоки. Крім того, часто акцентується увага на Росії та Китаї при картографуванні впливу в Центральній Азії. Розширення впливу Туреччини може змінити геополітичний центр регіону з Москви на Анкару, що ще більше зменшить регіональну силу Росії та, частково, Китаю.
