Злодій, колекціонер чи фанатик мистецтва? «Мистецький злодій» Майкла Фінкеля розповідає неймовірну, але правдиву історію людини, яка заради краси була готова ризикнути всім. Та чи можна виправдати того, хто перетворив любов до мистецтва на злочин?
«Мистецький злодій...» — не книга. Це картина, написана текстом на паперовому полотні, обрамлена у форзац, огорнена палітуркою, перевтілена в історію про найбільший мистецький злочин, який тільки бачив цей світ. Жодних вигаданих героїв, усі персонажі та події справжні, а твори мистецтва вишукано й непомітно зникають серед білого дня.
Майкл Фінкель майстерно занурює читача в саму гущу подій: ось ви спостерігаєте, як головний герой голіруч відкручує гвинтик, що кріпить вітрину, а тепер їдете в машині поряд із парочкою Боні-та-Клайд-у-світі-мистецтва, поки в багажнику віджлежується вкрадений експонат. Ви можете сидіти на дивані, зручно підібігавши під себе ноги, з розгорнутою книгою в руках й однаково бути спільником злочину, яким захоплюєтесь і який засуджуєте.
Стефан Брайтвізер — центральна особистість історії. Він вражає поєднанням непоєднуваних якостей. Тихий, непомітний чоловік, інтроверт, що ховається у затишку своєї мансарди. Цілком звичайна людина, про яку й не згадають, сталося б щось, як-от зникнення дорогоцінної речі з музею. І він же — злодій, що керується власною філософією, «визволитель мистецтва», яким себе вважає. Непомітний, кмітливий, швидкий. Часом фанатично одержимий пристрастю до об'єкта захоплення, і тоді неважливо, наскільки самогубним видається план — він отримає бажане, а потім милуватиметься здобиччю, пестячи краї виробу та читаючи новини, де поліція знову підозрює не його.
Сім'я героя, мов замкнений трикутник, на кінцях якого сам Брайтвізер, його дівчина й партнерка по злочинах Енн-Кетрін — раціональна та стримана, що приглушує спалахи шаленства свого хлопця, та мати Брайтвізера, Стенгель, яка настільки віртуозно не помічає діяльність сина, наскільки той віртуозно проносить украдені твори до мансарди її будинку. А посередині — більш ніж 200 пограбувань по всій Європі, 300 викрадених об'єктів мистецтва та поліція двох країн, що розшукує зловмисників.
Автор знає, коли провести паралель з історією мистецтва, — циклічною, як Ренесанс, що тягнеться до Античності. Всього кілька абзаців, щоб уявити, як перси грабували вавилонян, греки грабували персів, а римляни — греків. А ось, кілька століть по тому, Франсиско Пісарро роззорив інків й ацтеків, а королева Швеції конфіскувала картини з Праги, щоб заплатити ними своїм генералам. Тож Брайтвізер навіть може мати рацію: мистецтво й справді суцільній злочин.
Мистецтво викрадали, переправляли, продавали, ним розплачувалися, мов розмінною монетою, геть не дбаючи про справжню культурну цінність. Зате Стефан точно знає його вартість — не ту, через яку крадуть «вандали», а ту, через яку краде він. Брайтвізер, як дракон у печері з золотом, дбайливо складає кожен предмет, що його виніс із музею під своєю курткою чи в сумці Енн-Кетрін. Його колекція дбайливо зібрана, розвішана й розставлена. Картини висять у рамках, бо не годиться, щоб цінне полотно було без неї, хоча для цього й довелося навчитися робити їх самому. Він не типовий злодій, а наче колекціонер, що «колекціонує» доти, поки у мансарді не залишається вільного місця ні для мистецтва, ні для здорового глузду.
Стенгель, мати Брайтвізера, не лізе у справи сина, радше з побоювання зіткнутися з правдою, ніж з поваги до його особистого простору, чим він і користається, картаючи себе за це час від часу. Однак любов до мистецтва, яка стала наркотиком, значно сильніша. Стенгель вбачає ворога у "хобі" сина, тож, коли все руйнується, робить те, на що в Брайтвізера ніколи б не піднялася рука. Це її спроба захистити сина та покарати його водночас. І з погляду правосуддя, вона стає ледь не більшою лиходійкою в цій історії, ніж навіть сам герой.
Брайтвізер хоч і злодій, та як аматор-мистецтвознавець він все ж досліджує свої скарби, вивчає їх, збирає інформацію з архівів. Він же ділиться цікавим фактом про один експонат, що виніс із музею, на суді: мовляв, скоїв злочин лише щодо стародавнього клинка, а от сама хрестовина меча виявилася підробкою.
— Перепрошую, мадам, озивається Брайтвізер зі свого місця. Вибачте, що перериваю вас, але лише сам клинок був сімнадцятого століття. Хімічні тести показали, що хрестовина є копією роботи майстра-сребляра Ганса-Петера Оері з дев'ятнадцятого століття.
- Звідки вам це відомо? — з цікавістю запитує Моран.
- Я прочитав книжку про холодну зброю, а потім пішов у бібліотеку Музею образотворчого мистецтва в Базелі і знайшов статтю в науковому журналі з описом хімічного аналізу меча, — відповідає Брайтвізер. — Я був вельми розчарований."
«Мистецький злодій...» — палітра різних емоцій та думок, перемішаних між собою. Поліцейські, що намагаються розкрити серію злочинів. Злочинці, що їх скоюють. Мати, яка рятує сина. Психологічні звіти, хід судових засідань, тонка нитка порозуміння між інспектором та злодієм, а також кохання, що поволі вигорає, мов полотно на промінні сонця.
Ми можемо стояти посеред галереї, переповнені натхненням від атмосфери навколо, та чи зможемо розпізнати красу, випадково натрапивши на неї серед лісової галявини. Чи розпізнаємо її цінність, її старовину.
Гобелен на вигляд цінний, тож водій віддає його місцевій поліції, де працівники припускають, що це хтось викинув дешевий килим. Однак він барвистий, тож офіцери кладуть його на підлогу в кімнаті для відпочинку, притиснувши зверху більярдним столом, і ходять по ньому тижнями, аж поки дізнаються про знахідку в каналі.
У сучасному світі похід в музей вже й так вважається великим зусиллям. Чи можливо осягнути, яку точку кипіння переживає душа крадія, закоханого в мистецтво, який викрадає дорогезний твір, навіть не глянувши на цінник, зате перед тим добре намилувавшись полотном, а тоді несе його у власну спальню і любується на самоті.
Він каже, що коли бачить красиву роботу, його пальці починають тремтіти, а шкірою шириться тактильна вібрація. Між ним і мистецтвом немов замикається електричний ланцюг, що налаштовує його чуття і струшує думки. Це почуття досягає кульмінації в тому, що Брайтвізер називає coup de coeur — буквально удар у серце. Саме в цю мить він усвідомлює, що піде на будь-що, аби заволодіти чимось.
Елегантні злочини, що були скоєні насправді й описані в цій книзі, не відпускають, навіть коли остання сторінка дочитана, знімки шедеврів переглянуто, а внутрішній естет намагається влізти в рамки звичного минулого... Історія, що видається занадто фантастичною, сама собою нагадує витвір мистецтва. Та як щодо головного героя? Хто він — колекціонер, Робін Гуд, клептоман чи просто віртуозний злодій. А може, все й нічого.
**
Примітки:
Про книгу:
Книга «Мистецький злодій. Правдива історія про любов, злочини і небезпечну одержимість» написана у 2023 році Майклом Фінкелем. В Україні видана у 2024 видавництвом «Ще одну сторінку» у перекладі з англійської Юлії Нагорнюк.
Про автора:
Майкл Фінкель — американський журналіст і письменник. До 2002 року працював у New York Times, доки в його матеріалі не було виявлено фальсифікації (інтерв'ю з кількома людьми подав як розповідь від однієї особи, пізніше пояснивши це "збірним образом").
Пізніше він написав книгу «Справжня історія: вбивство, мемуари, моя провина» про масового вбивцю Крістіна Лонго, що використовував ім'я Майкла Фінкеля, переховучись від поліції. Цей автобіографічний роман був екранізований Рупертом Гулдом у 2015 році. Також до доробку Фінкеля належить книга «Незнайомець у лісі: надзвичайна історія останнього справжнього відлюдника».
Майкла було номіновано на Edgar Award. За свою журналістську діяльність він також отримав National Magazine Award.
