КИЇВ — Якщо ви завітаєте до Дніпра чи Харкова, міст, що лежать зовсім поруч із захопленими Росією українськими територіями, вашим першим враженням може стати відчуття неймовірної, майже ілюзорної нормальності. Родини неквапливо прогулюються доглянутими парками. Ресторани та готелі вщент заповнені як місцевими жителями, так і іноземцями. Жвава торгівля вирує на гомінких вулицях.
Проте варто придивитися пильніше — і архітектура війни проступає всюди. Діти навчаються у підземних школах, кількість яких невпинно зростає. Готелі облаштовують імпровізовані бомбосховища для своїх постояльців. А над головними автомагістралями дедалі частіше нависають гігантські сітки, покликані перехоплювати російські дрони.
Минуло понад чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії, і українці, цілком зрозуміло, виснажені. Російська стратегія цілеспрямованого знищення цивільної інфраструктури має єдину мету — перетворити життя мирного населення на суцільне пекло. Минула зима видалася однією з найсуворіших на пам'яті нинішнього покоління: мільйони людей в Україні пережили її без світла та тепла. А цього літа російські безпілотники та ракети продовжили методично нищити системи водопостачання та санітарну інфраструктуру, від яких залежить життєзабезпечення міст.
Поки лінія фронту залишається статичною, повітряні удари дедалі нещадніше шматують українські міста. Російські атаки на житлові квартали та гуманітарні об'єкти призводять до тяжких втрат.
«Це схоже на марафон, але марафон, який ніколи не закінчується», — зізналася нашій делегації голова Запорізької обласної ради під час червневого візиту, метою якої була інспекція роботи Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН).
Буквально за кілька днів до нашого приїзду російська ракета вщент знищила гуманітарний склад цього агентства у Дніпрі.
«Але, — додала вона, — ми не можемо віддати ані клаптика нашої землі. Це наша територія».
Українці наголошують: вони тримають оборону на передовій Європи і б'ються за саму Європу. Проте їхня боротьба точиться не лише проти російських окупаційних військ. Вони також виборюють право побудувати своє майбутнє у складі Європейського Союзу (ЄС).
Перша битва потребує зброї; друга — верховенства права та стійких державних інституцій. Обидва фронти вимагають безперервної, потужної підтримки з боку Європи та Сполучених Штатів, а також готовності самої України поглиблювати вже розпочаті реформи.
Демократична стійкість України в умовах війни
На обох фронтах Україну живить її незламний демократичний дух — і це попри дію воєнного стану та вимушене скасування виборів у період бойових дій. Варто лише поглянути на події минулого року.
У липні 2025 року, коли детективи Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) впритул наблизилися до розслідування діяльності осіб із найближчого оточення президента України Володимира Зеленського, парламент у турборежимі ухвалив закон. На думку протестувальників та критиків, цей документ мав на меті суттєво обмежити незалежність обох антикорупційних відомств.
Реакція суспільства була миттєвою та безкомпромісною. За лічені години тисячі людей вийшли на вулиці, вимагаючи справедливості та підзвітності влади, навіть попри те, що того ж дня міста знову здригалися від російських обстрілів. Реакція ЄС виявилася не менш оперативною: європейські високопосадовці попередили Зеленського, що збереження незалежних антикорупційних органів є критичною умовою для євроінтеграції України та подальшої підтримки. Замість того, щоб розганяти протести чи вдаватися до репресій проти активістів, Зеленський дослухався і змінив курс.
Цьогоріч українське суспільство вкотре продемонструвало свою політичну вагу. 15 липня Зеленський оголосив про раптові кадрові перестановки в уряді, серед яких було і звільнення міністра оборони Михайла Федорова — людини, якій суспільство завдячувало переходом України до високотехнологічного ведення війни.
Це рішення викликало справжній шквал обурення в країні. Багато українців сприйняли цей крок як свідчення того, що президент став на бік тодішнього головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, який асоціювався зі старішою, більш консервативною військовою доктриною. І хоча через інтенсивні російські обстріли червень став найсмертоноснішим місяцем для цивільного населення України з квітня 2022 року, хвиля протестів прокотилася містами по всій країні.
І знову потужний голос громадськості змусив керівництво держави дослухатися. 21 липня Зеленський замінив Сирського на військового командувача, який публічно підтримував бачення Федорова.
Ці епізоди викривають реальні проблеми — від корупції до розбіжностей усередині військового керівництва. Проте вони також демонструють активне громадянське суспільство, яке не боїться висловлювати невдоволення, та політичних лідерів, що залишаються чутливими до суспільного тиску. За останню чверть століття український народ двічі повставав проти корумпованого, авторитарного режиму. Нині українці мужньо протистоять автократичній, ревізіоністській Росії, водночас продовжуючи вимагати підзвітності влади у власній державі. Це є потужним свідченням демократичної стійкості України в умовах війни.
Вступ до ЄС як відповідь на виклики
Перешкоди на шляху реформування України варто сприймати як ознаки прогресу, а не нестабільності. Відданість суспільства ідеям підзвітності влади та європейської інтеграції вже неодноразово допомагала коригувати державний курс.
Однак суспільний тиск здатен виправляти помилки лише постфактум. Верховенство права будується та випробовується через щоденну, рутинну роботу інституцій, і саме в цьому аспекті Україна має діяти більш проактивно. У своєму есе про Україну для «Атласу свободи та процвітання 2024 року» (2024 Freedom and Prosperity Atlas) економіст Юрій Городніченко описує поширене переконання: українська судова система не функціонує як ефективний механізм стримування виконавчої влади та корупції. Подолання цієї слабкості є критично важливим, якщо Україна прагне стати історією успіху.
Європейський Союз уже надав Україні чіткий план дій. У грудні 2025 року ЄС та Україна оприлюднили спільну заяву, у якій визначили десять пріоритетних реформ, що випливають із критеріїв вступу України, з особливим акцентом на верховенстві права та антикорупційних заходах. Спочатку цей план задумувався як обхідний маневр у відповідь на блокування Угорщиною офіційних переговорів про вступ України (яке відтоді було частково знято), але він також є свідченням того, які саме сфери реформ ЄС вважає найбільш критичними для нашої держави.
Оскільки цей план перебуває поза межами формального процесу вступу, не існує публічного механізму ЄС для відстеження його виконання. Тому коаліція з восьми українських організацій створила власний інструмент моніторингу. Застосовуючи європейські стандарти, у червні цього року коаліція оцінила зусилля українського уряду лише у 15 балів зі 100 можливих.
Проте, коли ЄС прив'язав фінансування до конкретних реформ, уряд почав діяти блискавично. У березні Європейська комісарка з питань розширення Марта Кос надіслала листа до українського парламенту, наполягаючи на ухваленні одинадцяти реформ, від яких залежало виділення до чотирьох мільярдів євро умовних виплат від ЄС. Вже на наступній сесії законодавчий орган ухвалив кілька з цих ініціатив, розблокувавши 875 мільйонів євро.
Реформи рідко бувають легкими, а частіше — надзвичайно складними. Але довгострокова свобода та процвітання України можуть бути гарантовані лише вступом до ЄС, а членство можливе виключно за умови досягнення більшого прогресу в реформах, необхідних для приєднання до європейського блоку.
Про що свідчить досвід вступу Латвії
Короткострокові труднощі у впровадженні реформ необхідно зважувати, зважаючи на довгострокові вигоди для українців. Щоб осягнути масштаби цих переваг, достатньо поглянути на досвід іншої посткомуністичної країни, яка провела реформи та стала членом Євросоюзу.
Латвія подала заявку на вступ до ЄС у 1995 році і стала повноправним членом у 2004-му. Як свідчать «Індекси свободи та процвітання» (Freedom and Prosperity Indexes) від аналітичного центру Atlantic Council, за роки підготовки до вступу в ЄС Латвія покращила свої показники у боротьбі з бюрократією та корупцією на дванадцять пунктів. Для порівняння, показник України за той самий період зріс лише на три пункти.
Утім, варто наголосити: після Революції Гідності 2014 року Україна досягла значного прогресу. Це яскраво ілюструє прямий зв'язок між її західним вектором розвитку та зміцненням верховенства права. Попри це, коли йдеться про незалежність та ефективність судової системи, показники Латвії протягом останніх п'ятнадцяти років залишаються більш ніж удвічі вищими за українські.
Як підкреслив економіст Юрій Городніченко у своєму есе, перед вступом до Євросоюзу Україні доведеться здійснити масштабну конвергенцію з правовими та економічними стандартами ЄС. Проте, як свідчить досвід Латвії та інших посткомуністичних держав, кардинальне покращення доступу до ринків, розбудова інфраструктури та залучення інвестицій неминуче конвертуються у реальний добробут. У 1995 році Україна та Латвія мали практично ідентичні показники рівня доходів у відповідних індексах. Сьогодні ж латвійський показник вищий майже на 25 відсотків.
США можуть допомогти Україні на її європейському шляху
Громадянське суспільство відіграло вирішальну роль у процесі вступу Латвії до ЄС. І цю підтримку надавав не лише Євросоюз — значну допомогу надали й Сполучені Штати. Нині Україна перебуває на схожому історичному роздоріжжі, однак американське фінансування незалежних інституцій, що підтримують громадянське суспільство, скоротилося вдвічі.
Видатки США на підтримку українських антикорупційних органів, громадських організацій та незалежних медіа впали зі 109 мільйонів доларів у 2024 році до 54 мільйонів доларів у 2025-му.
Найбільш вразливими виявилися українські редакції: 35 відсотків з них формували понад три чверті свого бюджету саме за рахунок американських грантів. Під скорочення потрапила й українська служба «Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода» — «Радіо Свобода», яка залишалася важливим та надійним джерелом правди в медіапросторі, що надто часто потерпає від засилля російської дезінформації.
Згідно з опитуванням українського Інституту масової інформації (ІМІ), проведеним у січні 2025 року, 8 відсотків незалежних медіа заявили, що працюють у режимі виживання. А вже під час повторного дослідження у травні 2025 року ця частка стрімко зросла до 29 відсотків.
Тривалий та стійкий мир у Європі відповідає стратегічним інтересам США, і для його забезпечення необхідно зміцнювати інституції, які контролюють владу та вимагають від неї підзвітності. Гарантування європейського майбутнього України через ефективні програми підтримки демократії вбереже Сполучені Штати від десятиліть проксі-війн, глобальної нестабільності та конфліктів. Водночас це сприятиме утвердженню спільних цінностей, які є фундаментом справжнього процвітання.
Джерело — Atlantic Council
