Українська освіта - окремий розділ фантастики. Починаючи з часів срср вона фактично змінювалась лише трохи, по суті для галочки. Так наприклад шкільна форма була обов’язковою до 2019. Московитську літературу ми теж вивчали ще з 90х і до середини 2010х. Все це відобразилось на багатьох представниках теперішнього покоління, котре плювати хотіло що на історію, що на нашу боротьбу, вони мислять не категоріями громадян воюючої держави, а категоріями “моя хата з краю - я нічого не знаю”. Приклади - побиття військового в Києві, слухання московитської музики в Києві (в тому числі і гімну самої московії). Така частина нашого суспільства - не має толеруватись від слова взагалі. Щоб в майбутньому не допустити ганебних культурних і політичних провалів, нам потрібно виховувати національно свідомих людей, а не бидло, що мислить десь як трамп (тобто короткострові вигоди й нажива).
Є у нас й інша категорія - ті,хто свідомо допомагає нації у боротьбі за існування, вони є учасниками волонтерських фондів, добровільними донатерами на ЗСУ, тощо. Вони - майбутня національна еліта, яка повинна готуватись до великих випробувань для себе, коли з однієї сторони - пасивна більшість, яка є морально небезпечною для них,(а в місцях і фізично небезпечною) та московитський ворог, що буде полювати на них, як на смертельну загрозу існуванню московії в майбутньому.
Також великою проблемою є і НУШ (нова українська школа), де у дітей до 5 класу по суті дитячий садочок, а після - зразу моментальні жорсткі умови , відповідно і діти, що не були підготовлені до такого - не вміють і не зможуть адаптуватись до нових реалій. В свою чергу це формує у дитини відчуття того, що в неї забрали “щастя”, забрали те, що вона мала. І це є для нас дуже небезпечним. Гіпотетично така ситуація призводить до замкненості, манії величі і егоїстичності як психологічної відповіді на такі “страждання”. Це те, що потрібно ліберальному суспільству, де послуги держави якраз для таких і пристосовані. Але ми не ліберальне суспільство, у нас зовсім інші історичні і політичні обставини, ми постійно воюємо, і тупо не маємо права якось “розслаблятись” в сенсі забуття про війну…
Якщо ви спитаєте 9 класника про права людини та демократію - він вам відповість змістовно та детально(якщо добре вчиться), але не зможе сказати що таке нація та національні інтереси. У шкільну програму, судячи з сьогоднішніх обставин війни та необхідності захисту нашої держави, потрібно в шкільні підручники додавати більше інформації про нації та націоналізм. На людей треба діяти через призму психології, а не тільки духовності і патріотизму. Через психологію можна далі йти і на патріотизм, і на духовність, тощо. Становлення української національної держави і нації, як самодостатнього суб'єкту світу можливе лише в тому випадку, якщо всі її "клітини" - індивіди, будуть усвідомлювати її значимість.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Більше від автора
Про Папу Римського
Важко назвати його "Святим" для нас. Ми знаємо про його допомогу в гуманітарних цілях, але більше він запам'ятався як той, хто порівнював війну зі звичайним конфліктом між людьми, хотів щоб українська молодь не була такою русофобською і щоб ми "простили один одного"
Теми цього довгочиту:
Власна ДумкаПротидія національній ідентичності
Сьогодні в Європі загалом та в Україні зокрема протидія національній ідентичності збільшується. Але яку ж загрозу це несе нам? Відповідь - тут
Теми цього довгочиту:
СуспільствоПро бидло
Бидло - завжди було(і залишається) раковою пухлиною нашого суспільства.Через цих недорозвинутих чортів - страждає основна частина.Українці завжди славились толерантністю до всього,але ця толерантність якраз і призвела до того,що насадження московитами бидляцького способу життя...
Теми цього довгочиту:
Суспільство
Вам також сподобається
Теми цього довгочиту:
Обчислювальне МисленняЧому знищення дубляжу - це зрада. І порушення конституції України
Навіть теоретично, якщо всі українці захочуть вивчити англійську в кінотеатрі - це просто неможливо, бо діалоги швидкі, букви - малі а можливість паузи і відкрутки назад - нема.
Теми цього довгочиту:
КіноВидавнича справа й Журналістика як наука й мистецтво: що спільного, а що відмінного?
Моя думка: чи справді видавнича справа та журналістика схожі, і в чому саме?
Теми цього довгочиту:
Мої Думки