Центральна Азія активно будує нові шляхи до Європи, Китаю та Ірану, йдучи із зони монопольного впливу Росії.
Останніми роками країни Центральної Азії впевнено прагнуть диверсифікувати свої логістичні шляхи. Їхня мета – не тільки налагодити експорт до Європи Великим шовковим шляхом через Каспій, а й зміцнити зв’язки з Іраном, Афганістаном і Китаєм. Росія, звісно, залишається потужним гравцем у регіоні, але її домінуючий вплив, сформований із середини XIX століття, слабшає.
Нові торгові маршрути було ініційовано, починаючи з 2022 року. Для Казахстану, наприклад, пріоритетом став розвиток південних транспортних коридорів, включно з експортом зерна через Туркменістан до Афганістану. Серед основних проєктів – розширення лінії Достик – Мойинти, будівництво гілок Бахти – Аягоз і Дарбаза – Мактаарал. У березні Казахстан і Китай запустили новий маршрут, яким було відправлено пробний вантаж до Польщі. Також заплановано відкриття третього залізничного переходу між двома країнами до 2027 року.
Ключовим проєктом для регіону став Серединний коридор: він з’єднує Чорне море і захід Китаю через Південний Кавказ і Каспійське море. Цей коридор став стратегічним напрямком для Казахстану, який активно співпрацює з Китаєм, Азербайджаном, Грузією і Туреччиною для збільшення товарообігу. Своєю чергою ЄС планує посилити роботу над цим маршрутом у рамках ініціативи Global Gateway, що конкурує з китайським проєктом «Пояс і шлях». Це одне з питань, яке обговорювали під час першого саміту ЄС – Центральна Азія, що проходить цими днями в Узбекистані.
Крім того, у грудні 2024 року стартувало будівництво залізниці Китай – Киргизстан – Узбекистан (ККУ). Проєкт протяжністю 486 км з’єднає Кашгар з Андижаном через гірський Киргизстан, створюючи прямий зв’язок із Китаєм в обхід Казахстану. Таким чином Киргизстан і Узбекистан розраховують на посилення торгівлі з Європою і Близьким Сходом, а Китай – на скорочення часу транзиту під час імпорту центральноазіатської сировини і сільськогосподарської продукції.
З’являються також інші торгові маршрути і залізниці, що йдуть в обхід Росії. Так, Казахстан, Узбекистан і Туркменістан розширили роботу зі створення нових торгових маршрутів в Афганістан. Таджикистан тепер наполягає на транзиті через Іран. Аналогічні кроки роблять також інші центральноазіатські держави, які орієнтуються на іранський порт Чабахар. Тим часом Киргизстан і Узбекистан усунули свої прикордонні розбіжності і тепер сподіваються налагодити тіснішу взаємодію. У зв’язку з цим Ташкент також оголосив, що для збільшення товарообігу з Казахстаном узбецька сторона запустить чотири додаткові торгові коридори.
Зміни торкаються не тільки залізничної та автомобільної інфраструктури, а й енергетичного сектору. Тут країни Центральної Азії також прагнуть до більш диверсифікованих відносин, не обмежуючись Росією і Китаєм. Туреччина – один із гравців, який посилив свій вплив у регіоні, завдяки енергетичним зв’язкам. У лютому 2025 року Ашхабад і Анкара домовилися про початок поставок туркменського газу до Туреччини через Іран за схемою свопових угод.
Хоча вплив Росії знижується, вона також залучає країни регіону до будівництва нових і розширення наявних торговельних коридорів. Наприклад, 2024 року Росія і Киргизстан запустили амбітний проєкт коридору «Росія – Каспій – Туркменістан – Узбекистан – Киргизстан», який пройде через Туркменістан, омине Казахстан і дасть змогу доправляти товари з Киргизстану в порти Астрахані та Махачкали.
Росія також активно просуває Міжнародний транспортний коридор «Північ – Південь» (INSTC), що сполучає Каспійський регіон з Іраном і його портами у Перській затоці. Одна з гілок INSTC має дозволити Росії вийти до багатого ресурсами Афганістану, який стає важливою ланкою регіональної інфраструктури. Зокрема, проєкт залізниці Термес – Наібабад – Логар – Харлачі забезпечить прямий зв’язок Центральної Азії з пакистанськими портами Карачі та Касім, пропонуючи найкоротший сухопутний маршрут до Південної Азії. Проєкт дасть змогу скоротити вартість перевезень на 30-40 відсотків, а обсяги вантажів можуть досягти 20 млн тонн до 2030 року.
Крім того, 2023 року афганська влада представила плани будівництва лінії Мазарі-Шаріф – Герат – Кандагар і Спін-Болдак – Кандагар. Зі свого боку, Туркменістан запропонував альтернативний маршрут Торгунді – Герат – Кандагар – Спін-Болдак, до якого приєднався Казахстан.
Ці приклади – лише частина оголошених і пропонованих торговельних коридорів у Центральній Азії, яка зараз переживає унікальний історичний етап: уперше за півтора століття регіон перестає бути зоною монопольного впливу однієї держави. Китай, Іран, Туреччина та ЄС активно підтримують прагнення країн регіону до багатовекторності. Перший саміт ЄС – Центральна Азія, що пройшов 3-4 квітня в Самарканді (Узбекистан) за участю голови Європейської комісії та глав держав Європи і Центральної Азії, є яскравим доказом того, що Європа зміщує фокус своєї зовнішньої політики в бік центральноазіатського регіону. Ці зміни мають довгостроковий характер і триватимуть незалежно від результату війни в Україні або подальших дій Росії в Азії.
