І Слава Скитії зівяне, перед Тобою, мій Гетьмане!

Частина ІІ

“Гди будеш по сій книзі Благого благати,
не рач і мене, молю в ов час, забувати”
Іван Мазепа (біля 1677 року).

Безлад який творився в Старому світі на початку XVIII століття (Боротьба за іспанську спадщину, Північна війна) приховав героїчну справу Мазепи від умів Західної Європи, для яких він довгі літа залишався “Homo novus”. Втім ненадовго. Витягнути гетьманську постать зі скупих газетних вирізок допоміг романтизм, з його щедрістю на культурні цілі.

Прихильники романтизму шукали образи для власних творів у недалекому минулому. Їх цікавили сильні особистості, пристрасний характер, які опинилися в скрутних життєвих обставинах, під час найбільшого напруження духовних сил демонстрували взірці особистого героїзму. Таким був Іван Мазепа герба Курч – куртуазна і героїчна постать, яка в самому кінці свого життя ще була здатна здійснити один з великих польотів історії. В суті якої багато того, що ворушить співгармонійні струни душі Європи.

Козацького монарха, князя Священної Римської імперії, «Ecclesiae Defensor», «Pater Patriae» всього українського народу західноєвропейська культура вшанувала сотнями гравюр, десятками вистав, музичних етюдів й писаних твердим, незлим почерком рукописів.

Сформований Байроном образ юного пригодника, якому після жорстокого покарання судиться стати очільником цілого народу засідає в серцях наступних поколінь поетів, які з захопленням відчитують його пропам'ятний текст.

Натхненний мазепинським стражданням й тріумфом тулузький поет Жюль де Ресег'є додає християнського відтінку до байронівського психологічного аналізу ледь живого юнака пережившого дикий гін. Молода дівчина, першою знайшовши посеред поля тіло Мазепи без свідомості, налякана, але вирішує йому допомогти:

І не підозрює в своєму наївному трепеті,
Що своєму воюючому народові вона готує короля.

Вкрай мало авторів мислили Мазепу в месіансько-містичному ключі, як того зобразив Юліуш Словацький. Драматург не сприйняв ні легенду про дику їзду Мазепи на коні, ні ідею політичної зради, яку в промислових масштабах ширили московські слуги. Натомість Словацький намагався показати українського монарха, носія “королівського духу”,  як того хто пройшов моральне переродження – від дворянина втягнутого в інтриги польської шляхти до побожного, майже святого персонажа.

Не менш духовних метаморфоз легендарному гетьману дає німецький романтизм в драмі «Суперники» Карла Кьостінґа. Суперниками тут виступають ровесники Мазепа і граф Ларемба, що ведуть двобій за дівчину зі збіднілого та благородного роду. Після поразки у світському житті й екстремально їзди на “шляхетному коні” й “серні лісових узгірь” Мазепа потрапляє до козаків завдяки Божій помочі й стає провідником християнського війська, що витіснить іслам з Європи.

Вигляд молодого лицаря авантюрної будови знаходить відклик й серед не менш молодої американської нації. Публіці його підносить Джон Пейн як “дикого коня Татарії”, вбивцю сина Петра І, здобувача серця графині Терези Лядовської. Так для американців виникала асоціація між байронівським образом Мазепи та історичною статурою Саймона Батлера, першопоселенця штату Кентуккі, якого взяли у полон аборигени й покарали так само як за байронівським сюжетом польська шляхта збиткує над майбутнім козацьким монархом.

З цього штандпункту Мазепа схожий на Прометея, одного з улюблених міфічних страждальців романтиків всіх народів та епох. Таких як Дорвіль, Жеріко, Берліоза, Делакруа, Ліст, Буланже, які шукали прометеїзм з його дарчим вогнем в людині, як Мазепа, і намагалися піднести її до титанічних висот. Для них факт змінився на легенду, історія – на мистецтво, і те й інше перетворилося на міфи чи символи.

“Одіссея” образу гетьмана Івана Мазепи має початок та не матиме кінця. Адже він був, є і буде серцем і душею того романтизму, який скрізь шукає приклади екстравагантної пристрасті та надлюдських проявів людської волі. Був, є і буде зразковим європейським монархом.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи.
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: A_Rtuur