Політик Вітаутас Ландсбергіс – перший керівник Литви після відновлення незалежності республіки.
У 2025 році Вітаутасу Ландсбергісу виповнилося 93 роки. В інтерв'ю Радіо Свобода литовський політик і мислитель розмірковує про можливий результат війни в Україні, яка, на його думку, стала жертвою не тільки російської агресії, але й кризи ідей і цінностей, що розвивається в західних суспільствах і урядах, в міжнародних інституціях, які значною мірою можуть підживлювати інші сучасні конфлікти.
«Керівник – це той, хто розводить руками»
– Два роки тому, невдовзі після трагічних подій – нападу ХАМАС в Ізраїлі – ви говорили, що Організація Об'єднаних Націй себе дискредитувала. Яка ваша думка через два роки?
– Я б переформулював ваше запитання так: як зупинити божевілля? Я не бачу навіть спроби протистояти. Хто в Організації Об'єднаних Націй виступив з пропозицією закінчити війну? Здавалося б, член цієї організації, який обрав війну як шлях, мав би бути з неї виключений. Зараз не видно жодного просвіту в цьому напрямку, але нехай хоча б буде ясність, хто є хто: ось тут військові злочинці, а ось тут ті, хто ще сподівається, що можна домовитися. І домовлятися потрібно сьогодні, а не післязавтра. Тому що продовжувати божевілля – це злочинно. Але хто може це зробити? Не видно, щоб ті, у кого начебто є фактична сила для дії, рухалися в цьому напрямку. Вони давно могли сказати: «Хлопці, все. Ми перейшли межі».
Людство втратило дві дуже важливі якості – це розум і серце.
– Ви проєктуєте це на триваючі політичні та військові конфлікти і маєте на увазі Захід?
– Пан Путін теж давно міг сказати: «Так, я помилився. Я відкликаю свої війська. Нехай ці українці живуть по-українськи. Яке мені діло до того, як вони живуть? Нехай пробують жити по-своєму, а ми будемо жити по-своєму. У нас повне щастя. Росія процвітає. Навіщо страждати і навіщо воювати?»
– Проте Путін цього не зробив. Війна в Україні, по суті, триває вже більше десяти років.
– Ви говорите – війна в Україні, але я б сказав, що це в основі своїй неправильна теза. Це війна путінської Росії проти «проклятого» Заходу. Вони так і називають цей Захід – «проклятим» ворогом, якого треба знищити. І, звичайно, тільки війною. Вони йдуть як божевільні. Мільярдна сарана божевільних.
– А що ж робить Захід у відповідь на рух цієї, як ви кажете, «сарани»?
– А Захід – керівник. Ви знаєте, що таке «керівник»? Це вчення радянських часів: керівник, який розводить руками. [Захід тільки розводить руками], тому що йому не вистачає чи то розуму, чи то совісті, чи то серця. Взагалі людство втратило дві дуже важливі якості – розум і серце. Саме зараз ми бачимо, як цей божевільний і безсердечний світ котиться в прірву. І мені здається, що найсильніші світу цього втратили розум, раз для них це неочевидно. Або ні. Вони найрозумніші. Їм бракує серця. Їм же «шкода»! Іноді вони кажуть: «Як шкода тисяч молодих людей, яких ми вбиваємо. І нам так їх шкода, але ми вбиваємо».
«Загроза ядерної війни реальна»
– Україна бореться проти божевілля – бореться за себе, щоб вижити, щоб зберегтися. І вона життєздатна. Вона напрочуд життєздатна. І в цьому сенсі вона може виглядати своєрідним проблиском надії, якщо їй дозволять це зробити. Хто з божевільних першим кине [ядерну] бомбу? І як інші божевільні будуть міркувати: «А чи варто кидати нам бомбу у відповідь? Може, ще почекаємо? А може, вони вгамуються, кинувши на Україну тільки цю одну бомбу? А якщо не вгамуються, то ми ще подумаємо і надішлемо у відповідь нашу серйозну стурбованість!»
– Один із лідерів демократичної Росії Єгор Гайдар – на той момент він уже відійшов від влади – відповідаючи на питання, чого він найбільше боїться, сказав: «ядерної війни». 20–25 років тому багатьом цей страх здавався ірраціональним. Як вам здається, чи реальна загроза ядерної війни сьогодні?
– Звичайно, реальна, тому що божевілля людини реальне. Ніхто не сказав – навіть з цих великих лідерів, – що ні, ні, цього не буде. Навпаки: я даю слово, що застосую ядерну зброю радісно, переможно! Ну то про що тут розмірковувати? Коли людина в іншій людині не бачить людину, а бачить якусь свою мету і своє завдання, свого ворога. Наприклад, як би нам знищити цей проклятий Захід, щоб все було добре? – такі мислителі крутяться навколо Володимира Володимировича Путіна, для нього вся проблема в проклятому Заході. Бідний цей Володимирович – у нього немає свого розуму, не кажучи вже про серце. Коли вони бомблять дитячі лікарні… Ніхто не підраховує, скільки Путін вбив. У війні загинуло вже стільки! У якій війні загинуло, звідки ж прийшла ця війна, якої, за їхніми словами, краще б не було? Про це хочеться запитати росіян. І не треба брехати самим собі. Ви знаєте, звідки прийшла війна. Якщо ви думаєте, що краще б війни не було, то зупиніть її! Скажіть своїм солдатикам: «Хлопці, ми вже повоювали». Скільки мільйонів ще треба вбити? Вони регулярно погрожують застосуванням ядерної зброї: ух, як ми багато повбиваємо, які ми будемо молодці! Крайнє божевілля.
Потрібні «лідери, які мають розум і серце»
– Чи здатний колективний Захід протиставити щось цьому божевіллю?
– Якщо не може, то загине разом із божевільним. Я не знаю, чи здатний, оскільки для цього потрібні розум і воля. А якщо щось одне відсутнє – чи то розум, чи то воля – то ми і сидимо в цій ямі. Були такі часи і надії, що все-таки людина – це мисляча істота, у якої навіть є серце, яка здатна на співчуття і жаль. Зараз зовсім не схоже. [Суспільства] прогнили і чинили недостатній опір цьому гниттю. Де ж той, хто б прийшов і сказав: «Хлопці, цей шлях неправильний. Давайте закінчувати. Давайте обіймемося. Давайте подивимося на наші руїни. Що можна відновити? Де ще можна жити? Де ця планета ще може крутитися? Давайте подивимося серйозно». Лідери, світові лідери і перш за все духовні лідери, якщо такі ще є, повинні були б зібратися і спробувати домовитися. Не воєначальники, а духовні лідери, у яких є і розум, і серце. Ось є Далай-лама, він поганого не порадить. За своє життя папа Франциск звернув увагу на основний гріх людства – відсутність жалю.
– Наскільки радикальні релігійні течії небезпечні для західної цивілізації? Що можна протиставити терористичним війнам?
– Взагалі світ може бути перебудований на суперництво терористичних структур. Це антилюдські порядки. Але у них же немає перспективи. Треба мати якийсь стрижень для існування. Таким стрижнем могла б бути людяність як основа відносин – один до одного, народу до народу, цивілізації до цивілізації. Але нічого подібного немає! Замість людяності зміцнюється і зростає нелюдяність зі страшним бажанням знищувати тільки цих інших. Від цього божевілля ліків немає. Про Росію взагалі нічого говорити, але якщо ми говоримо про людство, то якщо у нього ще є шанс вижити на цій планеті, то таким шансом може бути тільки братерство, тільки усвідомлення спільності, що всі ми на планеті – це громада, а не купа отруйних ворогів. Тому що вороги довго не протримаються.
Джерело — Радіо Свобода
