Чому в нашому світі усе так несправедливо? '“Невже, щоб зрозуміти що людина тобі цінна, дорога та важлива її, обов'язково, необхідно втратити?” В наш час, існує неймовірна кількість фільмів, серіалів, літератури та історій, в яких, нам кажуть “Цінуй поки маєш… бо потім не повернеш.” Проте, люди вчаться лише на власних помилках, набиваючи шишки й рани й лише так приходить усвідомлення, що ця людина означає більше ніж можна собі уявити…
Мозок помічає зміни, а не постійне. Людина, яка завжди поруч, стає фоном, як повітря: його не помічаєш, доки не почне бракувати. Ми підсвідомо вважаємо, що завтра все буде так само. Тому подякувати, подзвонити чи сказати щось важливе відкладаємо «на потім». Лише коли людини немає, видно, скільки місця вона займала у нашому житті: у звичках, у розмовах, у дрібницях, у тих самих деталях із яких складається наша буденність.
Фрази, фільми й історії, все ж таки, залишаються чужим досвідом, поки це не станеться з тобою. Знати й відчути - різні речі. Це як попередження «гаряче»: людина зрозуміє його, по-справжньому, лише тоді, коли обпечеться.
На жаль, ми не можемо змусити себе відчути цінність заздалегідь, проте, можемо діяти так, ніби вже її відчуваємо.
