Зараз майже північ, проте сон ніяк не може перемогти думки, які рояться в моїй голові. Саме тому я ввімкнув комп’ютер і просто вирішив трохи пописати - це завжди допомагає мені впорядкувати думки й дозволяє на якийсь час приглушити цей шум у голові, від якого не сховатися, не втекти.
Як давно я перестав насолоджуватися своїм життям? У який момент думки про те, що я не живу, а лише існую, почали лунати в моїй голові частіше, ніж я дихаю? Коли страх перед майбутнім став настільки сильним, що я здався й припинив спроби щось змінити? Я так утомився… від усього цього: від життя, від буденності, від самого себе… від того персонажа, яким я є.
Щодня повторюється одне й те саме: підйом, робота, спортзал, навчання, сон. І хоча я добре розумію, що далеко не кожен має можливість прокидатися в теплому ліжку, зранку готувати собі ароматну каву й починати працювати, просто ввімкнувши комп’ютер, мене ніяк не полишає відчуття, ніби я дивлюся на цей світ збоку, а не живу в ньому.
Мені подобається прокидатися рано вранці, коли більшість ще спить, робити ранкову розтяжку й розминку, по 10–20 хвилин умиватися й відчувати свіжість на обличчі. Я люблю свою роботу: часом вона приносить справжнє задоволення, хоча інколи буває важкувато від напливу завдань. Я поважаю своїх колег, більшість із яких набагато ерудованіші й досвідченіші за мене. Інколи мої запитання до них переростають у кількагодинні лекції, після яких голова аж кипить від нової інформації. Не кожен готовий просто так витрачати свій час, щоб щось комусь пояснити, - і за це я вдячний кожному з них.
Буквально три-чотири тижні тому я почав по-справжньому насолоджуватися тренуваннями. Тепер дві-три години в спортзалі пролітають як одна мить. Усі привітні, доброзичливі - я відчуваю себе на своєму місці, хоча й розумію, що багато чого ще не знаю, а в деяких питаннях - повний профан. Повернувшись додому, люблю провести час за книжкою й чаєм або за навчанням на нових чи старих курсах.
З одного боку, здається, що все добре і я крок за кроком рухаюся вперед. З іншого - в якийсь момент зникає бажання їсти й спати, прокидатися, іти в спортзал чи взагалі щось робити. У голові знову й знову крутяться думки, що я десь повернув не туди, десь припустився дуже важливої помилки, ухвалив якесь рішення не так, не там і не в той час.
Дуже важливо берегти свій спокій у душі. Він неймовірно дорогоцінний і коштує набагато більше, ніж його оцінюють, а про його відсутність згадують, коли вже запізно. І навіть якщо життя здається надто паскудним, варто усвідомлювати, що завжди можна щось змінити, завжди можна почати все спочатку, відкрити інші двері й піти іншим шляхом. Усе погане рано чи пізно закінчується, хоча те саме можна сказати й про хороше. Варто пам’ятати, що завжди будуть моменти, коли ми перестаємо вірити в себе й починаємо замислюватися, чи варто боротися далі, йти далі. У такі моменти треба дати собі перерву, щоб знову зібрати себе докупи, знову піднятися й рухатися далі - хоча б тому, що іншого виходу просто немає.
“There is nothing either good or bad, but thinking makes it so...”
Prince Hamlet