Давай просто постоїмо і послухаємо дощ…як краплі стукають по вікнах і тяжко падають на землю. Як майже всі вже повідкривали парасольки і раді, що сьогодні їх не забули… Як хтось біжить, тікаючи і боячись намокнути, а інші йдуть, не звертаючи уваги…
А ти не біжи… стань, подивись навкруги як всі метушаться, подивися на людей, на дерева, на будинки… щось змінилося??? Так… все мокре, гладке, блискуче і більше нічого… це просто дощ…
Але не просто… це дар Божий, вода, яка сиплеться з нема…чи це не чудо, дає спраглим потіху… природа радіє…чому ж люди такі сумні, коли падає дощ…чому всі такі: « ооо, знову дощ, а я так хотів (ла) прогулятися…» Люди скаржаться, ниють, звинувачують погоду в тому, що у них щось не вийшло…Ми взагалі звиклі на все жалітися… чому так, така природа людська…
Я теж така, але дуже намагаюся знаходити позитив навіть у неприємних речах, не все, що погано, насправді так…ми бачимо те, чим ми самі наповнені… якщо ти не бачиш щастя у простих речах, проблема в тобі… якщо все в житті погано, то… (продовжте самі…)
