Міжконтинентальний стратегічний бомбардувальник В—52 «Stratofortress» є важким міжконтинентальним бомбардувальником ІІ покоління. Його долею була велика місія, а саме замінити літак В-36 «Convair».
В-36 повинен був використовуватись проти нацистської Німеччини, але після закінчення Другої світової війни, його переобладнали для несення ядерної зброї. Завдання на проектування майбутнього В-52 було складена в січні 1946 року, іще до початку льотних випробувань літака В-36.
Отже, ВПС США, в якості вимог для проектування нового літака розробили завдання на проектування. Завдання вимагало:
мінімальний радіус дії 8000 км при швидкості польоту 480 км\г із корисним навантаженням 4500 кг;
можливість розвивати крейсерську швидкість 720 км/г на крейсерській висоті польоту 10.5 км.
В конкурсі на держзамовлення брали участь: Boeing, North American Aviation, Convair та Martin). Компанія Boeing, маючи великі успіхи в розробці бомбардувальної та спеціальної авіації для ВВС США — виграла цей контракт.
В той час фірма Boeing відпрацьовувала нові компонувальні схеми для середніх бомбардувальників. Першою пропозицією для міжконтинентального бомбардувальника була схема літака з турбогвинтовим двигуном, який забезпечував дальність польоту, при низькій швидкості польоту. Перша пропозиція мала шість турбогвинтових двигунів (ТГД) з одновісними гвинтами та пряме крило — модель 462. Наступним напрацюванням проекту була модель зі стрілоподібним крилом, яку оснастили 4хТВД зі співвісними гвинтами — модель 464-35.
В той час, компанія виконувала льотні випробування середнього бомбардувальника B-47, на якому дуже добре зарекомендувала себе компонувальна схема зі стрілоподібним крилом великого подовження і турбореактивними двигунами (ТРД), які розміщені в гондолах під крилом. Також, таке компонування рекомендували німецькі конструктори, які стали радниками бомбардувального відділення командування ВВС США — В. Фогт та Б. Гетерт. Отримавши успіх літака В-47, керівництво проектом тоді ще ХВ-52, прийняло компроміс, жертвуючи дальністю польоту, підвищити швидкість літака за рахунок встановлення ТРД.
В 1948 році, компанія Boeing представила кінцевий варіант проекта бомбардувальника, який має 8хТРД JT3 (в майбутньому J57) — модель 464-49. Кінцевий варіант моделі літака забезпечував при злітній масі 150 тон і бойовому навантаженні 4.5 тон, дальність польоту 4930 км, а максимальну швидкість 910 км/г. Компанія Boeing отримала контракт на побудову двох літаків такого типу, а з початком війни в Кореї, роботи по програмі створення літака були прискорені. В ході проектування, інженери змогли підняти злітну масу літака до 177 тон для збільшення дальності польоту.
Складання першого дослідного зразка літака ХВ-52 було завершено 29 листопада 1951 року. Перший політ було здійснено 15 квітня 1952 року, але через деякі вагомі доопрацювання конструкції літака, перший політ здійснив другий літак YB-52.
ВВС США для підстрахування, на випадок проблем з проектом Boeing, вирішили залучити фірму Convair в програму розробки стратегічного бомбардувальника YB—60 (конструкція фюзеляжу зберігалася від літака В-36, але крило було товстіше в поперечних перетинах. Але побоювання ВВС США з приводу проекту ХВ-52 не здійснилися, і програму YB-60 закрили, а проект ХВ-52 рекомендували до серійного виробництва В-52.
Перший з трьох передсерійних літаків був, В-52А – для експлуатаційних випробувань; наступний літак В-52В, було передано в учбово-тренувальні підрозділи. Нарешті, в бойові підрозділи було передано літаки В-52С, в червні 1956 року.
Конструкція літака
Літак виконаний за нормальною аеродинамічною схемою. Розміщення крила за схемою високоплан. Під крилом на пілонах розміщено по дві спарки двигунів на консоль. Всього на літаку встановлено 8 турбореактивних двигунів, по 2 двигуни в спарці.
Крило літака спроектоване за силовою схемою стрілоподібного дволонжеронного кесона. Профіль крила – ламінарного типу. Під кожною консоллю крила знаходяться по два пілони на чотири двигуна, між крайнім пілоном та за кінцівкою крила може встановлюватися додатковий паливний бак. Поруч розміщена додаткова крилова стійка шасі.
Фюзеляж літака спроектований за силовою схемою напівмонокок (сприйняття зовнішніх силових факторів відбувається одночасною роботою повздовжніх [стрингерів] силових елементів та обшивки), має овальну форму поперечного перетину. В передній частині фюзеляжу, встановлений радіопрозорий обтічник, підіймається до гори для доступу до бомбардувальному прицілу, системи навігації та РЛС. За двоярусною кабіною екіпажу знаходяться фюзеляжні паливні баки, під ними електричні системи та система кондиціонування, а далі ніша передніх стійок шасі. Після відсіку передніх стійок шасі, розміщене відсік з системою електронного подавлення та іще одна РЛС. Другий паливний бак фюзеляжу знаходиться в верхній частині фюзеляжу за крилом, в нижній частині —4 бомбовий відсік стулкового типу (6 секцій). За заднім бомбовим відсіком знаходиться відсік задніх стійок шасі, а за відсіком шасі знаходиться відсік управління системи кондиціонування і розвідувальне фотообладнання. Хвостова частина оснащена озброєнням, РЛС, відеокамерою.
Оперення літака виконано за нормальною (палубною) схемою і складається із горизонтального оперення (стабілізатора, керма висоти) і вертикального оперення (кіля та керма направлення).
Особливістю літака є його шасі. Шасі виконане за велосипедною схемою, яке під час прибирання повертається на 180°. Допоміжні опори, що знаходяться в крилі одноколісного і одностійкового типу. Через достатньо тонкий фюзеляж, бази шасі не вистачало, а оскільки розмах крила і поперечне (V-) і хорда дуже великі, то для достатньої стійкості під час маневрування на ВПП та під час посадки, було встановлено додаткові опори біля закінцівок консолей крила. Фюзеляжні стійки – керовані. Вони використовуються для:
під час посадки в великий бічний вітер. Стійки повертаються в залежності від встановленого курсу ВПП відносно повздовжньої осі літака. Після виконання посадки шасі повертаються в паралельне осі літака положення і таким чином, забезпечується безпека від удару консоллю крила і стійкість літака під час посадки;
під час маневрування по ВПП.
Літак має потужні установки РЛС, які створюють потужні радіоперешкоди та дезінформаційні дії. Для захисту від атак противника на літаку встановлені інфрачервоні пастки та відбивачі дипольного типу.
Деякі модифіковані літаки B—52 застосовувалися як носії апаратів з несучим корпусом. Для цього, на консолі крила було встановлено додатковий пілон (між фюзеляжем та спаркою двигунів), куди під’єднували ЛА, а далі літак В—52 використовувався як перший стартовий ступінь.
Також, літак B—52 в 1960-1973рр. приймав участь у льотних випробуваннях розвідника Lockheed D—21 , а в 1980-1990рр. для ракети-носія «Пегас».
ЛТХ і ТТХ останньої модифікації літака В-52H:
Технічні:
екіпаж: 5 осіб (командир, пілот, оператори РЛС, штурман і оператор РЕБ);
довжина літака: 49.05 м;
розмах крила: 56.39 м;
висота літака: 12.4 м;
площа крила: 371.6 м2;
кут стрілоподібності по ¼ хорди: χ0.25=35°;
подовження крила: λ=8.56;
Масові:
маса пустого літака: 85 250 кг;
маса спорядженого літака: 120 000 кг;
максимальна злітна маса: 229 000 кг;
максимальна польотна маса: 256 700 кг;
максимальне бойове навантаження в вантажному відсіці озброєння: 31 500 кг;
запас пального: 182 000 л;
Двигуни: 8xТРДД P&W TF33—P/103 (75.6 кНx8=604.8 кН);
Льотні характеристики:
максимальна швидкість на максимальній висоті
VH=max=957 км/ч;максимальна крейсерська швидкість Vкр max=819 км/ч;
максимальна швидкість на мінімальній висоті
VH=min=650—670 км/ч;Бойова дальність польоту: LБ=7200 км;
Максимальна дальність польоту без вантажу: Lmax=16090 км;
Практична стеля: H=16 760 м;
З метою підвищення виживання літака під час прориву ППО, літак оснащений ракетами-хибними цілями ADM—20 «Quail» і для вогневого подавлення зенітно-ракетних комплексів із наступним враженням стратегічних цілей ядерними бомбам AGM—28 «Hound Dog»
Модифікації літака:
XB—52. Дослідний зразок літака з тандемним розміщенням кабіни пілотів;
YB—52. Дослідний зразок літака №2. Він же здійснив перший політ типу літака 15 лютого 1952 року;
B—52A. Перший серійний літак, який використовувався для військових випробувань. Була змінена кабіна екіпажу, довжина фюзеляжу збільшена на 120 см, а також переоснащений новими двигунами;
B—52B. Стратегічний бомбардувальник або розвідник (замість бомбового відсіку встановлюється герметичний контейнер з обладнанням);
B—52C. Глибока модернізація літака В-52В із збільшеним об’ємом паливних баків і можливістю підвіски під крилом додаткових паливних баків на 22 000 л;
B—52D. Модернізація літака B—52C, зміною складу бортового радіоелектронного обладнання;
B—52E. Стратегічний бомбардувальник з покращеною прицільно-навігаційною апаратурою, яка дозволила переносити крилаті ракети AGM—28 «Hound Dog». Обладнаний системою дозаправлення в польоті.
B—52F. Розвиток літака B—52E з новими двигунами P&W J57-PW-43.
B—52G. Стратегічний бомбардувальник з додатковими паливними баками, зменшена площа вертикального оперення на 20%, перенесене робоче місце стрілка з хвостової частини в носову гермокабіну. Це дозволило збільшити дальність польоту на 25%;
B—52H. Модифікація літака, на якій встановлені двигуни ТРДД P&W TF33-PW-1. За рахунок оснащення новими двигунами, тяга двигунів виросла на 20%, а витрата пального зменшилася. Кулемети в кормовій стрілковій установці замінили з 12.7мм на шестиствольну 20мм гармату «Vulcano», який було демонтовано в 1994 році.
Озброєння
Озброєння літака досить потужне і постійно оновлюється. В 1970х, з появою ракети AGM—69 «SRAM» (12 од.), потужність якої 200 кілотонн, а швидкість до 3М. Літак мав змогу оснащуватися 20 ракетами такого типу (8 на тримачі револьверного типу і по 6 на зовнішніх підкрилових пілонах). Під час бойових чергувань, літак брав в бомбовий відсік 4 ядерні бомби та 6 ракет AGM—69 «SRAM» на пілони.
З 1978 року в склад озброєння надійшла крилата ракета AGM— 86M «ALCM» (12 од.), з дальністю польоту 2500 км і потужністю ядерного заряду 200 кілотонн.
Можливості літака не зупинилися на досягнутому і на його озброєння поступила ракета AGМ—142 «Popeye» (3 од.) (з телевізійною системою наведення), AGM—129A.
Також, літак несе бомби типу GBU - 15 з телевізійною системою наведення. Для роботи в морі, літак В—52 оснащається ракетами AGM—84 «Harpoon» (8 од.). Також, літак може наносити удари некерованими бомбами типу Mk28/43/61 ядерні бомби Mk5/6/15/17/36/39/41/53, Mk80/81/83, або морські авіаційні міни Mk40 або торпеди Mk60 (8 од.).
Бомбардувальники типу В—52, різних модифікацій випускалися до 1963 р. Нарешті, в другій половині 1950-х років, літаки В-52, замінили застарілі літаки В-36 і стали основними літаками дальньої бомбардувальної авіації американських ВВС, разом з В-1b Lancer, як мінімум до 2030 року.
P.S. 22 вересня 1994 року на аеродром дальньої та стратегічної авіації приземлився літак B—52Н у складі делегації із трьох літаків. Цей день був днем відзначення 51-ї річниці визволення Полтави від фашистів та з нагоди 50-річчя човникових рейсів американських бомбардувальників, під час проведення операції «Френтік».
