я ніколи не був милим,
в тому плані,
що не кричав про Бога
і не дрочив на Мері Поппінс.
всі інстадіви з оголеними грудьми,
та стегнами у перспективі,
бліда шкіра і роковий погляд.
хтось тут точно знає місцевий фетиш.
ніхто не хоче торкатись бруду —
ідеальні сторіс в ідеальному світі.
вони нервово ходять навколо останнього стільця,
з гордо піднятими підборіддями,
і бояться не прогавити момент.
не називай мене милим —
я б продав тебе за один пожмаканий доллар,
чи касету з найбруднішим бдсм-порно.
не посміхайся, якщо всередині нічого не горить.
я ж бачу, як тремтиш серед білих стін,
і кожне слово віддає вульгарністю.
я ніколи не любив мистецтво, яке вчаться любити,
і між двома яблуками обирав тільки червиве.
так і з людьми. знаєш — я завжди любив статику,
і кожен недолік, бо чи не в цьому прекрасність?
мої товариші завжди тримались особняком,
і ніколи не ставали на коліна,
навіть якщо їм заплатили б за це всім світом,
чи треба було перевзуватись.
ну, знаєш, коли починає пахнути смаженим.
а я лише одна з нечітких фото,
що не удостоїлась й прояву.
але в цьому вся суть —
мені достатньо одного спалаху.
вся інша плівка втрачає всяку цінність.
♫ Nine Inch Nails — The Day the World Went Away
