Лікарі, які втекли від російського вторгнення, часто безробітні або знемагаючи на низькокваліфікованих посадах, змушені зіткнутися з важкою дилемою: побачити, як їхні навички залишаються невикористаними, або повернутися до країни, у якій ведеться війна.
Доктор Самер аль-Шейх заціпеніло дивився на свою фотографію на телефоні. Лікар, зображений на операційному столі, тепер був для нього майже невпізнанним.
«Я втратив усе», — сказав він.
Після втечі з війни в Іраку у віці 16 років доктор аль-Шейх побудував життя в Україні як хірург-травматолог, отримавши захоплення своєю роботою в міській клінічній лікарні в Харкові, навіть коли почали падати російські снаряди.
Але тепер дзвінки електронних листів про відмову в роботі, а не кардіомонітори, відзначають його час. Покинувши Україну в березні 2022 року, він знову є біженцем, цього разу у Британії, намагаючись розпочати заново зі своєю сім’єю та не знаходячи медичної посади, яка б відповідала його навичкам.
«Коли доводиться програвати двічі, не кожна людина може з цим впоратися. Але я не хотів, щоб моя сім’я побачила те, що я бачив в Іраку», – сказав 33-річний доктор аль-Шейх, який тимчасово працював розвантажувачем вантажівок у лондонському супермаркеті, але тепер знову безробітний.
«Якщо тут нічого не вийде, нам доведеться повернутися туди, де нас цінують», — сказав він, маючи на увазі Україну.
Деякі лікарі, які втекли від конфлікту, розглядають можливість повернутися та знову застосувати свої навички. Але для тих, хто має сім’ю, це питання ускладнюється страхом знову поставити своїх близьких у небезпеку.
«Якби я був один, я б не залишив Україну», – сказав доктор аль-Шейх. «Але моя дружина попросила мене подумати про нашу дочку».
Через мовні бар’єри та обтяжливий процес повторної сертифікації — доктор аль-Шейх згадав 800-сторінкову анкету, яку йому потрібно буде заповнити — багато лікарів, які виїхали з України, взагалі відмовилися від роботи в медицині, кажуть захисники біженців. Натомість висококваліфіковані медичні працівники часто погоджуються на низькокваліфіковану роботу, щоб просто прожити.
Ендрю Геддес, директор Центру міграційної політики Інституту Європейського університету у Флоренції, Італія, сказав, що висококваліфіковані біженці не є рідкістю, щоб знайти роботу, яка відповідає їхнім навичкам.
Для цього навіть є термін, додав він: «Втрата мізків».
У квартирі доктора аль-Шейха в Західному Лондоні завжди знаходяться реліквії його минулого життя: перо з гравіюванням, подароване йому пацієнтом, якому він врятував життя; купи медичних записів із детальним описом тисяч годин, які він провів за своєю професією.
Він відкрив шафу й витяг невелику коробку, наповнену хірургічними інструментами, а потім пояснив, що таке кожен інструмент. Але він уже не мав від них користі, сказав він, закриваючи коробку.
Він сказав, що пішов у центр зайнятості і сказав, що має три спеціальності. «Вони запросили мене на ярмарок вакансій, тож я взяв усі свої дипломи й поїхав», — сказав він. «Але це було як поганий жарт».
«Вони запропонували мені роботу прибиральниці в лікарні», — сказав він.
У той час як багатьом українським лікарям важко знайти медичну роботу в Британії, Національна служба охорони здоров’я країни страждає від серйозної нестачі персоналу , що спричинило тривале очікування на лікування для пацієнтів.
Через кілька місяців після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року онлайн-дошки вакансій по всій Європі були переповнені тисячами пропозицій для українських біженців; уряди скасували візові вимоги, щоб полегшити пошук роботи. Але через рік для багатьох українських професіоналів шлях до інтеграції виявився довшим і складнішим, ніж вони очікували.
Доктор аль-Шейх проводить дні, роздаючи резюме. За його словами, його ранок майже завжди починається з електронного листа про відмову. Одного дня це було для ролі адміністратора в кабінеті лікаря. До цього йому не вдалося влаштуватися господарником у готель.
Об’ємна анкета, яку йому необхідно заповнити для повторної акредитації, вимагає докладних доказів його медичної кар’єри, включаючи імена пацієнтів і контактні дані, які важко отримати під час війни.
«Я роблю все можливе», — сказав він, але додав, що ситуація змусила його шукати лікування від депресії .
Наразі його дружина, сама лікар-кардіолог, пече та продає торти, щоб допомогти подружжю та їхній 8-річній доньці Далі. За його словами, їхньої щотижневої державної допомоги в розмірі 300 фунтів, тобто близько 370 доларів, недостатньо, щоб вижити, але він залишається вдячним Британії.
Над його балконом майорить на вітрі прапор, присвячений коронації короля Карла III.
Доктор Роман Крегг, президент Української медичної асоціації Великобританії, групи підтримки та адвокації, визнав, що відновити кар’єру лікаря в Британії було важко.
«Перспектива працювати тут є але не відразу, і багато лікарів не досягли успіху», — сказав він, додавши, «Це може зайняти роки».
«Їм дуже нудно просто сидіти тут», - сказав він, і тривога посилилася, оскільки лікарі «бачать, що їхні навички потрібні вдома».
За оцінками ООН, близько 47 відсотків із восьми мільйонів біженців з України мають вищу або іншу вищу освіту.
За даними Ради ООН з прав людини, переважна кількість українських біженців, включно з медичними працівниками, становлять жінки, близько 90 відсотків. Багато з них супроводжують дітей, які втекли разом з ними.
Доктор Світлана Садова, кардіолог і мати-одиначка 16-річних близнюків, витратила два десятиліття на лікування пацієнтів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року. Це робота далеко від її останньої ролі — миття посуду на кухні ресторану на околиці Лондона приблизно за 12 доларів на годину.
«Як я міг опинитися в такій безнадійній ситуації?» — сказала доктор Садова, 45 років.
«Мені було добре жити в Україні», – додала вона. «Якби я не відповідала за своїх дітей, я б, мабуть, уже повернулася».
За її словами, до кінця більшості ресторанних змін вона не відчуває своїх рук. Її погодинної зарплати ледве вистачало, щоб прогодувати сім’ю, не кажучи вже про те, щоб викликати таксі додому на південному сході Англії, де вона, її близнюки та мати живуть у приймаючій сім’ї. Натомість, не маючи зручного громадського транспорту, вона часто проходила дві милі пішки в темряві.
Відтоді вона залишила цю роботу і знову безробітна.
Більше року вона неодноразово їздила по лікарнях роздавати резюме, але, за її словами, їй ніхто не передзвонював. Іноді розчарування долає її.
«Деякі люди кажуть мені, що я сильна», — сказала вона, схлипуючи. «Але я втомився бути сильним».
Деякі українські лікарі вже прийняли рішення повернутися додому. За оцінками Міжнародної організації з міграції, 5,6 мільйона людей, які втекли з України, повернулися — переважно літні люди, яким було важко адаптуватися за кордоном.
Навіть молодим медикам, які втекли від російського вторгнення, може бути важко знайти відповідну роботу.
24-річна Діана Бєляєва каже, що мріє стати сімейним лікарем. Пропрацювавши вісім років у Національному медичному університеті імені Богомольця в Києві, столиці України, минулого літа вона складала випускні іспити дистанційно зі Швеції.
Зараз пані Бєляєва, яка живе в Данді, Шотландія, сказала, що їй було важко знайти роботу, яка б відповідала її досвіду. Єдиним варіантом була робота фельдшером, але це здебільшого означало прибирати за іншими медиками, сказала вона.
«Це справді приголомшливо, — сказала пані Бєляєва. «Чому я витратила стільки часу на навчання, а тепер можу просто змінити ліжко?»
Вона щодня бореться з рішенням повернутися в Україну.
«Ми лікарі, і тепер нам доводиться випрошувати гроші в уряду», — сказала вона. «Ви відчуваєте, що робите щось не так у своєму житті».
Незважаючи на невдачі, пані Бєляєва сказала, що вона все ще має надію та сповнена рішучості побудувати кар’єру лікаря в Британії.
«Я хочу повернути цій країні», — сказала вона.
Джерело The New York Times
