Вже й не згадаю, як починалась казка
Не згадаю, як звали її героїв
Мораль там недитяча, складна й неясна:
Кришталь зустрівся із палаючою стрілою
Вже й не згадаю записані ноти
Не пригадую початку мелодії:
До ре мі, мі ре до
Різні карти склались колодою
Вже й не згадаю, в якому світі
Не згадаю, чиї це слова:
«Ви - немов дерева, що переплелися стовбурами»
Безодня кличе до безодні під гуркіт страхів, криків та болей, роками тепло зберіга
Чи може рухатись та кінцівка, що завжди була лиш чиїмось продовженням?
Раптова сповідь перед дзеркалом о третій ночі (чи то вже ранку), останні крапельки валер'янки та трохи сліз
Чергова спроба розповісти у віршовій формі те, що дуже страшно розповідати усно
Це щоденник тих, хто мовчки тримає себе між кавою і тривогою, світлом екранів і темрявою маршруток. Поети в підземці, партизани офісів, тіні на сторіс. Але навіть серед цієї втоми — іноді проблискує посмішка, світліша за світанок.
Щастя — дрібниці поруч зі мною, Щастя коли надихаюсь весною. Щастя, коли є на вулиці сніг, Щастя, коли пада листя до ніг.
Це щоденник тих, хто мовчки тримає себе між кавою і тривогою, світлом екранів і темрявою маршруток. Поети в підземці, партизани офісів, тіні на сторіс. Але навіть серед цієї втоми — іноді проблискує посмішка, світліша за світанок.
Щастя — дрібниці поруч зі мною, Щастя коли надихаюсь весною. Щастя, коли є на вулиці сніг, Щастя, коли пада листя до ніг.
