Вертельні собаки
Собаки для обертання рожна з'явилися в XVI столітті в Англії та використовувалися як у багатих будинках та замках, так і у простих шинках. Зазвичай на кухні тримали двох собак, які працювали поперемінно, а при смаженні великих шматків м'яса — удвох. Вертельні собаки згадуються в трактаті Джона Кайуса «Про англійських собак: їх різновиди, імена, природа та властивості», де автор називає їх дворнягами.
Згодом була виведена спеціальна порода, про розміри якої можна судити за габаритами коліс, що збереглися — їх діаметр варіює від 78 до 143 см, а ширина доріжки становить 20—30 см. У творі «Цинографія» Карл Лінней виділяє породу Canis vertigus — собака вертяща. Відповідно до цієї роботи існували короткошерсті та довгошерсті різновиди породи. Також Лінней зазначає, що вертельні собаки поширені в Англії та Франції. Ці собаки згадані й у «Походження видів» Чарлза Дарвіна.
До середини XIX століття англійці практично відмовилися від «собачого двигуна», в літературі остання згадка про такий механізм відноситься до початку XX століття. Приблизно тоді зникла і порода.
