«Від ненависті до любові один крок»
Цю фразу я почув коли був ще малим, і вона мене зачепила. Я не знаю чому але мені сподобалася ця думка, ніби ти не контролюючи себе починаєш любити людину з якою не хотів мати нічого спільного. Час ішов, я дорослішав, і помічав за собою те що ця фраза дієва, я дружив з людьми які здавались дивними, АЛЕ, я стикнувся з моментом який зараз переживаю, якщо поміняти слова «любов» та «ненависть» місцями то стає трішки сумніше та не зрозуміліше. Суть в тому, що ми насправді нікому і не треба, люди до яких я прив’язався доволі легко мене покидали і важко це проходив. Люди без яких я вже мабуть не уявляв життя ставали ніби жорстокими та безжалісними. Важке усвідомлення того що тебе «відкинули» не дає спокою, розуміння того що всі слова які мені говорили до того зараз можна перечеркнути мучить мене. Але я майже впевнений що Бог мене готує до чогось, Він дає мені випробування й готує до кращого життя.
Парадокс у тому що немає між цими словами серединки, колишні ніколи не залишаються друзями, негативний досвід дружби та зради також не дає цієї серединки. Ти або любиш людину, або тобі на неї байдуже, якщо вже вона тебе полюбила і щось сталося, стається ненависть. Від цього не втекти якби сумно не було, але це і є частиною нашого життя, втрачати людей це ок)
