Книга, яку я б не радила читати, якщо тобі максимально погано.
Ні, це не тому що книга якась там дуже погана. Я люблю її, я хочу її перечитати. Але вона максимально морально тяжка й читати її на початку війни було дуже поганою ідеєю. Але ж хто знав, що там буде таке…
І назва цієї книги… Барабанні палички… «Сад Метеликів» Дот Хатчисон. Наче звичайна назва, яка не передбачає чогось поганого. Я також так думала, але вже з анотації можна було щось запідозрити.
«Неподалік від затишного маєтку є прекрасний сад. Тут живуть викрадені молоді жінки, чия шкіра покрита татуюваннями метеликів. Їх утримує тут садівник, жорстокий збоченець, одержимий колекціонуванням унікальних експонатів. Але нарешті про таємничий сад стає відомо, і одна з тих, хто залишився живим із його колекції, дає свідчення. Агенти Віктор Ганноверіан та Брендон Еддісон мають завдання розплутати одну з найогидніших справ за всю їхню кар’єру. Утім, дівчина, яка називає себе Майєю, і сама по собі та ще загадка. Вона розповідає агентам про життя в саду — страшну історію садівника, людини, яка ладна на все, щоб утримати красу в полоні. Але чим більше агенти дізнаються, тим частіше замислюються над тим, що саме вона й досі приховує…»
Книга морально дуже тяжка. Особливо кінець, коли ти розумієш багато чого. Просто починаєш ревіти, аналізуючи початок. Недавно(ладно, давненько) обговорювали з подругами цю книгу. Травм вона залишила всім. Скажемо так, мене ще досі тригерить від слова «колекціонер»…
В книзі є згадки ґвалтування та вбивств, так що читати з дуже великою обережністю.
Якщо любите трешак, то я рекомендую цю книгу. Сама її оцінюю як 10/10, але травм вона справді багато залишила…
Увага! Далі будуть великі спойлери, тому читати з обережністю
Коли мене запитали про що книга, то я просто сказала:
«Про одного колекціонера, який збирав колекцію "метеликів", точніше викрадав дівчат, набивав їм на спинні татуювання та тримав в саду з іншими, де ще й ґвалтував. Головна героїня потрапила до такого саду. Там розслідували це все»
«Він їх ще вбивав, коли їм виповнювалося наче 22 роки й бальзамував тіла, щоби ці "метелики" жили вічно»
Вся книга це суцільна травма. Але деякі моменти, які мене вбили, я хочу виділити. Тут будуть і ті, що мене травмували, і ті, що мою подругу.
«Які ваші найтравмовіші моменти з цієї книги? Мій про вечір і те як Мая навчилася нарешті чистити апельсин на кухні не перериваючи стрічку шкірки ножем...»
«Для мене вся ця книга це суцільна травма. Але, мабуть, коли вона читала в думках вірші, коли той псих ґвалтував її.»
«А потім цей самий псих відносився до неї, як до кохання всього свого життя, коли його син так зґвалтував Маю, що вона навіть ходити нормально не могла....»
«В той день, коли Маю вкрали до саду вона знала куди потрапила і що з нею буде. Вона знала хто саме її вкраде і що з нею там буде відбуватися і добровільно спровокувала колекціонера її схопити показавши на званому вечорі тату на щиколотці з метеликом...А ще їй було 16 коли її викрали, хоча ніхто про це не знав»
Пройшло понад рік, а я ще досі не можу відійти від цієї книги. Але її читали не так багато людей, а іноді так хочеться обговорити весь цей трешак. Хочу її перечитати, бо багато чого в моїй голові вже забулося, але ті емоції, з якими я її читала… Їх не передати словами. Це потрібно просто відчути.
Висновок для тих, хто все ж ризикнув та прочитав спойлери, або для тих, хто цю книгу вже читав
Якщо любите трешак, скло, то ця книга для вас. Якщо таке не любите, то обходьте її десятою дорогою.
Н.О.Р
