Колись давно, в забутому людьми селі Золотий Яр, жила Валька — відьма, чия краса була така ж чарівна, як і страшна. Ззовні вона здавалася простою жінкою: рудим волоссям, смарагдовими очима і голосом, що міг заколисати навіть вітер. Але всередині її серце було крижане, а душа — темна, як опівнічний ліс.
Таємна майстерня Вальки
Валька жила на краю села, в старій хатині, де вночі з вікон пробивалися зеленкуваті вогники. Селяни шепотілися про те, що відьма здатна підкоряти розум людей. В її підземній майстерні, серед коренів і сухих трав, стояли скляні банки з людськими слізьми, шматочки дзеркал, що показували найпотаємніші страхи, та червоні нитки, якими вона пов'язувала долі тих, хто їй заважав.
Катування у темряві
Але Валька не просто чаклувала. Вона полюбляла катувати людей, граючись їхніми страхами. Серед ночі вона викрадала тих, хто наважувався погано про неї говорити. Її жертви прокидалися в темних кімнатах, де відьма змушувала їх бачити те, чого насправді не було: уявних ворогів, повзучі тіні та мерзенні голоси, що шепотіли божевільні таємниці. Вона примушувала їх говорити нісенітниці, а потім відпускала назад у село.
Повертаючись, ті люди здавалися іншим безумцями. Вони кричали про демонів у тумані, ридали, вказуючи на порожні вікна, і розповідали про зелені вогні, що горіли в очах Вальки. Селяни лише хрестилися, відводили погляд і зрештою замикали нещасних у старому льосі за площею.
Кожен може стати божевільним
Одного разу в село приїхав мандрівник на ім’я Арсен — міцний і розумний чоловік. Він бачив, як люди боялися говорити про Вальку, як їхні очі темніли від страху. Залишившись ночувати в корчмі, він вирішив дізнатися правду.
Під покровом ночі Арсен проник до хатини відьми. Те, що він побачив, змусило його серце завмерти: Валька стояла над дзеркалом, у якому відображалися обличчя всіх її жертв. Вона плела з червоних ниток нову павутину, шепочучи закляття.
Та варто було йому ступити вперед, як підлога заскрипіла. Валька обернулася, і її очі засяяли зелено. Арсен відчув, як щось холодне заповзає в його свідомість. Він намагався протистояти, але відьма була сильнішою. Наступного ранку його знайшли біля криниці, де він, розпатланий і блідий, розповідав про дзеркала, що крадуть розум, і червоні нитки, які душать душу.
Правда, що лякає
Минав час, і селяни звикли до нових божевільних у своєму льосі. Їх ставало все більше. Валька посміхалася, спостерігаючи, як люди самі відверталися від правди, яка жила у її зелених очах. Вона знала: варто лише зробити когось божевільним — і його слова вже ніхто не слухатиме.
І тільки вітер, гуляючи серед полів, шепотів про те, що не всі божевільні дійсно такими є. Але хто б став слухати вітер, коли Валька-відьма вже давно вплела їхні страхи у свою павутину?
Злі діяння Вальки-відьми ширилися селом, а страх людей ставав дедалі сильнішим. Та навіть найміцніші тенета темної магії колись рвуться. І трапилося так, що в Золотий Яр повернулася Мирослава — донька старого знахаря, яка багато років навчалася мистецтву світлої магії далеко за лісами.
Чари проти темряви
Мирослава одразу відчула, що зло пустило коріння в селі. Її батько зник безвісти, а сусіди, бачачи дівчину, лише хрестилися та поспішали зачинити двері. Вона дізналася про Вальку-відьму та її моторошні діяння і вирішила покласти край темряві.
У ніч повного місяця Мирослава вирушила до озера, де росли срібні лілії — єдині квіти, що могли відбивати чаклунство. Вона сплела з них вінок і занурила в воду чарівний кристал, що світився м'яким блакитним світлом. Прочитавши закляття, вона створила чарівний снаряд — кулю з чистого світла, що могла пробити будь-які чари.
Сутичка у відьомській хатині
З цим снарядом Мирослава попрямувала до хатини Вальки. Ліс здавався живим, а тіні тягнулися до дівчини, намагаючись спинити її. Та вона йшла впевнено, поки нарешті не опинилася біля порогу. Двері відчинилися самі, і Валька чекала всередині з посмішкою.
— Ти вирішила зіграти в героїню, дурненька? — прошипіла відьма, і її очі зблиснули зеленим. — Що ж, буде весело зламати ще одну чисту душу.
Валька вдарила чарами, і повітря наповнилося отруйно-зеленим світлом. Але Мирослава кинула чарівний снаряд прямо у відьму. Блакитне світло спалахнуло, мов блискавка, і пробило захист Вальки, спалюючи темряву. Відьма скрикнула від болю, її руки чорніли та обсипалися попелом.
Падіння темної чаклунки
Валька з криком впала на коліна, її чарівна сила випаровувалася, мов дим. Очі більше не світилися, а обличчя стало старим і спотвореним злістю. Вона спробувала підвестися, але ноги її не слухалися.
— Ні! Це неможливо! — верещала відьма, простягаючи кістляві пальці. — Я не можу програти якійсь дівчиську!
Та Мирослава лише глянула на неї з сумом.
— Зло завжди вважає себе непереможним. Та світло завжди сильніше за темряву.
І зі словами цими Мирослава зруйнувала чаклунські дзеркала та розірвала червоні нитки долі, звільнивши душі, що страждали у пастці Вальки. Відьма ж, позбавлена своєї сили, розсипалася попелом під першим променем сонця.
Пробудження села
Коли селяни прокинулися того ранку, туман над селом розвіявся. Ті, кого вважали божевільними, повернулися до тями, пам'ятаючи жахи, які їм довелося пережити, але тепер — вільні. І хоч Золотий Яр ще довго пам’ятатиме про жахи Вальки-відьми, світло, принесене Мирославою, зцілило серця людей.
А вітер більше не шепотів про страхи. Тепер він ніс із собою тільки запах срібних лілій та спокій. 🌸
