Жила-була в одному селі баба Валя. Та не була вона ні доброю, ні привітною, як інші бабусі. Навпаки — любила чужі біди, раділа нещастям і тільки те й робила, що пліткувала та шкоду людям чинила.
Щоранку виходила вона на ганок, сідала на лавці й чатувала, хто з сусідів що робить. Як тільки хтось проходив повз, одразу припасовувала якусь брехню:
— Ой, бачила я твою курку в Ганниному дворі, певно, вона тобі її вкрала!
— А твого чоловіка я вчора в місті бачила, та не сам він був, а з якоюсь молодицею!
Такі її слова не раз сіяли чвари між сусідами, подругами, навіть між чоловіками та жінками. Люди сварилися, переставали спілкуватися, а стара Валя лише задоволено посміхалася.
Та мало їй було тільки слів. Вона ще й справжні капості робила! У сусідський сад кинула жменю солі — дерева засохли. Вночі розсипала по стежках колючки, щоб люди ноги поколювали. У чужі двори підкидала сміття, а потім ще й обурювалася:
— Ой, який же в нас народ нечистий, як можна таке викидати біля свого двору?!
Але зло не залишається без покарання. Одного разу пішла баба Валя до лісу, аби нашкодити ще комусь, але збилася зі стежки. Довго блукала, а коли стемніло, натрапила на стареньку хатинку. Постукала, двері відчинилися самі, а всередині — стара жінка з мудрими очима.
— Ой, бабусю, пусти переночувати, бо ноги мої не несуть! — попросила Валя.
Стара глянула на неї пильно й каже:
— Пущу, але скажи, що доброго ти зробила за своє життя?
Валя хотіла відповісти, та нічого не змогла згадати. Всі її справи були злі. А стара жінка виявилася лісовою відьмою, яка карала недобрих людей.
— Раз ти жила злом, то й залишишся жити серед нього! — сказала відьма та дмухнула Валі в обличчя чарівним пилом.
І в ту ж мить Валя перетворилася на стару ворону! З того часу кружляла вона над селом, крякала, намагалася розповісти комусь плітки, але люди чули лише каркання. Всі її боялися, а ті, кого вона колись образила, сміялися:
— Ото заслужила! Як жила, так і закінчила!
Так і залишилася Валя самотньою вороною — без друзів, без рідних, без тепла. А в селі люди стали добрішими, бо зрозуміли: зло завжди повертається до того, хто його чинить.
От і казочці кінець, а хто робить зло — хай задумається!
