У далекому королівстві, де високі гори торкалися неба, жили два брати – Сильний і Славний. Сильний був велетнем із могутніми руками, які могли зрушити навіть скелю, а Славний мав гострий розум і дар слова, що міг зачарувати будь-кого. Але ці дари обернулися їхньою слабкістю: брати були ледачими й боялися брати відповідальність за свої вчинки.
Кожного разу, коли вони шкодили іншим – ламали, обманювали чи чинили зло, – вони знаходили когось, на кого можна було звалити провину. Люди вірили їм, адже Сильний викликав страх, а Славний умів переконувати навіть найрозумніших.
Одного разу брати дісталися королівського саду. У його центрі росло Золоте дерево – джерело життя і гордість усього королівства. Його плоди сяяли, як сонце, і лікували будь-які хвороби. Сильний, засліплений жадібністю, вирішив зірвати плід, щоб продати його за величезну ціну.
Коли він потягнувся до дерева, гілка під його руками тріснула. Тріск лунав, як грім, і раптом перед ними з'явився Садівник – дух, що охороняв дерево. Його очі сяяли, як зірки, а голос лунав, як вітер у горах:
— Хто зламав гілку Золотого дерева?
Славний, не вагаючись, вигукнув:
— Ми ні до чого! Ми бачили, як хлопчик із села кинув камінь у дерево й утік!
Дух уважно подивився на братів, і його голос став суворим:
— Ви не раз перекладали свої гріхи на інших, але цього разу відповідальності не уникнути.
Змахнувши рукою, Садівник виголосив вирок:
— Сильний, твої руки більше нічого не ламатимуть, а Славний, твій дар слів служитиме правді, а не брехні.
Сильний почав важчати, і його тіло перетворилося на кам'яну статую, що стояла під Золотим деревом. Славний відчув, як його тіло зменшується, а з плечей виростають крила – він став птахом із довгим дзьобом.
— Ти, Сильний, залишишся тут, щоб охороняти дерево, – сказав дух, – а ти, Славний, будеш літати й кричати правду про всі ваші злочини.
Відтоді Славний літав від села до села, кричачи:
— Ми зламали Золоте дерево! Ми обманювали! Ми звалювали гріхи на інших!
Його голос лунав у кожному куточку королівства. Люди згадували всі несправедливості, які брати їм завдали, і перестали вірити брехні. Вони стали уважніше дослухатися одне до одного, шукаючи правду й справедливість.
Сильний стояв під Золотим деревом, яке тепер розрослося ще більше, накриваючи його тінню. Люди проходили повз і говорили:
— Ось він, той, хто ламав, але тепер лише стереже.
З часом королівство стало справедливішим, а Золоте дерево – символом відплати за гріхи та нових починань.
Мораль: Жоден дар не може виправдати зла. Усі мають відповідати за свої вчинки, а правда завжди знайде свій шлях до світла.
