Чому стародавні греки вважали синій потворним і варварським? Як він став уособленням Діви Марії і потужним елементом церковного оздоблення? Як синьому кольору вдалось подолати шлях від уособлення військо-політичних сил під час Французької революції до романтичної епохи блюзу і модерну? У своїй книзі «Синій. Історія кольору», що вийшла у видавництві Лабораторія, Мішель Пастуро розглядає історію, як колірну палітру майстра-художника — крізь епоху неоліту і аж до тріумфу сучасності, коли військовий одяг поступився місцем повсякденним класичним джинсам, а синій став уособленням нашої планети і технологічного майбутнього.
Від середини XIV століття починається нова фаза історії синього кольору на Заході. Популярний колір, колір Марії, королівський колір, тепер конкурував не лише з червоним, але і з чорним, який став дуже поширеним в одязі пізнього Середньовіччя та раннього Нового часу. Однак ця конкуренція геть не зашкодила, а навпаки — пішла на користь синьому. Як і чорний колір, він перетворився з кольору монархів і Діви Марії на колір моралі. Цей новий вимір, який отримав синій колір у європейських суспільствах, був результатом двох подій в етиці та світобаченні: тенденції моралізаторства, що широко охопила пізнє Середньовіччя, і, насамперед, ставлення великих протестантських реформаторів XVI століття до застосування кольору в соціальних, мистецьких і культурних практиках.
Ось чому історію синього кольору XIV–XVII століть не можна вивчати ізольовано. У цей період вона більше, ніж коли-небудь, пов’язана з історією інших кольорів, здебільшого чорного.
В основі таких змін лежить популяризація чорного кольору від середини XIV століття. Поступово ця мода посилює вплив синього і зменшує значення червоного. Усе почалося приблизно в 1360–1380-х роках. Повторилася ситуація із синім кольором, коли європейські фарбарі протягом одного-двох десятиліть спромоглися на те, що їм не вдавалося століттями: пофарбували вовняну тканину в красиві відтінки чорного. Вони отримали насичені, стійкі, блискучі чорні тони, яких не могли досягти XV–XVII століття їхні попередники. Однак головною рушійною силою цих технічних змін і професійних успіхів, як видається, були не відкриття в хімічній галузі й не поява в Європі досі невідомого барвника, а радше новий соціальний запит. Оскільки суспільство потребувало високоякісних чорних тканин та одягу, воно залучило фарбарів до інтенсивного фарбування тканини в цей колір, який набув цінності, а фарбарі змогли виконати цей запит, і доволі швидко. І тут знову ідеологічні питання та соціальний попит стають рушійною силою і каталізатором хімічного та технічного прогресу, а не навпаки.
Переосмислення чорного кольору в західному одязі в період пізнього Середньовіччя і на початку Нового часу — це суспільний феномен, що відображає людське сприйняття. Ми все ще відчуваємо останні прояви цього явища у наших темних костюмах, смокінгах, вечірніх вбраннях, траурному одязі, знаменитих «маленьких чорних сукнях», і, можливо, навіть у джинсах, піджаках, уніформі та костюмах темно-синього, флотського кольору, причому останній, найпоширеніший зараз у європейському одязі, як ми побачимо наприкінці цієї книги, значною мірою перебрав на себе у XX столітті значення, яке раніше надавалося чорному кольору. Популяризація чорного кольору в одязі від середини XIV століття мала далекосяжні наслідки для історії синього кольору.
Попри велику кількість документів, які свідчать про моду на чорний, ми досі не знаємо всіх деталей і можемо лише здогадуватися про її передумови. Скоріш за все, тут мають місце моральний та економічний аспекти. Після нищівної епідемії чуми 1346–1350 (а подекуди ще до цього) закони проти розкоші та декрети про одяг поширилися по всьому християнському світові. Уже написано кілька монографій, присвячених окремим містам, але історикам варто докладніше дослідити ці закони — як королівські та шляхетські, так і міські та патриціанські. Вони проіснували у різних формах аж до XVIII століття (як-от у Венеції та Женеві) і залишили глибокі сліди в системі одягу нового та новітнього часу.
Є кілька причин їхньої появи. Найперше — економічна: обмежити непродуктивні інвестиції, тобто витрати на одяг та аксесуари для всіх соціальних верств і категорій. До 1350-х або 1400-х років у шляхетських і патриціанських колах цей вид витрат межував з божевіллям. Отже, нові закони мали на меті покласти край цим руйнівним витратам і показній розкоші, заради якої населення загрузало в боргах. Це також було спробою покласти край зростанню цін, переорієнтувати економіку, стимулювати місцеве виробництво та обмежити імпорт предметів розкоші здалеку, іноді з віддалених країн Сходу. З іншого боку, тут була й етична причина: підтримка християнської традиції скромного, доброчесного життя. У цьому сенсі такі закони, укази і постанови були частиною великої тенденції моралізаторства, яка охопила пізнє Середньовіччя і яку успадкувала протестантська Реформація. Усі ці закони були ворожі до змін і нововведень, які порушували усталений порядок і загрожували моралі. Саме тому вони часто були спрямовані проти молоді та жінок — двох соціальних категорій, надто захоплених принадами новизни. Нарешті й насамперед є ідеологічна причина: сегрегація за допомогою одягу, коли кожен повинен носити те, що відповідає його статі, статусу, гідності та рангу. Необхідно було підтримувати суворі рамки, інакше порушився би встановлений Богом порядок, а це вже святотатство і небезпека.
Отже, впровадили регламенти відповідно до походження, статків, віку, діяльності та соціально-професійної категорії: види одягу й кількість речей, які можна мати, тканини, з яких вони пошиті, в які кольори пофарбовані; також хутра, прикраси, ювелірні вироби, аксесуари. Звичайно, ці закони проти розкоші торкнулися й інших проявів багатства та сфер матеріального життя: посуду, столового срібла, їжі, меблів, будівель, екіпажів, домашнього господарства та тварин; але переважав таки одяг як основний засіб передавання знаків у суспільстві, що зазнавало глибоких трансформацій і в якому зовнішній вигляд відігравав дедалі важливішу роль. Тому такі закони — першоджерело для вивчення ідеологічних питань, пов’язаних із системою одягу в пізньому Середньовіччі. Тим паче, що вони часто були малоефективними, їх доводилося видавати наново, тексти ставали дедалі довшими, а вказівки, які вони містили, докладнішими, іноді надміру. На жаль, сьогодні більшість із цих текстів досі неопублікована.
Більше інформації про книжку — на сайті laboratory.ua
