ВІДРИВ
Відлітають пташки у чужі небосхили,
Залишається горб та важкі каменюки,
Залишаю і я оцей край безробітний.
Ще не зовсім старий, але вже в капелюсі,
Зберігаю свій слід від сухого коріння,
Та збираю всі квіти життя по пелюстці.
У важкім танці тіло палає століттям,
Наче гріх нас жене за далеке безмежжя,
Залишаючи власні слова для горіння.
Нахилилась під вечір калитка передня
І дружина голосить у цій безнадії,
Обривається лемент як стигла черешня.
Зупинились годинники всі механічні,
Ми танцюємо знов під мотиви жалоби
Де зариті навіки сліди терапії.
Не повернуться більше до хати народи,
Тільки хрест непохитний карбує всі назви
Та гучні імена, що створили закони.
Залишаю усе, що любив я зібрати,
І відрив цей пече, як відкриті порізи,
Бо йдемо з теплоти у холодні підвали.
Завтра будемо там, де бажання згоріли.
Мирослав Манюк
20.09.2026
