Я приїду в село,вимкну свій телефон,
Хочу в тиші з сім'єю побути.
Обійняти батьків і пройтися селом,
Оживають всі спогади миттю.
Як із цього подвір'я до школи ходив,
Як із друзями в хованки грали.
Моя рідна земля тягне ніби магніт,
Ті часи я з теплом пам'ятаю.
Пам'ятаю дівчат,як гуляв до зорі,
Потім слухав я мами повчання.
Хоча думав тоді,що я правий завжди,
Не зважав на її турбування.
А тепер я іду цим селом із дітьми,
І дивлюсь як роки промайнули.
Ніби вчора тут грався,купався в ставку,
А уже маю коси я сиві.
Відчуття я не можу в словах передать,
Коли знову в село приїжджаю .
Шкода що вихідні пролітають як мить,
І з батьками я знову прощаюсь.
Верещако Сергій.
