Хенк підвівся,
- Ну ось і все,ось і вся історія про Шона.
Поки він сидів йому затерпли його старі ноги,він почав кривитись і викручувати їх по черзі,але разом з тим і говорив :
- Тож ви, вроді, говорили, що атеїсти теж як християни,тільки атеїсти чекають на рай,на рай не від Бога, а на свій рай,який вони побудують тут на землі,самостійно. Тож,якщо ви маєте такий намір,- збудувати свій рай,то ви вже наполовину його побудували,ну не зовсім ви,але наполовину рай уже побудований,я маю на увазі саме технологічний елемент,технологічну складову. Заводи кожен день коптять небо,поїзди,кораблі,літаки,все рухається,летить,плаває, їздить туди і назад,людство придумало для розваги музику,літературу,театри,кіно,різні ігри і розваги,спорт,загалом технологічно для раю все готово,залишився лиш один момент,- соціальний,соціально-моральний. Вам треба конкретно назвати що добре, а що погане. Класифікувати добро і зло і розділити їх. І все що ви вважатимете добре,це все взрощувати і розвивати,а все що ви вважаєте злом,ви обгородите,зв'яжете і винесете як сміття, за місто. В кінцевому результаті у вас теж получиться і рай і пекло. Рай це буде те що ви вважаєте правильним і потрібним, а пекло це буде все те що ви вважатимете неправильним і шкідливим. Для цього вам потрібні якісь заповіді,закони. У вас має бути власна система цінностей,- і згідно цієї системи цінностей ви будете вирішувати які люди достойні вашого раю,а які не достойні і будуть жити в окремому соціумі,щоб не портили раю іншим. Поганих людей треба ізолювати від соціуму,бо ті люди несуть страждання іншим,а значить що то за рай ?-де є люди,через яких страждають інші,тому вам треба розділити біле від чорного,овечок від козлів. А тепер,якщо дозволите,я вам задам не хитре запитання:
- Цей Шон, у вашій атеїстичній системі цінностей, хороший чи поганий герой? Тобто, він зможе залишитись у вашому, так сказати раю,чи його треба ізолювати бо він буде нести тільки страждання іншим ? Одним словом,осудите ви Шона,чи виправдаєте ? Гнів чи милість ?
Хенк спитав це тих трьох атеїстів,ми ж усі,-присутні, на цьому диспуті уже й забули що це диспут і він все ще триває,все ще не визначений переможець.
- Осуджую ! -скрикнув перший із трьох.
- Осуджую ! - одразу за ним і другий.
Третій мовчав,він думав,він не міг згодитись із своїми друзями але хотів і бути солідарний з ними, не перечити їм, але все-таки і не осуджував Шона. Час йшов та він все мовчав. Хенк розминав свої ноги і не підганяв молодого матроса з відповіддю,навіть не дивився на нього,але в одну мить Хенк різко зупинився,пристальним,холодним поглядом вперся в лице матроса :
- Ну,чого вагаєшся,осуджуєш ? Осуджуєш ?
Та той все одно мовчав.
- Не суди,не суди Бредлі,чуєш ?! Не суди і не судим будеш ! - хтось шептав тому матросу,шептав як підказку у школі на уроці. Але той лиш мовчав і уважно вдивлявся в лице Хенка,у цьому матросі,в цей момент, ніби зароджувалась,заворушилась всередині нього якась думка. Думка ця,ще не народжена,ще не дозрівша і ще не озвучена,ще навіть повністю не усвідомлена ним,але уже проясняла його свідомість,уже формувалась у ньому,вона ще бродила, але вже ясно говорила про себе. Та ця думка дещо страшила його,він догадувався,що то, що догадується він,ще ніхто з присутніх не догадався,що те, що починає розуміти він,ніхто ще не зрозумів,і ужас напав на нього,що він один зі всіх,один зі всіх починає бачити повністю картину. Але йому,цьому матросу,Бредлі,треба було підказку,треба був натяк, щоб думка його дозріла в ньому повністю, і народилась, і була озвучена.
Хенк ніби нагнув своє лице до цього матроса і ледь підмигнув йому. Він підмигнув йому так,що і не зрозумієш,чи він підмигнув чи це тільки здалось.
Очі матроса збільшились і округлились. Хенк ще раз підмигнув йому, але вже ясніше,вже так що можна було точно сказати,що зробив він це навмисно.
- Це ти ! Це ти Шон ! -кричав Бредлі і показував на Хенка пальцем.
Хенк розсміявся. Бувало,що коли я не знаю що відповісти,або розгублюсь, то тут же і розсміюсь,розсміюсь таким не природнім,таким лицемірним сміхом ,що тут же одразу досадую і злюсь на себе за цей не доречний сміх. Та Хенк сміявся не таким сміхом,йому дійсно було весело,його забавляла ця ситуація і цей матрос,не сам матрос, а як міміка,як різні емоції починають бігати по лиці цього матроса.
Тоді хтось з натовпу вигукнув :
- Хлопці,вже давніше,десь пів року тому,мене закликав Хенк,я йшов по при нього і він кликнув мене. Тоді у магазинчику Хенка було людно,якісь люди щось вибирали і весь час щось перепитували Хенка,тому Хенк говорив швидко до мене,він спитав мене чи це правда, що мій старший брат ремонтує годинники,і коли я сказав що правда, то він зняв свій годинник з руки і попросив щоб я його передав брату,коли ми причалим,а на наступне плавання я б йому повернув відремонтований,ще Хенк спитав чи треба якийсь завдаток,я сказав що не треба і ми попрощались,людей у нього було багато тай і я спішив. На наступне плавання я йому повернув уже відремонтований годинник,але коли я був дома і роздивлявся годинник Хенка,то звернув увагу на напис, напис на кришці цього годиннику,там було гравіювання,гравіювання невеликого напису на поверхні металу :
- Від Роуз з любов'ю.
Хенк знову розсміявся,розсміявся і заговорив крізь сміх :
- Ну нарешті,я то думав ви і не догадаєтесь,тай я і спочатку не хотів щоб ви догадались тому змінив дещо в своїй історії,але потім думаю та хай і знають,не чужі ж ви мені люди ! Ця історія, то історія давно минувших днів моїх,років 25-30 тому.Ех молодість... молодість. Молодості здається що вона завжди буде,молодості здається що вона все може! Та тільки відвернешся, як молодості уже нема і вже перша старість,так несподівано,як перший сніг,впаде на голову. Молодості здається що вона все може,що вона всесильна,та вся сила її в тому, що їй тільки здається, що вона все може,і саме те що їй так здається, то і надає їй силу. Молодість марнотратка,скільки часу,скільки днів вона потратила даром. Але хоч вона марнотратка,це все я вже вибачив їй,вибачив їй і полюбив її,тай що ж мені старому любити як не молодість свою?- ту, яка лиш на мить торкнулась мене,торкнулась мене як свіжий квітневий вітерець перемішаний із вишневим запахом,і не встиг я вдихнути цього запаху, як вона вже залишила мене і полетіла собі. Вже перші вечірні тіні найшли на моє життя,старість прийшла,та і в старості є радість,і в старості є життя,і якщо чесно,я б свою старість не проміняв на вашу молодість.
- Що з Олівією ? - крикнув якийсь матрос.
Настала на декілька секунд якась німа тиша. А потім тишину розірвав гул,шум,як шум водоспаду.
- Олівія жива ? Скільки їй зараз років ? Олівія виздоровіла ? Вона ще і далі лікується ? Вона божевільна ?
Всілякі різні питання летіли з усіх кутів і всі вони стосувались Олівії і зливались в один величезний гул як гуде рій бджіл. Хенк і не міг нічого відповісти коли стояв такий шум. Коли шум почав стихати він розчепив свій бушлат і з лівої кишені дістав досить великий кусок паперу,складений у четверо,він розвернув його,це була велика фотографія. Хенк обернув фотографію де присутніх так, що всі кинулись розглядати що там. Я сидів на другому поверсі свого лежака тому не міг добре бачити що там зображено,бачив лиш що там зображені котрісь люди,людей було троє або четверо. Всі обступили Хенка і жадно,штовхаючи один одних,мовчки вдивлялись. Чіпс був найменшого росту,і сталось так що він нічого не бачив,бо між фотокарткою і ним знаходилось з 10-15 матросів які ніби стіною закривали йому видимість. Чіпс почав лізти у натовп,він не сильно,але штовхав тих що перед ним,коли ті його не пускали,розсував усіх силою,топтався їм по ногах і нарешті і він дістався Хенка.
- Хенку дайте глянути - і не дочекавшись якоїсь реакції Хенка вирвав фото з його рук,-до такої степені його цікавість була роздратована.
- Чіпс,дай глянути ! - крикнув я,мені прийшлось ще не раз крикнути коли Чіпс почув мене і поволі підніс мені фотокартку,я сидячи на другому поверсі койки нагнувся і взяв фотографію з руки Чіпса,коли він мені її давав, я замітив напис з протилежного боку фотографії і бігло пройшовся по цьому напису
Дорогому татусеві від Олівії і його першої внучки- Елізабет.
Я почав розглядати фото.
На задньому плані був,як я міг догадатись, чоловік Олівії,він був досить далеко,тому нічого конкретного я не побачив,можу лиш сказати що він виглядав досить високим і худим,він стояв біля пожовтілого клену,на плечах,на шиї у нього сиділа дівчинка,це видимо Елізабет,дочка Олівії і внучка Хенка. Її роздивитись і взагалі було неможливо. Видно було що вона одною рукою намагалась зірвати листок клена,дотягувалась і не могла,а батько її посміхався і міцно тримав її однією рукою,а другою нагинав гілку з цим листком, щоб та змогла його зірвати. На передньому фоні- йшло дві жінки,молода і вже досить стара. Друга, як так розумію, була Вероніка. Це була досить повна,по старомодному одіта жінка,на голові у неї був старовинний очіпок,в руках парасоля,фотографія була чорно-біла,як зазвичай тоді, але видно було що день був ясним,був десь вересень-жовтень,бабине літо. Вероніка спокійним поглядом вдивлялась в лице Олівії і ледь помітно посміхалась коли та їй щось розказувала. Видно було що жінка ця,уже насичена днями, навіть перевтомлена днями,досить постарівша. Весь стан її виражав якусь строгість,строгість і проникливість. Такою мені бачилась Вероніка.
Олівія дивилась вперед себе,уста її були чуть відкриті, а очі дивились вгору і в бік,в руках вона несла і покручувала один кленовий листок,напевно перед цим уже зірваний і подарований їй Елізабет. Вони всі йшли неспішно по якомусь парку. Це було як кажуть- прогулка вихідного дня. Фотографія була зроблена не знаю ким,але зроблена професійно,тобто не очікувано для тих хто знаходяться на фото,тобто зроблена фотографія так,де немає штучного позування і лецимірства,показних емоцій, а де тільки життя і правда. Що ж до самої Олівії,я довго розглядав її лице,не плаття, не її стан, а саме лице чомусь її мене цікавило і я навіть був тохи розчарований,бо нічого особливого я там не побачив. Вона досить красива і мила. На вигляд їй було десь 25, лице її виглядало свіжим,знаючи які труднощі пройшла Олівія,я б по її лиці не запідозрив би цього якби не знав її історії. Лице було простим,саме якимось простим,смиренний і спокійним. Але скільки чогось невимовного ховалось в цій простоті і спокої.
Я повернув фото Чіпсу і тут же чомусь згадав про Емму. Я зрадів що уже забув її і за весь вечір,вперше не згадав про неї ніразу. Разом з тим я і відчув себе якимось легковажним,мені здавалось,після всього цього,своїм обов'язком я мав б віддатись,хочаб на короткий час, якійсь тузі,меланхолії,печалі за нею,-чим молодість не тішиться ? Навіть сум і печаль їй до лиця ! Навіть сум і печаль у молодості - світлі,світлі і навіть приємні. Приємні і навіть,здається такі,що приносять якусь користь,якісь нові фарби і кольори у сіре життя.Та у той вечір я навіть не згадав про Емму,не те щоб віддатись меланхолії в її честь.
Тим часом уже було досить пізно, і за якихось годин 8,ми прибували, нарешті, в порт. Хенк одразу попрощався і пішов у свій кубрик. Як тільки він вийшов тут же багато хто накинувся на Джейкоба. Як не як, а Джейкоб получав 10 % від виграшу і в його обов'язки входило офіційне визначення переможця. Так коли прийшов час визначити переможця, Джейкоб здивував усіх і заявив, що він не знає хто переможець. Він не знає хто переможець, бо у кожного своя правда,-говорив Джейкоб :
- Вот спитайте Хенка,той скаже що він правий,спитайте противну сторону,вони скажуть що вони праві,тому я й кажу що у кожного своя правда і я не знаю хто правий тай мене це не обходить.
- Як же не обходить ? - крикнув Чіпс.
- А ось так,Джейкоб дістав із кишень блокнот і ручку.
Він став посеред кубрика і голосно говорив,майже кричав,тільки якось урочисто,торжественно кричав.
Панове,панове-джентельмени,диспут офіційно завершений і я, Джейкоб, зробив свою справу. Я,зауважу,- не мав визначати переможця, а мав зафіксувати момент, коли одна сторона злапає іншу на слові,точніше коли Хенка злапають на слові і взяв з собою цей блокнот і ручку,в цьому блокноті я мав записати час і фразу на якій був злапаний Хенк. Відкриваєм блокнот і читаєм.
20.28- Початок диспуту.
21.17.-Закінчення диспуту.
Як ви бачите,джентельмени, між цими записами немає нічого щоб вказувало що Хенк був злапаний,якщо хтось вважає що я підсудив,то ось я даю йому блокнот і цю ручку і хай він вкаже,хай він запише де саме,на чому саме,був злапаний Хенк на слові.
Ніхто не брав блокнот з руки Джейкоба,-оскільки таких бажаючих нема,-Джейкоб підійшов до Чіпса і пядняв його за руку.
А тепер прошу усіх посторонніх звільнити приміщення,так як уже досить пізно і нам потрібно з учасниками диспуту обговорити деякі фінансові зобов'язання які були умовою цього парі. Всі почали розходитись. Джейкоб,троє матросів і Чіпс ще щось обговорювали,дехто з цікавістю слухав і не думав виходити з кубрика, але більшість почала виходити. Я ліг на свій лежак і закинув руки за голову і ногу на ногу. Та тут же мене смикнув за рукав Генрі
- Володя, там до тебе якийсь малий прийшов.
Я вийшов на палубу,там дійсно стояв якийсь малий,років 12-13. Він так замерз, що аж трусився і переступав з ноги на ногу ніби танцював,очевидно було що він уже довго стояв під дверима нашого кубрика,але чув чоловічі голоси і все нанаважувався зайти всередину,та коли матроси почали виходити, то він першого ліпшого попросив закликати мене,-Володю.
Я глянув на малого і він тут же спитав :
- Це ви Володя ?
Я кивнув головою.
- Записка, Сер !
Хлопчина простягнув мені клаптик паперу,приємного рожевого кольору і обв'язаного голубенькою ленточкою,записка ця була не складана, а скручена в рулон,і хоч клаптик паперу був доволі великий, слів там було лишень декілька
Цієї ночі
О п'ятій годині ранку
На тому самому місті,де я де ви зробили мені подарунок.
Я можу не прийти точно в назначений час. Чекайте.
Дайте посильному відповідь.
Ем.
Я згорнув записку і малий, бачачи що я її прочитав, тут же мене спитав:
- Відповідь буде - Так ?
- Відповідь буде… - Так ! - відповів я.
