Ціле літо я провела в своїй кімнаті,але благо,- на нашій вулиці жив вчитель музики. У мене в кімнаті було піаніно,це те саме що фортепіано,але менше,вроді... В понеділок,середу і п'ятницю ми займались на піаніно. А у вівторок і четвер він приносив свою скрипку і ми займались на скрипці. Моя мама теж в першій своїй юності грала на скрипці і хотіла щоб і я. Одного разу,це коли мені вже зняли гіпс і мене випускали з хати,мама принесла до дому два білети. Це були білети на концерт якоїсь польки. Ви чули колись польську мову : ПШИК-ПШЕК-ПШУШ-ПШУП, це жах,а німецька, то взагалі : ШМАХЕН-ШВАБЕН-ШМАМЕМ-ШРАБЕМ. Але коли вона співала польською,то це не польська,це якась наполовину ангельська мова. Не завжди правда,але було декілька моментів що коли вона співала, то мені здалось що відкрилось небо і співають ангели. Вона гастролювала Європою і заїхала і в Англію. Мій учитель музики мав зайти за мною завтра і ми обоє мали піти на концерт. Так ми й зробили. Вчитель мій був черезвичайно вражений. Не можу сказати, що я була дуже вражена,мене більше цікавили наряди,зачіски,декорації,але все таки і сама Іренка на мене справила деякий ефект. Так що я вже старанніше вчилась музики і навіть,надихнувшись її прикладом,зайнялась вокалом і теж як і вона почала сама складати тексти до пісень. Я декілька місяців напружено зайнялась вокалом, і склала свою першу пісню, і сама,сама ! - Емма підняла свій палець догори - сама,положила її на ноти. Я запросила свого учителя музики,щоб він оцінив мої старання. Він уважно слухав,слухав,а потім погладив мене по голові. Він сказав що все це не погано,не дурно,але як Іренка я ніколи не буду. Краще б він мені того не казав...
Через два роки знову приїзжає ця Іренка. Знову я з своїм учителем йдем на концерт. Вчитель знову був вражений і я цього разу була вражена,але не платтями,не декораціями і навіть не її співом,а самою нею. Я зрозуміла,що за ці два роки багато що змінилось у ній самій, а може і у житті її. Я могла порівняти її тодішню і її теперішню. Це для мене було як якась загадка,яку я неодмінно,неодмінно маю розгадати. І я положила собі на серце розгадати цю загадку,загадку загадкової зміни Іренки. Вона схудла,і стала якась не така,я не знаю яка,але якась не така як я її бачила вперше. Я довго думала,думала про це...тоді я вже була знайома зі своїм нареченим,і знаєте,- не буду приховувати,у нього є певні зв'язки у Англії. Я і почала вимагати,вимагати щоб він мені дістав адрес,польський адрес цієї співачки. Через два тижні її адрес був на моєму столі,і я вирішила їй написати лист.
- Що ж ви могли їй написати ?
- Не перебивайте мене ! Написати я можу багато що,головне щоб були бажаючі це все читати. Мій учитель музики пояснював мені, що вона,Іренка,не прочитає мій лист,бо у неї листів від фанатів її можна в "вагони грузити і на макулатуру везти здавати"-так він казав. Але я не фанатка її,думаю собі,листи фанаток нехай на макулатуру здає,а мій може і прочитає. Хоча ймовірність що вона його прочитає дуже-дуже мала,0,00001 % - так мій учитель мені пояснював.
- То що ж ви їй написали ?
- Так дайте ж мені сказати,з вами неможливо спокійно поговорити ! То що я їй написала вас не обходить. Я їй писала про великі речі. Про речі які вона може зрозуміти,ви йтак їх не зрозумієте,тому що вам пояснювати даремно. Я їй писала про високі речі,сама високою не бувши ! Розумієте ? Тобто від своїх слів я не відрікаюсь,від слів своїх написаних їй я не відрікаюсь,але я сама не висока, а про високе писала ! Розумієте для чого я це робила ?
- Я вас взагалі не розумію Еммо,тай нащо вона вам здалась ? Нащо їй було писати ?
- Звідки я знаю нащо ? Написала і все ! Написала, а сама не знаю нащо ! Тай яка різниця нащо ? Вам би все логікою пояснити,а великі речі логікою не поясниш,їх інакше пояснювати треба.
Тоді я сама думала,мені самій собі треба було пояснити свій поступок і я собі пояснила що хочу спасти її. Так ! Так ! Спасти її ! Я бачила як вона починає в'янути і здається, розуміла в чому причина,тоді як вона сама не розуміла. Людині обов'язково треба пояснити її саму. Тоді її легше жити буде. Але тут і небезпека,людині можна неправильно пояснити її ж саму,тоді ще гірше стане ! І переважно людям пояснюють їх неправильно,тому вони неправильні висновки роблять і не правильні вчинки роблять а потім страждають і не розуміють в чому справа. Я наважилась пояснити Іренці її ж саму і тим самим спасти її. Уявляєте на що я пішла ? Я розуміла на що я йду і що буде якщо я не правильно її їй поясню ! Так я тоді думала ! Але потім зрозуміла що написала я їй через заздрість !
Заздрість через те,що я, як і вона,і я на скрипці граю і співаю,але такою як вона ніколи не стану. І мені хотілось чимось перевершити її. Тому я думала,що коли напишу,щось високе і велике їй,то тим і покажу і їй і самій собі, що я нічим не гірша неї. Тому я й написала,а сабе обманула, що я її спасти хочу. Мамінька каже що себе обманювати не мож,що треба бути з собою чесною,бо як з собою чесною не будеш то і з ніким не будеш. А якщо будеш чесною сама з собою,то побачиш у собі свій гріх,визнаєш його,і уже на другий раз можливо його і не зробиш,стидно буде ! Самій себе стидно і самій себе противно !
Вона,напевно не прочитає мій лист один із тисяч яких їй надсилають,але якщо прочитає,якщо прочитає то подумає, що я висота,що я сама благородність,що я якась святість,а я лиш пишу про святе сама святою не бувше ! Але ж вона то не взнає,так і буде вважати мене святою.
- Ну нехай і вважає ! Що ж тут поганого, Еммо ?
- Але це ж не правда,як можна знайомитись з людиною так щоб з перших слів була неправда. Якщо з перших слів неправда то що далі ? От я з вами зараз чесна,і ви зі мною чесні. І це так гарно бути один з одним чесним ! А якщо я знею не чесна, то і вона зі мною такою буде. А мені її спасати треба !
- Так від чого ж вам її спасати ? Вона на гастролі їздить,знаменитість,не бачу сенсу її від чогось спасати !
- Не від чогось, а від неї самої. Ми з вами щасливі люди,бо ми не відомі. А хто став відомим,той у небезпеці. Слава дає людині відчуття крил,польоту,принайкращих емоцій. Наприклад їй,слава,поппулярність дала такі емоції,які ніхто ніколи не давав. А для молодому і недосвідченого сердечка її це дуже небезпечно ! А чому її слава це дала - бо вона ангел ! Саме так,вона ангел,у неї ангельські думки і її ангельські думки вилились у її музику. І ось коли це все вилелось у творчість,та її творчість зробила добрішими,і щасливішими багато-багато людей і ті люди подарували їй, на знак подяки,- популярність і славу. Так пройшло два роки. Стало бути, щоб знову бути відомою,щоб підтримувати популярність на тому ж рівні, треба знов якісь ангельські пісні,якусь ангельську творчість,але в неї вже того нема,бо воно не може бути вічно,ви виливаєте із себе емоції,виливаєте, а потім в якийсь момент їх просто нема. Вот поет,він же не може писати вічно романи. Він виливає з себе свої ж емоції,виливає,виливає,і на якомусь етапі він закінчує роман і в середині себе відчуває пустоту,бо він вже себе всього вилив у своїх героїв,і сам став пустим. Тому йому треба замовкнути. На пів року,на рік, на десять років. Йому потрібно жити,радіти і страждати. Вот коли той поет знову буде жити,радіти і страждати,то за рік,за два,за 10 років у нього знову назбираються думки і емоції і він їх вилиє знову у своїх героїв. Тільки жити і набиратись життєвого досвіду треба по-простому. Спокійно жити. Це ж їй треба пояснити,бо вона вже вилила себе всю і популярність її проходить. І це нормально,що популярність може пройти. Гнатись за популярністю не треба. А вона,- молода і недосвідчена може погнатись... Ось тут то вона і впаде. Бо вона себе всю навиворіт виверне. Вона тільки для фанатів жити буде. А що це за баришня що живе тільки для когось,живе тільки на показ,а для себе не живе ?! Як тільки любуються нею то вона цвіте і пахне,а як тільки відвернуться від неї ,то вона тут же відчуває себе непотрібною і мочить свою подушку сльозами. Вона всього цього не знає. Я багато чого знаю ,але я брудна,а вона ще дитя,вона ще мало що знає,вона ще нічого не знає, зате вона чиста,вона ангел ! І мені здається біля неї зла людина є ! Одна ! Або декілька ! Я ще не вирішила точно. Ця зла людина,або ці злі люди,вони завжди будуть злими,може частина з них зміниться,але частина з них не зміниться,а вона за них молиться,щоб вони поправились,вона добре робить що молиться за них, але вона бідненька думає, що вони зміняться,вона не розуміє того, що вони навіть якщо і зміняться, то замість них прийдуть інші.
- Між вами тисячі кілометрів,як ви можете знати хто і які люди біля неї ?
- А що тут знати ! У неї як і у всіх людей ! У всіх людей є в оточенні злі люди. Ви що в раю живете ? У вас в оточенні немає злих людей ?
- Нема ! Поки що нема !
- А я ? Ну навіть якщо не я,навіть якщо дійсно нема,то будуть,неодмінно будуть, непереживайте ! Біля нас мають бути злі люди,я їх називаю - мучителі. Цим мучителем може бути ваш сусід,ваш напарник на роботі,ваш друг,ваш родич навіть ! А в окремих,деяких випадках і ваша жінка, або та, яку ви полюбите,навіть проти своєї волі полюбите ! Ці мучителі наші,вони повинні бути і ми повинні за них молитись,хоч деколи,частина з них зміниться, а частина ще гіршими стане,але не нам їх судити. Якщо ми своїх мучителів не зненавидим, а простимо їх,а краще зміним їх,то ми не даремно жили на світі. Але якщо через тих мучителів ви і самі станете чиємось мучителем - то ви дурак і такий самий як і вони !
- Ну і нащо ви говорите таке слово,можна ж його замінити на " не надто розумний " або "недалекий " . Або наприклад "ви дурно поступили". Не кажіть,Еммо, людині що вона дурак,а кажіть що вона дурний поступок зробила,не кажіть людині що вона зла,а кажіть що вона злий поступок зробила,одна справа осудити людину,а інша справа дати оцінку її поступку,розумієте ?
Але Емма не слухала мене :
- Знаєте,навіть якщо б вона все-таки прочитала мій лист, вона напевно не відпише,не відпише бо їй страшно.
- Чому страшно ? Можете мені сказати що ж ви їй у тому листі написали ?
-Не можу,бо це я їй написала,а не вам,а вам я йтак вже багато лишнього наговорила. Страшно їй через те, що я по-інакшому написала ніж вони їй пишуть,а коли ти пишеш по-інакшому,не так як вони, то це страшить того хто це читає. Я думаю,я підозрюю,що вона ще радилась з кимось. Я думаю що їй страшно було відписати і щоб страх її пройшов, вона порадилась з кимось,розказала комусь,розказала комусь з надією що її порадять відписати. Може вона сама собі не призналась у цій прихованій своїй і ще докінця не усвідомленій надії, але вона йшла радитись і розказати про мій до неї лист тільки для того, щоб її порадили відписати,але їй порадили,напевно,інше.
А може вона і ніколи не прочитає мій лист,а навіть як прочитає то почитає лиш до половини і викине,або розсміється. Мені вже надоїло говорити,тому дайте мені свою руку !
Я і сам не усвідомив як, але побачив що моя рука вже перед нею з відкритою лодонею !
Якби Емма сказала до мене :
- Мені уже надоїло говорити,тому киньтесь у воду !
Я б тут же перескочив через борт і з радісним і безтурботним виглядом полетів униз,і вже долітаючи до води тільки б усвідомив що зробив.
Емма вложила у мою лодоню якийсь предмет,він був залізний,великий і холодний.
- Заховайте це ! Заховайте ! Я знала що ви не візьмете від мене грошей тому і... І якщо ви любите моє щастя, то візьміть,будь-ласка,цей подарок від мене,бо я буду себе вічно вважати вам винною,а я не люблю комусь бути винною,не через гордість не люблю,а просто не люблю. Я заховав її подарок в свій бушлат.
Уже починало світати. На палубі уже почали ходити перші люди що прокинулись. Ми за три-чотири години прибували у Нью-Йорк,а перед прибуттям у порт на палубі стає завжди дуже людно і кожної хвилини,коли говорила Емма, я замічав як по при нас починають ходити туди-сюди все більше людей,але я не казав їй про це. А тепер вона сама це побачила і настрашилась,так що навіть трохи прижалась до мене,ніби хотіла заховатись від людей за мною і почала говорити пошепки :
- Любіть ! Любіть мене, але не влюбляйтесь у мене ! Вам не можна у мене влюблятись ! Я вам говорю такі слова, бо знаю, що ми вже не побачимся ніколи,я це знаю ! Бо я так уже поклала собі на серце,бо так буде найкраще для нас ! Уже люди біля нас почали ходити. Мої вже прокинулись і мене вже шукають. Тай і вас шукають. Давайте попрощаємся по-англійське !
Емма різко обернулась від мене і пішла. Я так і онімів,так і дивився в її сторону мовчки. Вона пройшла вже цілих метрів з 10,коли різко обернулась. Біля нас уже було досить багато людей. Емма хотіла ще щось сказати. Видно було що вона уже не хотіла підходити,не хотіла вертатись назад, вертатись до мене,але і кричати при людях вона не могла. Та я догадувався, наскільки мучила її ,її ж думка,думка яку вона хотіла сказати. Вона б мучилась в обох випадках,якщо сказала б це - то мучилась що сказала,якщо б не сказала - то мучилась б що промовчала,а так як вона себе сама боялась і говорила то, про що потім жаліє, то вона крикнула мені,крикнула так голосно, що навіть деякі люди зупинились і безцеремонно розглядали її як якусь дивачку.
- Знайте що ця Емма вас любила ! Так ! Так ! Любила вас ! Та тільки одну мить любила,тільки одну годинку любила вас ! Та вам цього досить буде ! Вам цієї миті на все життя ваше вистачить ! І за те, що Емма любила вас і призналась вам у цьому,за цю любов її до вас всього лиш на годинку одну,то ви тепер її за це - все життя любіть,все життя тепер своє ви любіть її, як сестру любіть,як молодшу свою рідну сестру любіть її !
З цього моменту пройшов уже 51 р. Більше ніколи я не чув її голосу і не бачив її лиця. І я б не знав що сталось з нею,якби не цей журнал, в якому я випадкову прочитав статтю про Емму Менінгтон.
