По словах Тома можна було підозрювати що столик для Емминої компанії був замовлений на 16.00. Заходити в середину гостинного залу я не хотів,по зрозумілих причинах. Залишалось одне-чекати її на палубі. Чоловіча компанія Емми на надто схильна до танців,тому за годинку-другу дівчатам трохи піднадоїсть сидіти одному місці і захочеться прогулятись на свіжому повітрі. Тим більше погода сьогодні суха і тепла. Якщо все так станеться як я міркую - якщо дівчата вийдуть самі на прогулянку,значить це мій шанс. Я вирішив що о п'ятій вже потрібно бути біля гостинного залу і знайти десь там спостережне місце. Місце мало бути таким,щоб мене було не помітно,але я мав бачити всіх хто заходить і виходить з приміщення. Так я й зробив.
Десь через півтора години,напружених півтора години очікування,вийшло три дівчини-Емма,мулатка(Медісон-як я потім взнав її ім'я і це буде важливо у самому кінці розповіді) та ще якась не відома мені міссіс. Вони повільно прогулювались палубою, де було як завжди в цю пору людно. Ззаду підійти я не наважувався,тому зробив досить великий круг,щоб обійти їх спереду й обійшовши їх спереду спокійно сперся на фальшборт. Виглядало що я випадково там опинився,а вони самі наближаються до мене. Коли дівчата порівнялись зі мною я розвернувся до них обличчям (до цього я стояв до них спиною і вони,напевно, не могли бачити що це я) і знявши з голови свою матроську панаму ввічливо промовив:
-Чи не міг би я на хвилинку переговорити з вами наодинці ?
Емма ніяк не відреагувала на мої слова,тільки ледь опустила голову продовжуючи йти далі. Тоді я знову випередив її на кілька кроків і повторив прохання:
-Всього на хвилинку,але наодинці !?
Вона зупинилась,готуючись уже щось відповісти мені. По її виразу обличчя було зрозуміло що відповідь буде грубою. Та як тільки Емма хотіла говорити,подруги тут же почали відходити в сторону,залишаючи нас з Еммою удвох. Подруги чули як я слово "наодинці" говорив особливо голосно і тому й відійшли. Емма,вже розплющивши злегка гуди і вдихнувши повітря,відвела від мене погляд на подруг,які швидко відходили від нас. Довго і не схвально вона дивилась в їх сторону,як би не задоволена таким їх поступком. Лишившись один на один,кращого я і не міг очікувати тому з посмішкою сказав:
-Мені відомо що у вас сьогодні повноліття...-та вона не дала мені продовжити і перебила:
-Як ви могли? Ви ж мені слово дали! Чесне слово благородного матроса-на цих останніх словах Емма підняла свій вказівний палець догори і потрясла ним.
-А щей так надулись коли слово матроса давали. Ваші слова пустота,дим,дірка від бублика!
-Що значить дірка від бублика! -перепитав я.
-А то і значить... Тримаєш у руках бублик,бачиш і бублик і дірку у ньому,а з'їж бублик,то вже нема ні бублика,ні дірки. Так і ваші слова,поки ви їх говорите,то вони десь бринять в повітрі,а як перестануть звучати то і сліду від них ніякого не буде,бо не мають вони ніякої сили,пустота одна.
Тут перед її очами з'явився мій подарунок.
-Що це?
-Браслет!
-Який браслет?
-Ваш Еммо,ваш подарунок.
-Можна глянути?
Я тут же відірвав ленточку з бантиком і швирнув на землю,так же блискавично розкрив коробку і дістав бреслет.
-М-м-м-почулось від Емми.
-Можна приміряти?
-Так,звичайно!
Вона подала свою праву,чуть припухлу біленьку ручку і я на її зап'ястя одягнув свій подарок. Вона покрутила цією ручкою,порозглядала його і спитала:
-Як вам здається,він пасує до моєї сумочки?
-Я кивнув головою.
-Добре,промовила вона,поки що зніміть його,будь-ласка.
Я зняв.
-Дайте мені його в долоню,я хочу роздивитись його поблище.
Як тільки браслет опинився в долоні Емми,лице її тут же вспихнуло злобою. Вона швирнула браслет прямо в океан !
-Що ви так дивуєтесь ?!-спитала Емма- Бреслет цей мій ?
Я мовчав,все ще оговтуючись від побаченого. Вона повторила:
-Браслет мій?
-Так,звичайно-пробурмотів я.
-То значить я маю право робити з ним все що забажаю ?
-Так,маєте право.
Вона обійшла мене збоку і пішла,та пройшовши декілька кроків розвернулась. Дивилась на мене уважно й проникливо і мовчала. Але вже не злоба була на її лиці,було видно що її жаль мене.
-Ну на що ви надіялись? Що ви собі думали?
Біля нас висіла одна рятувальна шлюпка,ця шлюпка яку колись малював іспанець. Емма показала своє рукою на цю шлюпку і сказала :
-Ви коли йшли дарувати мені подарок напевно думали,що як тільки ваш браслет опиниться на моїй руці,то я одразу накажу вам негайно спустити цю шлюпку на воду і відвезти мене на якийсь безлюдний острів ?! Ви так собі все це уявляли?! Я не розумію?!
Та тут лице її знов змінилось, з жалю до мене чуть не на нервовий плач. Вона обняла своє лице обома руками і прошепотіла:
-Навіщо це все мені ? Ну нащо я взяла ту квітку ? Нащо дала йому надію ?
Тут вже вона не мене,а себе винила. Емма забрала руки від лиця,сліз не було видно але очі блищали і ледь помітно пригало підборіддя. Я спитав:
-Ви любите його ?
-Що? Брови її піднілись на лоб,а очі стали ще більшими.
-Яке вам діло? Ми чужі люди! Як можна так безцеремонно втручатись у особисте життя чужих людей ?! Ви не тільки брехун а щей якийсь хам. Але потім вже спокійно добавила:
-Я знаю його три роки. Він ні разу! Ні разу! -вона знов підняла вказівний палець догори.
-Ні разу за три роки він не обманув мене і завжди тримає своє слово. Ви ж за три дні обманули мене і довели до сліз. Як ви думаєте,кого я буду любити ?
Емма розвернулась і пішла.Я теж поволі поплентався до своїх. На мене чекала робота і не задоволені довгою моєю відсутністю матроси.
