Цей вірш присвячую тим хто зник безвісти. Для нас рідних -вони не зникли, ми чекаємо їх завжди.
Кожне ім’я — не зникле. Воно живе в любові тих, хто чекає.
"Ті, що не зникли"
вірш-реєстр безвісти зниклих
Називаю вас —
не по номерах, не в зведеннях,
а так, як кликали вдома:
із теплом, з тривогою, з любов’ю.
Олексій — той, що завжди сміявся,
Сергій — писав листи до доньки,
Тарас — що в кишені носив фото мами,
Богдан — ховав хліб для побратима голодного.
Микола, Ігор, Андрій, Стас…
Хлопці, ви не “пропали”.
Ви залишились у горі — і в надії.
У снах. У кухнях, де ще стоїть ваша кружка.
Ми вас не бачим,
але серцем чую.
Бо в кожній тиші — ваш голос.
У кожній матері — ваш біль.
Хай цей список буде не протоколом,
а пам’яттю.
Не свідченням втрат —
а доказом любові,
яка не дозволяє забути.
Ті, що не зникли —
бо ми називаємо вас поіменно.
І кожне ім’я —
це свічка в темряві.
Ми чекаємо і віримо, що-
Живий!!!
Г. Рерук.
Цей вірш я написала ,ще рік тому, коли пропала дорога мені людина. Завдякі якій мені довелося вивчати , закони, по захисту прав військовослужбовців та їх родин. Бо коли сам не потурбуєшся про своїх близьких, то отак і будеш жити у невідомості, до кінця своїх днів. І це не секрет, скільки отих , про кого невідомо анічогісінько.
