Войовничий інтелектуал. Динаміка історії.

Історія, як комплекс процесів, як, зрештою, всякий механізм, має рушійні опори, що її бережуть і водночас рухають. Якщо клясичний, описаний Шпенґлером, страх европейців до кінця історії, виходив з їхньої боязні статики та як такої дрібязковости, то сучасна антрополігічна суміш араба та динарида, представлена нам у вигляді новітнього европейця, не те, що бажає кінця історії, не те, що бачить його як благо, але і розглядає його не як грань, а як порядок, гармонію.

Як така фактична зупинка історичних процесів, неможлива, ще й є не настільки страшною, як їх зміст, а ще більше, як реакція на них. Якщо епоха зародження правиці французькими роялістами була змістом реакції на події французької революції, то відсутність реакції на відсутність гострих, різких процесів є все ще, як такою, реакцією, бо як ми знаємо завдяки Гайдеґерові - буття - це небуття, але вже на ґльобальні, накопичувальні процеси.

Інерція особистостей, які творять історію, войовничих інтелектуалів, які записують у епохальні твори цивілізації плоди власних же діянь, як групово, так і поодиноко, закінчується там, де закінчується поріг їхнього сприйняття, здатності "клітини душі" вбирати у себе повний обсяг смислів. І якщо нездатність клітини тіла сприймати серотонін спричиняє клінічну депресію, то нездатність клітини душі сприйняти смисл спричиняє кінець історії.

Пише Джорджо Локкі:

Ідея кінця історії може здатися вельми сучасною. Насправді це зовсім не так. Достатньо придивитися уважніше, щоб зрозуміти, що ця ідея є просто логічним результатом течії думки, якій щонайменше 2 000 років, і яка упродовж 2 000 років панувала й формувала те, що ми зараз називаємо «західною цивілізацією». Ця течія думки — егалітарна. Вона виражає егалітарну волю, яка на початку була інстинктивною і майже сліпою, але яка в наш час стала чудово усвідомлювати свої прагнення та кінцеву мету. Тепер ця кінцева мета егалітарного почину — це якраз кінець історії, вихід з історії.

Причин до початку постісторії багато. Головна з них - масштаб особистости, який стиснувся, у кращім разі, до дослідника, при цьому, не те, що не творячи нового, але й старого суттєво не сприймаючи, відчутно залишаючись подібним тим, хто і не бажав торкатись глибин. Це і та стерта межа, між тим, аби "свого не цуратись", а "чужого научатись", коли чуже вже геть стає своїм. Але масштаб особистости, як збірне явище, все-ж занепав через жодну з партикулярних проблем. Як і будь-яка ґльобальна проблема, вона потребує ґльобального рішення, бо неможливо побороти диявола, через боротьбу лише з одним смертним гріхом, тим паче, якщо ми живемо у світі, де чорт змусив думати, що його не існує.

Войовничі інтелектуали зрощується самі, й апріорі в несприятливих для цього зросту обставинах, потім тягнучи за собою других, тож нема нічого катастрофічного у неприязності факторів, але лише у відсутності запиту. Трубадур, або лицар, чи його компіляція - це процес довготривалого переварювання власних екзальтацій, а тому усвідомлення потреби такого бунту власним же захопленням, власною палючою любовію до чогось, проти архетипу, який звик лиш усе ненавидіти, висування власної тяглости до звершень та істинної гармонії у фаталійних героїках як контрреволюції проти кінця історії - ось, що творить лицара віри, вершника долі.

Люди дослідили достатньо подібних історичних прикладів, від Мойсея до Домініка Веннера, від самих апостолів до Юнґера, нам варто лиш істинно сприйняти методологію та їх плоди, пішовши стопами творення епох, а не вигадування вельосипеду концепцій, й тоді воістину створиться сага про Україну, а Київ стане третім Римом та другим Єрусалимом, за потягом інерції творчих, войовничих інтелектуалів.

"Міфи, ідеології й так звана егалітарна наука виражають, так би мовити, послідовні рівні свідомості однієї й тієї ж волі. Будучи витвором однієї й тієї ж ментальності, вони завжди являють собою одну й ту ж фундаментальну структуру."

Бо не може фіґове дерево родити будяків, не зможе й світ істинних захоплень породити спин зрізів історії.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ

[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи.

[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: A_Rtuur