Новий вихідний день - хай живуть християнські свята - новий привід піти у Wanderung. Цього разу - дещо більш амбітний маршрут, але із більш завчасним анонсом. Досвід першого подібного туру вже був, погода також сприяла, тож за стандартною схемою із стартом о 9-й з вокзалу Майнцу ми і вирішили наповнювати цей день живими спогадами та емоціями.
Вже за чверть десяту зустрілись всією компанією на вокзалі Lorch та, особливо не відкладаючи, стартували. Виноградники, звичайно, супроводжували нас майже весь час, але разом із ними компанію нам складали і чудові краєвиди з замками, Рейном та небом. Не дарма ж всю цю територію віднесли до всесвітнього спадку ЮНЕСКО!
Одразу скажу, що серед сотні+ знімків від усіх, хто брав участь у турі, надзвичайно складно обрати десяток для даного довгочиту. Навіть складніше, ніж пройдена дистанція!
Першим із замків був Sooneck.
За поворотом після нетривалого переходу через ліс, що надавав притулок в тіні, вже відкривався вид на Trechtingshausen.
Думаю, що багатьом насправді сподобалось, що сама дорога була доволі різноманітною - йти пару десятків кілометрів по зручній та одноманітній дорозі - це одне. Йти ту ж дистанцію такими з таким різним покриттям, рослинністю, підйомами/спусками - то абсолютно інша історія.
В такі моменти у багатьох виникали спогади про Крим. Тут вам і ґрунт, і ці кущі (пардон, вже не згадаю жодної назви), і загалом повітря. Щось таке щемливе в цьому є. Хай чекає на нас.
Хіба ні?
Не можу не висловити захоплення геометричними формами цих гірських порід, що виступають прямо на тропі. Ця краса - окрема тема для розмови.
Перед Assmannshausen вже було ясно, що містечко живе головним чином за рахунок виноробства та річкового туризму.
Ви цілком можете уявити, як виглядає той Assmannshausen вже років так 500. І не помилитесь ані на йоту, хіба що додайте групи туристів.
Частина компанії зійшла з маршруту вже тут (окрема повага тим, хто робив подібне вперше! 13+ км такою дорогою за такий проміжок часу - це досягнення! Обов’язково приєднуйтесь і наступного разу), частина вирішила ще піднабратись енергії в місцевому закладі.
Тим не менш, декларований маршрут мав бути подоланий, тим більше, що захід сонця вже не був. А як не показати користувачам фунікулеру, що є і олдскульний спосіб підйому? То ж свята християнська справа.
Поруч з готелем Jagdschloss, де голови федеральних земель розробляли нову конституцію демократичної Німеччини в 1948-му,
нагорі чекали чотириногі (-лапі? -копиті?) друзі у Wildpark. От одне з небагатьох фото, де друг стоїть один, а інші - під огорожею приймають їстівні дари двоногих.
Можливо, навіть і гарно, що щось, очевидно, не так із камерою, бо тоді у вас з’явиться бажання подивитись наживо і самим. Робіть, кличте, головне - пам’ятайте, що подібними заходами дійсно можна зробити внесок в розбудову української спільноти.
Ну а вид того, як ріка Nahe впадає в Рейн, мене дійсно захопив.
Добре-добре, от ще одна фотографія подібного плану.
Але це ще не кінець, тож швиденько пройдемось повз молоді щойно висаджені виноградники (до речі, згадалась серія чудових відео Ukraїner про виноробство в Україні),
повз залишки контрольованого хаосу святкового дня,
і вийти до потужності - пам’ятнику об’єдання Німеччини.
Niederwalddenkmal вражає. Вже декілька років він притягував погляд з вікна потягу, що проходить Bingen, але тут вже абсолютно інший рівень.
Ну і куди ж без краєвидів звідти. Там дійсно теоретично можна “сидіти й забувати за всі турботи, бо весь біль зцілює вино Рюдесгайму”. Тож нумо вірити в такі часи.
Ви втомились вже, мабуть, скроллити, тож ось фотографія вже втомленого сонця, пам’ятника, виноградників наприкінці того туру.
І вкотре - вже сьогодні ж можете ініціювати заходи, ідеї про які у вас давно вже в голові. Розвивайте українську культуру в собі, для інших, для світу! Хай наш голос з кожним днем спільними зусиллями звучить все більш впевнено.
