Чи замислювались ви про кількість графічної жорстокості та реалістичних убивств в аудіовізуальному контенті, який ми споживаємо? А можливо, ви зовсім не реагуєте, якщо всі пікселі вашого пристрою зафарбовані в кривавий колір та замість тіл на екрані видно тільки чиюсь печінку? І це ви забули перемкнути мультик для дітей. Чому ж ми звикли до жорстокості та чи вплине це на наше майбутнє — гайда розбиратися.
8/10 кінострічок, які були представлені в березні 2025 року, містять жорстокі сцени та елементи кривавого насильницького вмісту. Два фільми жанру горор, одна кримінальна драма та одна дарк-комеді, а також два екшн фільми отримали віковий рейтинг 17+ (R) в американському прокаті. І саме останній жанр кіно має найширшу авдиторію та є найкращим показником зростання насильства на наших екранах.
Крізь терни до слешерів
Для того, аби краще розуміти, чому сучасні стрічки Голлівуду мають настільки багато насильства, пропоную заглибитися в історію американської кінематографії.
Американці були настільки шоковані появою пістолетів у кадрі, що після великої хвилі фільмів із ґанґстерами вирішили поправити історії та сюжети. Цензура з’явилась не тільки в комуністичному СРСР, але й в Америці першої половини 20 сторіччя. Кодекс Гейза (1934-1968) регулював норми та кіновиробництво більшості американських кінокартин того часу. В прокат заборонялася продукція, що відображала злочинця як гарного персонажа, а такі поняття як “сіра мораль” могли підірвати шанси стрічки на премʼєру.
Загальні принципи кодексу:
Заборонено співчуття до злочинців — любити своїх Ганнібалів будете вдома, а от в кіно повинні бути тільки персонажі у білих пальтах, які перемагають чисте зло.
Повинні бути представлені правильні норми життя — Kinder, Küche, Kirche так би мовити.
Жодних насмішок над законом, природним чи людським.
Проте навіть під час дії цього кодексу кінематографісти спромоглися відображати насилля в кіно. Прикладом цього є фільм “Психо” Альфреда Гічкока (1960), який не тільки розповідає про злочин, скоєний головною героїнею, але й також має сцени, що зображують графічне насилля.
Вже пізніше, після фактичного закінчення дії кодексу, Америкою прогриміли стрічки Френсіса Форда Копполо “Хрещений батько” (1972) та Мартіна Скорсезе "Таксист" (1976). Вони показали насилля на екранах в незвичній формі та зосередились на зображенні внутрішнього світу персонажів.
Проте всі ці стрічки не були розважальними та мали вузьконаправлені жанри горору, трилеру та кримінальні драми. Ці фільми були направлені на роздуми про злочинність або ж спонукали глядача відчути жахіття від побаченого. Саме фільми жанру екшн (також знані як “бойовики”) привнесли до жорстокості елементи фану.
Першим бойовиком вважають “Велике пограбування потяга” Едвіна Портера (1903), проте через зазначені вище цензурні зміни в кіноіндустрії, екшн-фільми набули своєї популярності та масовості в 90-х.
І тут на сцену запрошується відомий своєю кривавою різаниною режисер Квентін Тарантіно зі стрічкою “Вбити Білла” (2003). Зрозуміло, що найвідоміший у світі футфетишист не є єдиною особою, що представляє цей жанр, проте розглянувши саме цей твір, можна побачити пік популярності графічного насильства в кіно та можливі причини цього.
“Насильство у фільмах — це круто”
Саме так говорить Квентін Тарантіно про жорстокість та вбивства у своїх фільмах. Режисерові не зрідка доводиться відповідати на запитання про наявність насильства у фільмах, настільки, що митець вже втомився рохкати навколо однієї теми.
Проте він не втомлювався знімати фільми на тему насильства: всі фільми, зрежисовані ним, розповідають історії персонажів, що тим чи іншим чином пов’язані з насиллям.
“Убити Білла” розповідає історію помсти Нареченої, колишньої членкині угрупування найманих вбивць, що йде по слідах своїх колишніх колег через криваве вбивство всіх гостей на її весіллі. Історія складається з чотирьох годин бойових сцен з мечем та без, а також налічує неймовірну кількість трупів. Завзяті люди в інтернеті порахували кількість тіл, що було “створено” в першому фільмі та налічили 95 мертвих людішек в кадрі.
Чим би дитя не тішилось, лиш би не вішалось
Якщо ми вже зачепили тему людей, що рахують мертвих, то переглядаючи статтю від IMDb “Фільми з найбільшою кількістю трупів” (зважайте, що список складений у 2018 році та не є актуальним) можна побачити стрічку під номером 75 — “Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка і чарівна шафа” з кількістю 86 смертей.
З цього можна зробити висновок, що насильство зустрічається й у фільмах для дитячої авдиторії.
Стрічка розповідає історію двох братів та двох сестер, які, рятуючись від справжньої війни в Англії, переїжджають до друга родини. Через курйозний випадок під час хованок сиблінґи відправляються в паралельний світ — Нарнію — де їх зустрічає війна в фентезійній обстановці.
Фільм отримав рейтинг PG та був дозволений для перегляду всім віковим категоріям. Що, насправді, є доцільним рейтингом для даної кінострічки. Але як можна показувати дітям різанину ста людей?
Система рейтингів та як його визначають
Система рейтингів Американської кіноасоціації (MPAA rating) виникла на заміну вищеописаному кодексу Гейза для обмеження дітей та підлітків від перегляду небажаного контенту.
Наразі існує п’ять рейтингів:
G — General audiences. Фільм демонструється без обмежень.
PG — Parental guidance suggested. Дітям рекомендується дивитися фільм з батьками.
PG-13 — Parents strongly cautioned. Діти до 13 років допускаються на фільм тільки з батьками.
R — Restricted. Підлітки до 17 років допускаються до фільму тільки в супроводі одного з батьків або законного представника.
NC-17 — No One 17 and Under Admitted. Особи, які не досягли 17 років, до фільму не допускаються.
Рейтингову систему не можна назвати цензурою, оскільки асоціація напряму не забороняє знімати фільми будь-якого рівня відвертості. Рейтинг виставляється не за кількістю смертей і вбивств у стрічці, важливий контекст та графічність зображених подій. На рейтинг впливає безліч показників такі як: зображення оголеного тіла, вживання алкоголю та наркотичних речовин, аморальна поведінка та інший “дорослий контент”. Навіть жарти про те, що фільм повинен мати не більше одного “Fuck” для PG-13 не є жартами.
Раніше не існувало такого вікового рейтингу як PG-13, проте через велику різницю між зображенням насильства для PG та R фільмів, було прийнято рішення створити новий рейтинг у 1984 році. Через роки (приблизно з 2004) кінокомпанії почали надавати перевагу зменшенню кількості насильства, крові та інших показників для, зазвичай, R фільмів, аби отримати “нижчий” рейтинг. Це значно звузило кількість допустимих кінокомпаніями відвертих сцен. Певним чином, це зупинило стрімке збільшення графічного насильства в кадрі.
Від рейтингу, що був виданий асоціацією, залежить хто матиме змогу подивитися стрічку, а відповідно це відіграє велику роль у тому, як картину презентують публіці. Чим “нижчий” рейтинг, тим більша ймовірність, що фільм прогляне більше людей. (Ого, хтось думає про дітей).
Жорстокість продається не гірше з рейтингом R
В розважальному відео “Чи знає Марґо Роббі свої репліки зі своїх найвідоміших фільмів?“ для Variety акторка та продюсерка ділиться історією того, як зміни в індустрії та рейтинги інших кінострічок повпливали на її роботу:
Я також була продюсеркою фільму («Хижі пташки» — прим. ред.). Насправді, на його створення пішло кілька років, тому що тоді зняти фільм за мотивами коміксів з рейтингом R було ризикованою справою. Я запропонувала версію «Хижих пташок» з рейтингом R ще до виходу «Дедпула», а саме він є першим великим успішним фільмом за коміксами з рейтингом R. Тож після нього було легко. Але коли я вперше презентувала цю ідею, мені казали: «Не можна робити фільм за коміксами з рейтингом R. Це не спрацює». Це було схоже на перелам алгоритму. Знаєте, десь через рік вийшов трейлер «Дедпула», і тоді я запитала: «Ось цей фільм працює, то ми тепер отримаємо рейтинг R?». І вони відповіли «так», адже, звісно, «Дедпул» став дуже успішним. Там і ми теж отримали рейтинг R.
Робокоп — не розслабляйся
Але всі зміни в кіноіндустрії були би неможливі без технологічного розвитку. Без улюбленого CGI та інших форм спецефектів можливість створення реалістичної картинки, що зображує насильство, була би в рази менша. За допомогою сучасних технологій пропадає потреба в обмежуванні мистецької думки, і тепер на екрані можна змалювати будь-яку ганебну та не дуже фантазію режисера.
Не в останню чергу розвиток технологій надав нового бусту для кіновсесвіту Marvel та інших фільмів за коміксами, і як було описано раніше, дозволити зобразити неприкрите насилля творці змогли тільки після 2016 року. Це також причина, чому режисери змогли зобразити наймасовіші сцени битв та спромоглися вбити пів всесвіту (не будемо показувати рукавичками самі знаєте на кого).
Замість їжі на сніданок кров та видовища
В грудні 2007 року була опублікована стаття “Вплив насильства в електронних медіа: Наукова теорія та дослідження”, де Мічиганський університет опрацьовує накопиченні дані з початку 1960-х років.
Вплив насильства в електронних ЗМІ підвищує ризик агресивної поведінки дітей і дорослих у короткостроковій перспективі, а також ризик агресивної поведінки дітей у довгостроковій перспективі. Це значно підвищує ризик, і підвищує його так само сильно, як і багато інших факторів, які вважаються загрозами для громадського здоров'я. Як і у випадку з багатьма іншими загрозами громадському здоров'ю, не кожна дитина, яка наражається на цю загрозу, набуває схильності до насильницької поведінки, і багато хто набуває такої схильності, якщо не наражається на цю загрозу. Однак це не зменшує необхідності протидіяти цій загрозі.
P.S. Дослідження було проведено серед американців та для американців, тому не є точною репрезентацією можливих причин агресивної поведінки для українців, українок та українських дітей.
В легковажності до жорстокості можна загубити людяність. Розглянувши всі ці приклади постає питання: а чи можна зобразити насильство, не перетворюючи жорстокі сцени на веселощі? Моя відповідь — так!
Надія вмирає останньою
Крайній гіт режисера Пон Джунхо “Мікі 17” — чудовий приклад межі зображення жорстокості. Кінострічка розповідає історію так званого “субститута” Мікі, який виконує роль піддослідного кролика для космічно-колонізаторської експедиції до іншої планети.
Впродовж своєї роботи головний герой буквально піддається катуванням — він зобов'язаний проходити випробування для науковців: з’їдати неперевірену їжу, бути під впливом величезної кількості радіації, перевіряти новостворену вакцину від смертельного віруса. Після кожної своєї смерті Мікі роздруковують наново на сучасному принтері з усіма спогадам та емоціями, і незважаючи на це, кожна смерть є страшною та болісною для “субститута”. Майже кожен персонаж фільма зобов'язаний нагадати Мікі, що він незвичайна людина, що вбивати його не страшно — він же все-одно прокинеться завтра.
“Мікі 17” чудово демонструє недбале ставлення до людського життя. Такі фільми показують жорстокість не для задоволення глядача, а навпаки примушують скривитися під час кожної демонстрації насильства. Кінострічка також має очевидну, але від того не гіршу сатиру на американську політику. Єронімус Маршалл — командир експедиції — демонструватиме найгірші ваші уявлення про жорстокість високопосадовців до підлеглих та громадян їхньої країни. Марк Руффало, який зіграв роль цього покидька, дратує кожною частиною себе — неймовірно гарна робота.
Я граю дріб’язкового диктатора. У той час — ми знімали це три роки тому — я подумав: “Це вже занадто”. — У той час. Але тепер я розумію, що це зовсім недостатньо. Я маю на увазі, ти думаєш “Вау! Я зняв документальний фільм”.
Жорстокість буде присутня на екранах завжди, проте важливо, як її демонструвати, який посил несе кінострічка. Людські життя важливі, якщо вони не росіяни.
Сподіваюся ця стаття не перервала ваше поїдання Канапки.
Над статтею працювали: авторка haexanka; редакторка Птаха; дизайнерка krushen.
Доєднуйтеся до наших соц. мереж: Telegram та Instagram — там на вас чекає ще більше смачного контенту!
