Сьогодні мова піде про яскравий тематичний гурт, що надихаючись роботами маестро Толкіна створили свій маленький гномський музичний підвсесвіт. Яскравий, потужний, часом веселий і завжди епічний!
Як часто буває, ця історія починається з каверу. Але мова не про кавери які гурти часто грають на початку кар’єри, поки не обростуть власним матеріалом, а про доволі нетипову історію, яка вивела гурт на їх нинішні висоти. І починались ці висоти з глибин… в доволі буквальному сенсі. З пісні “Diggy Diggy Hole”.
Початково це була пісня створена компанією Yogscast в легкій близькій дітям стилістиці. А вже Wind Rose відчуваючи вайб любої їх душам гномської теми зробили з неї епічний металюжний хіт. Власне оригінал ми можемо також послухати для порівняння:
З цим синглом-кавером Wind Rose дебютували на ютуб-каналі Napalm Records, найбільшого гравця на ринку подібної музики. І одразу привернули до себе увагу. Про них дізналась купа слухачів які до того про них не чули (показово що і зараз багато хто з поціновувачів може не знати що до цього синглу у них вже було 3 альбоми).
Сформовано гурт було в 2009 році. Майже одразу вони зробили демо альбом названий незамисловато “Demo 2010”. Інформації про нього мало, але схоже що всі напрацювання звідти через пару років увійшли в їх перший альбом “Shadows Over Lothadruin” (2012). І сказати що їх тодішнє звучання було далеке від того з яким вони прогремлять 7 років по тому, це не сказати нічого. Це відчувається навіть попри перевипуск їх перших 2х альбомів в 2022 в кращій якості.
Чесно кажучи, можна не знаючи навіть подумати що це 2 різні гурти при першому прослуховуванні.
Вже на другому альбомі “Wardens of the West Wind” (2015) вони попрацювали над своїм звучанням. Воно стало важче, в вокалі з’явився драйв і він став дещо нижче (вокаліста, якщо що, гурт не міняв). На цьому етапі це вже був добротний тематичний power metal.
Чого їм не вистачало, це чогось в звучанні, що виділило б їх серед купи інших паверщиків. І вони це щось знайшли в відході від сухо канонічного павера в сторону його суміші з фолк і симфонічним металами. В поєднанні з яскравими візуальними образами, які вони напрацювали з досвідом, це створило вже дуже унікальну суміш. І ця суміш втілилась в їх третій збірці: “Stonehymn” (2017):
Невідомо наскільки на них вплинули спільні тури з такими яскравими представниками фолк-сцени як Eluveitie і Ensiferum перед записом цього альбому, але підозрюю що вплив був (а може і якийсь обмін досвідом).
Ця платівка дала їм непоганий поштовх вверх. Їх почали запрошувати на значні музичні фестивалі, а вже згадані Ensiferum взяли їх з собою в тур по Японії. Десь в цей час їх помітили і напалми. Помітили і підписали до себе, що для подібного гурту відкривало неймовірні можливості. І вони їх використали.
Згаданий на початку сингл “Diggy Diggy Hole” став справжнім проривом. Їх 4тий альбом вде чекала своя, хай і не величезна, але армія фанатів. І коли в тому ж 2019му році “Wintersaga” побачила світ, вона перевершила всі очікування.
Яскрава, енергійна, епічна “зимова сага” (яка за іронією вийшла восени) відкрила металхедам всю грасу дворфського (гномського) металу.
Альбом щедро дарував яскраві пісні. Як серйозні (наприклад титульна), так і відверто бешкетно-фанові, як “Drunken Dwarves”:
Що цікаво, фолкові елементи в цій пісні попри дуже відмінний від фільмів Джексона настрій все ще несуть певний присмак пісень з “Гоббіта”.
Ну а уж в текстах фанати профессора Толкіна можуть знайти чимало знайомих відсилок.
Важко сказати наскільки КОВІД19 вплинув на злет гурту. Ризикну припустити, що він його сповільнив, бо гурту з настільки яскравими образами дуже мали б посприяти живі виступи.
На фоні цього гурт з дисклеймером, що звертав увагу на те, що попри відміну купи металфестів, диско клуби в багатьох країнах продовжували працювати навіть при актвиному локдауні, вирішує погратись в самопародію і вони роблять ремікс свого головного хіта, створючи свій власний сатиричний пам’ятник ковідних реалій з масками і ельфійками.
Але обмеження і ковід не спинили їх і вже в 2022 році вони повертаються з новим альбомом “Warfront”.
Прикрасою альбому стала пісня “Together We Rise”. Епічність тут доведена до абсолютного максимуму.
Хоча і решта альбому насичена епіком. Майже кожну пісню можна ставити фоном для найепічних батальних сцен в кіно і іграх.
До речі про ігри. Саме одна з них вирвала наших гномів в 2024 з уютних підземель Одинокої Гори в безкрайній космос.
В рамках колаборації з грою Deep Rock Galactic наші фентезійні шахтарі написали справжній кам’яний гімн “Rock and Stone”.
Ця пісня також стала місточком до їх шостого альбому, що вийшов пару місяців тому. Альбом отримав назву “Trollslayer”.
Справжньою перлиною альбому став черговий їх алко-гімн (пам’ятаємо ж пісню про “п’яних гномів”?). На цей раз вони не стали розмінюватись по дріб’язку і закатили цілий підземний пир. Назву він отримав відповідну: “The Great Feast Underground”.
Пісня настільки чіпуча, що я переслуховую нині по кілька разів на день, попри абсолютну байдужість до оспіваної в ньому субстанйції. Це от якраз ідеал музики яка має звучати в розважальних закладах.
Гурт явно відчуває нині себе добре і варто від нього очікувати що вони намайнять фанатам ще чимало яскравих подаруночків. Поки ж вони успішно копають без того щоб закопуватись і хочеться їм побажати щоб вони не збавляли темпу.
Ну а на сьогодні це все. Да прибуде з вами справжня Музика!
