При радянському союзі я прожив 7 років, тобто фактично вже в кінці існування радянської імперії.
Не буду казати, що я добре щось запам’ятав з того часу, але дещо таки зачепилося у пам’яті.
У пам’яті зачепилися порожні полиці магазинів, але нестачу продуктів моя родина не відчувала через характер мого батька, який хоч і працював простим будівельником, але якимось дивом знаходив шляхи через чорні ходи магазинів, і завжди намагався нас чимось потішити смачним.
Пам’ятаю як батько приніс додому 2 ящики диковинних на той час бананів, пам’ятаю як він діставав дефіцитні меблі і такий дивний тепер для інтер’єру ковер на стіну.
Пам’ятаю, як ми переїхали у нову квартиру, яку батько заробив важкою працею на будівництві (це напевно єдине позитивне з того часу, що мені запам’яталося, пов’язане саме з радянським союзом).
А потім мені врізалось у пам'ять як люди взявшись за руки стояли живим ланцюгом на тодішньому проспекті Перемоги, це був кінець радянського союзу і перші дні нової і вільної юридично, але як показав час не фактично України.
А ще я пам’ятаю розповіді батьків про важке дитинство, коли вони дітьми змушені вже були важко працювати, бо був важкий час. Як вони казали, що була одна пара взуття на декілька дітей, дефіцит ліків, дефіцит продуктів, дефіцит уваги батьків, які також зранку до вечора працювали у колгоспах за цифрові рублі того часу «трудодні» або за реальні копійки.
А згодом я почав дізнаватися про колективізацію, Голодомор, розкуркулення, червоний терор, мільйони знищених українців та представників української культури та інтелігенції.
Виявилося, що все, що було у радянському союзі створено та вироблено, було або вкрадено або скопійовано у ідеологічно ворожого Заходу. Починаючи від звичайного пломбіру, закінчуючи різноманітними технологіями.
Люди платили податки на дерева та свійських тварин, фактично змушені були йти у рабство в колгоспи.
Люди гребли пачками те, що викидалося на прилавки, бо потрібно щось на чорний день, щось на виріст, і байдуже, що через 10 років вони виглядатиме на тобі дивно. Нехай, діти доносять.
За роки розвитого соціалізму в людях виростили звичку зберігати речі на чорний день.
Люди роками чекали на можливість придбати автомобіль, чи його пародію, бо при всій повазі порівняно з іншим нормальним цивілізованим світом, те на чому їздили радянські люди машинами назвати важко.
Важко уявити зараз. Що туалетний папір з’явився в срср лише наприкінці 60-х років, і спочатку його залюбки використовували у якості подарунку.
Всі іграшки, особливо електронні, це були фактично копії західних іграшок, які випускалися світі, але із запізненням в 10 років.
Я не можу зараз зрозуміти ностальгію літніх людей за тими часами. При чому орків я розумію, там така пропаганда, що і сам захочеш повернутися у 1937 рік і піти на розстріл. Але українці?Я і дося інколи чую від наших людей нотки ностальгії.
За чим?: за 1937? За 1933? За каральною психіатрією? За дефіцитом? За залізним занавісом?
Можливо лише за молодістю і за певною стабільністю: народився-школа-армія-завод-можливо отримав житло.
Але зараз як на мене можливостей у молоді більше, було б бажання.
І поки пробачте мене в Україні не вимруть останні совкодрочери і адепти секти «мишебратья» будуть постійно виникати питання: не чіпайте вулицю пушкіна, я хачу гаваріть на русском, навіщо нам новий церковний календар тощо.
Радянський союз помер і вороття назад не має, а хто дуже сумує хай їде в КНДР чи росію.
До речі на мою думку одним із факторів такої популярності радянського союзу в росії напевно є та задниця, в якій живе зараз більшість росіян. Вони сумують за ковбасою по 2.20 та горілкою по 3.70, і за тим часом, коли радянський союз грозився показати усьому світові «кузькіну мать».
А Україна має йти своїм шляхом, шляхом розвитку і процвітання.
