Ця тема для мене особлива. Я хочу поділитися частинкою свого життя, тим, що довелося пережити. Багато хто знає, що я виросла без батьків. Моє дитинство почалося не з життя, а з виживання.
Коли мене привезли в інтернат, я була ще зовсім малою – всього шість років. Перші місяці минули, і сталося те, чого нікому не побажаєш( мене зґвалтували). Це залишило слід у моєму житті, слід, який не стерти.
Я не розуміла, що зі мною відбувається, але навіть у такому віці вже питала Бога: “Чому саме я?”
«Тож будьте сильними і мужніми усі, хто покладається на поміч на Господню!»
Псалми 31:25
В мене не було мужності я була слабкою ланкою, в мене зʼявилос.
З’явилася злість, ненависть, образа – це був лише початок моєї “школи виживання”. У десять років я думала, що ситуація трохи покращилася, але знову – ні. У школі мене били за те, що я не курю, не сплю з хлопцями, за мої таланти. Я терпіла, бо знала: мене ніхто не захистить. Одного разу в інтернат приїхали люди, які шукали дітей для усиновлення. Але замість того, щоб мене хоча б показати їм, мене відправили в психіатричну клініку. Я була в люті. Мене знову зрадили. Я знала, що Бог є, але тоді образилася на Нього і не розмовляла з Ним пів року. Я плакала і питала: “Чому я?”
З часом я стала сильнішою. Я навчилася терпіти удари й образи. Після школи мене взяла під опіку бабуся, яка навіть не знала мене, але взяла мого брата. Я сподівалася, що там буде мир, але знову – ні.
Я вступила до морського коледжу й раділа, що тут я нарешті сама, що наді мною не знущаються. Навчання було складним, і я знову питала Бога: “Чому я тут?”
Але в 19 років я по-справжньому увірувала, і Він став для мене батьком. Моє життя почало змінюватися
Коли я переїхала до Львова, це був ще один важкий етап. У мене не було друзів, не було нікого, окрім Бога. Я розмовляла тільки з Ним, знову ставила питання, але кожен крок робила вперед. Коли мені важко, я біжу. Біг допомагає мені обмірковувати все й заспокоїтися.
У мене був рідний брат. Ми з ним жили разом у дитинстві, але нас розлучили. Ми побачилися знову лише через 11 років. Почали спілкуватися, але він поїхав за кордон. Я раділа, що під час війни він у безпеці. Але сталося страшне – його збила машина. Він прожив ще 10 днів і помер.
Коли я дізналася про його смерть, я просто вибігла під дощ і пробігла 8 кілометрів. Це був єдиний спосіб себе заспокоїти.
Я знаю, що життя не буває легким. Але я також знаю, що навіть після найтемніших ночей приходить світанок.
Зараз я вдячна за своє життя, бо можу служити іншим. Я можу сказати дітям-сиротам: “Життя після інтернату існує! Ти не станеш поганою людиною, не підеш хибним шляхом. У тебе є вибір!” І я справді вірю в ці слова.
ПідсумокМоє життя було сповнене випробувань, болю та втрат, але через усе це я стала сильнішою. Незважаючи на складне дитинство в інтернаті, знущання, розлуку з братом і його втрату, я навчилася триматися. Бог став для мене батьком, і з вірою я знайшла сили йти.
і кожен має шанс стати кращою версією себе. Незважаючи на труднощі, а мріяти про майбутнє. Життя складне, але воно продовжується – і його варто прожити з вірою, надією та любов’ю.
