Цей текст початково був написаний для мого каналу Записки на драконячій лусці.
У 3 ст. до н.е. війська Олександра Македонського відвоювали у Ахеменідської держави давню та родючу область Середньої Азії —Бактрію. Після смерті Олександра та довгого з'ясування відносин між його епігонами, на території Бактрії виникло елліністичне Греко-Бактрійське царство.
Саме там елліни познайомились з буддизмом та згодом схрестили його зі своєю культурою та релігією. Так виник греко-буддизм. Йому ми завдячуємо, крім всього іншого, традицією антропоморфного зображення Будди (до цього його зображали через символи).
Треба відзначити, що на той час у еллінів був досить сильним культ Геракла. І якось слово за слово, образ Геракла акуратно переповз на образ бодгісаттви Ваджрапані, захисника Будди.
І вже у вигляді кремезного дядечка з величезним дубцем цей образ разом з буддизмом Махаяни дійшов...
...до Китаю, де адаптувався, місцями роздвоївся, і став називатись Zhíjīngāng shén - двоє гнівних божеств, що охороняли входи до багатьох храмів. Ця назва в цілому поширилась і на інші країни під китайським впливом.
...до Японії - з Китаю, тобто вже роздвоєним. Тут його (їх) називали Shukongōshin.
...до Кореї, з назвою Geumgangsa.
А в даосизмі та китайській народній міфології вони перетворились на генералів династії Шан - Heng та Ha (втім, можливо, що ці образи просто злилися воєдино з давнішими місцевими віруваннями)
Взагалі такі статуї охоронців входу до храмів стали називати загальною назвою Nio.
От така історія про вплив культур. Так що, можна сказати, що культ Геракла не зник, а трансформувався.
