Абсолютне потрапляння в “молоко” та нерозуміння одним з найпопулярніших поп-лейблів України української культури взагалі.
Пам’ятається, в одному із тогорічних інтерв’ю “Сніданку з 1+1” Олексія Потапенка, коли той тільки повернувся із заочного перебування у теробороні Іспанії, сам Потап розповів про те, що, мовляв, він готує революційну ідею, яка змінить український шоубізнес, і змусить подивитись українців на те, хто вони є, і навіть висував тези про те, що таке сучасна Україна та Україна після перемоги в російсько-українській війні. Правда, його тези виглядали абсолютно профанськими, бо поверхневе розуміння обличчя сучасної України у Потапа — це “сільськогосподарська, айтішна країна з армією”, а фундамент України — це “культура, мова, пісня і заробітки”. Це все, що зміг видавити із себе “заочний воїн” Потап у ефірі 1+1.
Питання навіть не в тому, скільки грошей він зібрав, і що робив зі своєї сторони для допомоги країні, а хоча б в елементарному розумінні того, яким чином він себе асоціює з Україною.
Після виходу відверто бидлятської пісні “Волонтер” (у якій, здається, описується зовсім не та Україна, за яку зараз йде боротьба сильним та непокірним українським народом, а щось середнє між смаком постсовка, несмаку та відвертого “схохольщення”), побоювання щодо “революційного” проекту тільки підсилились. Та всі страхи щодо того, що руку до альбому прикладе Потапенко, виявляється, вже розвіялись ще восени 2022-го року — СЕО Mozgi Production, Ірина Горова, оголосила про остаточне припинення роботи з Олексієм.
Це означало, що як мінімум, ця ідея вже буде закінчена іншими людьми і з іншим підходом.
01.03.2023 виходить у світ альбом “ДНК”. Цей альбом, якщо вірити усім таблоїдним новинам, було випущеною за сприянням лише однієї частини Mozgi Production — себто, Ірини Горової. Вже без Потапа. Чи виправдало себе дороблення ідеї без одіозного “композитора” (до речі, питання композиторства Олексія Потапенка — це окрема історія, про яку можна написати не одну статтю).
Отже, як розшифровується “ДНК”? “Душа. Нація. Культура”. Ніби назва означає, що весь альбом має бути присвяченим лише українській культурі та зроблений за канонами сучасних підходів. Тим паче, у нас зараз українського матеріалу з етноключем на різний лад — білий верх, чорний низ, чорний низ, білий верх. Але вже заглядаючи у нутрощі альбому, починаються запитання…
18 композицій релізу — це 18 українських народних пісень. І не просто народних, а найпопулярніших, чи то пак, сказати, пісень, які за думкою більшості українців, становлять фонд української спадщини. Це не досить коректно і відверто кажучи, це нічим не відрізняється від тої самої шароварщини і фальшивої думки, що в Україні окрім шаровар та гопака культури нема. Більшість із цих пісень були задрочені вздовж та поперек на телебаченні окупанта у часи, коли українська культура, за думкою країни-агресора, обмежувалась лише гопаком та набором з 10-15 пісень, більшість з яких складають пісні збірки “ДНК”. Знову ж, при всій повазі до цих пісень, а де інші надбання нашої країни? Чому ЩуціРибі та Megogo вдалось створити унікальний продукт з досить бюджетних можливостей, у якому сучасна свіжа кров вдало передала цілий пласт української культури (знову — дивимось “Колядки на Кудрявці”), а цілий музичний конгломерат, який видавав купу хітів останні роки, не зміг навіть вдало зануритись у скарби нашої пісенної спадщини?
З учасниками цього альбому теж цікава ситуація. Всі вони — здебільшого старожили та постійні члени каналу 1+1 та артисти агентства “Квартал-Концерт”. Жодного сучасного імені за останні 5 років, окрім гурту KAZKA, який, будемо відверті, теж останнім часом досить штормить на хороший та якісний матеріал. Це в той час, коли українська музика переживає вже n-ий за рахунком ренесанс.
Але, можливо, ця музика розрахована зовсім не на молодь, а, скажімо, на платоспроможне населення і категорію 27-55+? Тоді краще раз послухати, ніж багато разів писати ні про що.
Інтро досить помірно і меланхолічно починає цей реліз. Цікаво. Насправді, багато наших головних хітів зроблено в мінорі, чому причина нашого менталітету. У нас дуже багато сумних і помірних пісень, як у історичній, так і у сучасній українській культурі. Але інтро — не показове.
Далі, “Чорні очка” Дмитра “Pianoboя” Шурова та ROXOLANA. Про Роксолану я вже оговорював в одній із рецензії її крайнього матеріалу. Джаз… дивно, чому джаз? При всій повазі до цього старовинного і шляхетного жанру, це абсолютно нерепрезентативний жанр для нашої країни! Але, окей, думаю, все ж таки експерименти + для Шурова типова любов до якісної фірмової музики. Непоганий звук, але відверто прохідна інтерпретація. Далі — Діма Монатік з “Підманула підвела”. Фанк-фламенко. Ну, це вже ближче до самого Монатіка, але все ще далеко до розуміння, а до чого тут українська культура взагалі. Знову поза увагою.
А от наступна композиція виявилась єдиним діамантом на альбомі. При всьому моєму категоричному ставленні до пані Кароль, вона настільки проникливо та інтелігентно виконала одну з найулюбленіших сумних українських застільних “Чом ти не прийшов”, що ця пісня заграла прям неймовірними фарбами! І аранжування абсолютно просте, без якихось дивних експериментів. Тут, все ж таки, зіграло те, що оригінал пісні абсолютно не перероблювався і майже не був зачеплений + саму “Чом ти не прийшов” дуже красиво облагородили та зробили не застільною, а справжньою ліричною! Ця версія виграє на порядок у минулорічної інтерпретації Злати Огнєвіч.
І от на цьому всі плюси альбома закінчуються. Хоча, ні. Ще один плюс — на диво, дуже інтелігентне виконання “Цвіте терен” Надею Дорофєєвою. І хоча сама версія, як на мене, виявилась дуже дубовою, через, знову ж таки, незрозуміле та чуже розкриття української народної версії всім кварталівсько-мозговим двіжем, для Наді, яка, виявляється, вміє співати і вміє співати непогано (концерт на 30-тиріччя Незалежності України в Олімпійському це доводить), сподіваюсь це виконання було самій по-щирому і в кайф.
Усе інше на альбомі відверто важке для прослуховування. Купа джазу, який абсолютно не вписується у формат української народної пісні. Причому, це ще й якісь дивні накладання одного хіта на інший (як то комбінація “Feeling Good” легендарної Ніни Сімон на “Несе Галя воду”, яку навіщось дуже експресивно виконав Пивоваров — повний дисбаланс інструменталу, виконання та лірики). Виглядало це, як спроба зробити “а-ля фірму” для дорослої аудиторії Кварталу, яка знає всіх цих виконавців з постійних шоу і “проінтелігентити” "хуторні" українські пісні. Дивно? Страшно чути? А виглядає це дійсно так. Інакше як пояснити абсолютно дубову версію неймовірно ніжної “Пливе кача” від KAZKA? І це при тому, що сам гурт зі своїм бекграундом міг зробити непогану сучасну ліричну версію цієї української народної пісні! Про виконання “Ой, чий то кінь стоїть?” Могилевської, навіть і говорити не хочеться, просто хотілось, щоб ці 5,5 хвилин закінчились вже дуже швидко. До речі, вже після пісні шостої, потроху-потроху, але й поглядаєш в треклист — з розумінням того, коли це все закінчиться.
Найгіршим фіналом, який тільки міг бути, це версія “Ленти за лентою” від Квартала 95. Пісня Української повстанської армії, яку виконав так само похабно і зухвало, комедіантський конгломерат, що свого часу не гребував відвертим знущальним гумором у сторону України та націоналістичного руху, викликає навіть не позіхання чи втому, а справжню огиду.
Отже, що ми маємо? А ми маємо тотальне нерозуміння монополістами українського шоубізу тенденцій української сучасної культури і свідоме/несвідоме паплюження етнічного ядра. І це відбувається просто з однієї простої причини — люди, які займались цим альбомом, абсолютно не знають нічого про українську культуру. І тут навіть справа не в українських виконавцях, які виконали пісні на цьому “ДНК” (якщо чесно, я би назвав цей альбом “Деформація ДНК”). Не стріляйте в піаніста — він грає, як вміє.
Проблема в тому, хто представляє сьогодні першочергово українську культуру, і як буде її представляти у майбутньому.
✅ PROS: сама ідея дуже непогана. У правильних руках була би цукеркою
🛑 CONS: абсолютно все, починаючи з підбірки пісень, інтерпретації їх та незрозумілого знущання над української культурою
💥 TRUE HITS: "Чом ти не прийшов” у виконанні Тіни Кароль
📋 FINAL DECISION: ⭐️ (з 5).
➡️ CONCLUSION: краще не витрачайте на це свій час. А якщо витратили, підіть і послухайте перший альбом Go_A, чи живі виступи ЩукиРиби, чи проект YUKO та сольну Юлію Юріну за виключенням її російськомовного поп-матеріалу. Знайомтесь з легендами української музики, як Квітка Цісик чи будь-який український фанк 70-их (у Варіантах Олександр Ковальчук дуже шикарно розкриває весь цей сегмент української культури). Загалом, просто витратьте свій час на що завгодно, але не на це “кітчеве” передання етнічного спадку нашої країни.
🎧 ПОСЛУХАТИ ОНЛАЙН: https://open.spotify.com/album/5PvuzkmK0wwaVX4a1Om1cA?si=k0F1QawvSPyfGXevDE_yKw
