В жовтні “святкувала” 3 роки як я маю статус ФОП і перед тим, як ви почнете далі читати цей текст, дозвольте зробити музичну паузу з треком, про який я згадую кожен раз коли бачу цю абревіатуру.
(Я знаю: не можна відводити читачів на інший ресурс на початку статті, а тому якшо вас раптом затягне ютубна безодня і ви забудете, шо ви тут взагалі були, то це точно on me).
Так от, згадала я цей процес з усіма SMS і реєстраціями. 🫠
Тоді в «Дії» лише розпочали тестувати опцію «зареєструвати ФОП онлайн», шо означало наступне: нічого повністю онлайн зробити не можна було, а тому мені довелось пройтись по кабінетах реєстраційних держ.установ.
Очікування:
Я наївно думала, шо в тих кабінетах мені розкажуть шо до чого як і куди, наставлять на істинний податковий шлях, дадуть якусь логічну інструкцію «ФОП для різнопрофільної фрілансерки» з купою ресурсів де я б могла шось почитати саме по моїй темі.
Реальність:
Десь за перших 5 хв. розмови з людиною з податкової, я зрозуміла, шо цей кабінет — останнє місце, де можна шукати відповіді на всі мої сумніви і питання.
І замість того, щоб отримати логічну консультацію з перших рук, мені довелось гуглити і вгадувати методом тицяння, які КВЕДи мені підійдуть з моєю досить різнобарвною діяльністю і чи треба мені якусь довідку з незрозумілою абревіатурою.
Тобто, зареєструвала ФОП по тьюторіалах і статтях з неофіційних джерел. 🤡
(Не дивуйтесь, коли побачите там КВЕД про *ба-да-бумц* діяльність політичної партії 🤦♀️)
Від податкової я ж отримала тільки виписки і реєстраційні доки з реквізитами рахунків на оплату і датами, до яких треба заплатити ті всі 5% і 22%.
А, ну і зверху ще й відвал чотирьох клієнтів, які не захотіли документально підтвердити наші подальші бізнес стосунки. Але це вже зовсім інша історія для іншої статті. 🤡🤡
Так от, в цій ситуації з реєстрацією ФОП наосліп можна звалити всі факапи на «людський фактор», який дійсно був присутній.
Але мене найбільше вкурвило інше: я отримала всю потрібну інфу не на оф.ресурсах і не від посадових осіб, а з бложиків якихось ентузіастів і дописів не дуже профільних медіа.
І мене це дуже бісило в тому числі тому, шо за найменшу помилку ті ж податківці можуть до мене домахатись і впиляти штраф.
Бо це ж тепер, кагбе, моя відповідальність.
Тут ми дуже неплавно перейдем до головного питання цієї статті:
*якого хріна?!*
Чому для всього околодержавного обовʼязково потрібні або посередники, або перекладачі на «зрозумілу»? Ну і, звісно ж, чому це — провальний напрямок.
Давайте почнемо з дуже простої вправи-запитання.
🔴 Якшо вам зараз потрібно буде раптово піти до будь-якого державного органу/реєстрації/адміністрації, скільки з вас вже закочує очі і каже таке протяжне безнадійне «бляяяяяяяя»? 🔴
Можете відгукнутись емоджі з клоуном в коментарях.
Мені просто цікаво чи тут є однодумці в цьому питанні.
Вангую, шо нас більшість.
Я, наприклад, ще не мала жодної непроблемної взаємодії з представниками будь-чого околодержавного. Частково — через відсутність сервісу і порядку (привіт, «прекрасні» люди з «прекрасних» черг), частково — через некомпетентність чи байдужість самих працівників. Не дивно, чому хочеться передати всю взаємодію з держорганами комусь іншому, навіть за відсутності реальної на то потреби.
І прикол в тому, шо чим далі ти стоїш в цьому ланцюжку отримання послуг від держави, тим менше ти вникаєш як вона (не) працює.
З посередниками, у тебе просто буде виконане кимось завдання, шо з точки зору сервісу дуже найс, бо ти не паришся з тими датами-сплатами і тд.
Але з точки зору твоєї залученості і «голосу» в будь-яких змінах — дуже зле, бо будь-який посередник в бізнесі чи особистих ситуаціях — це мінус фокус на, привʼязка до і зацікавлення чи залучення в чомусь.
Іншими словами, стає пофіг на те, який шлях проходиш поки опиняєшся там, де тобі треба, бо його проходиш не ти і це не в твоїх інтересах шось там змінювати, оскільки знаєш, шо у тебе і так буде потрібний результат.
Мені здається, шо в довготривалій перспективі це може перерости в загальний пофігізм з утриманням status quo, вигідним для всіх: для посередників, які не зацікавлені в змінах, бо їхні послуги перестануть бути актуальними; для держапарату, бо нашо шось змінювати, якшо воно і так працює; для кожної і кожного, бо якшо все одно делегуєш всю цю єресь, то тернистість шляху тебе не торкається, а значить – можна жити.
Єдине, де цей status quo не дуже канає — це в нашому з вами прекрасному майбутньому, в якому уявляємо себе громадянами держави, яка для людей.
Бо чим бюрократичніший і паперовіший шлях до чогось, тим менше самураю хочеться ним іти. В ситуації з податками, це означає, шо їх буде менше, ніж могло б бути. Ну бо який самурай хоче бути ще одним мазохістом?)
~ залишаю тут місце для нашого спільного обурення корупцією, бо заїбали вкрай це теж вагома причина, чому нікому не хочеться віддавати гроші в казначейство, звідки вони магічним чином перетворюються на вілли і на мерси якихось дядьотьоть ~
Цю віддаленість можна транслювати і на інші сфери взаємодії з державою та її офісами, і всі вони матимуть той самий результат: незалученість, незацікавленість більшості як ця держава насправді працює чи має працювати.
До того ж, чим довший цей ланцюжок і чим більше посередників, тим гіршою є якість наданих послуг і тим слабшою стає можливість контролю. Все як в проджект-менеджменті чи співпраці з дистрибʼюторами.
Від цієї неясності і складності виграють ті люди по обидва боки цих взаємин, які скористаються ситуацією для збільшення власного капіталу чи заточення законів під власні дєлішкі (тут можете почитати шо-небудь про лобіювання в Штатах, особливо в питаннях інвестицій чи big farma).
Це неминуче потягне за собою кризи і проблеми в обох таборах з різними наслідками для різних верств населення, але найголовніше — це знищить довіру в суспільстві, що і стане початком кінця і так сумнівного спокою.
(Про владу, бізнес і довіру дуже класно пише Роберт Райх в книзі “Врятувати капіталізм”.
Ось одна з тез:
“Якщо гру сприймають як нечесну та сфальсифіковану на користь тих, хто перебуває на верхівці, то й інші, найімовірніше, вважатимуть обман прийнятною стратегією, крадучи й розбазарюючи майно роботодавців, накручуючи таймери робочого часу, байдикуючи на роботі, завищуючи суми в рахунках, привласнюючи частину прибутків, приймаючи дрібні хабарі та відкати на тендерах та угодах. Але економіка базується на довірі. Кумулятивний ефект навіть невеликих порушень довіри може спричинити величезні втрати.”)
Мені б дуже хотілось, шоб цю, здавалося б, нелогічну закономірність розуміли не лише платники і платниці податків, але й люди, які працюють в державних установах на всіх рівнях і в усіх сферах. Бо створення такої довіри і прозорості — це відповідальність і старання обох сторін.
Все як в звичайних людських взаєминах. 🙂
Цей текст тут не для того, шоб ви всі йшли і реєстрували ФОПи самостійно (хоча це нарешті можна зробити набагато простіше, дякуючи вже нормально функціонуючій “Дії”) чи самостійно оббивали пороги держустанов, вирішуючи інші питання.
І не для того, шоб *вкотре* обматюкати і поскаржитись на сложність взаємодії з усім околодержавним (хоча кабінет платників податків як був дикою хрінню 3 роки тому, так нею і залишився).
Радше, аби нагадати, шо ця віддаленість і незацікавленість з одного боку, і відсутність якісного сервісу і прозорості — з іншого, з часом обернеться проти всіх нас.
Але ж ми — красиві і розумні, і такого не допустимо. Тож, як заповідав Подервʼянський,…
Ну, короче, подивитесь тут, шо він заповідав, бо мама просила мене не матюкацця.
08.10.2023
