Рух за поширення івриту, більшовики в комуністичній партії, що насправді складали меншість, сучасне лібертаріанство обрало своїм мейнстрімом найбільш радикальні течії, радикальний фемінізм квітне і пахне, БЛМ громив пам'ятники, а лгбт-рух заколосився, саме із появою радикального крила, готового штурмувати конференції. Як не парадоксально, але агресивні меншості давно захопили цей буремний світ. Багато рухів започатковують помірковані учасники, породжують радикальне крило, що швидко перехоплює ініціативу.
Насим Талеб в роботі «Перемагає найменш толерантний: Диктатура меншості» помітив один дуже цікавий момент. Практично весь лімонад, який виробляють в США є кошерним, це за умови, що цільової авдиторії таких товарів є лишень третина відсотка від населення Америки.
Коли автор і його знайомий, що споживав лишень кошерну їжу, відпочивали в Новій Англії, той запропонував йому лимонаду. Очікуючи з цієї причини відмови, яким було його здивування коли той зголосився, відмітивши пізніше, що сам напій є саме богоугодним. Талеб навіть не здогадувався про це. Попри таку низьку поширеність людей, що споживають кошер в США, практично всі товару мають таку помітку.
Справа як раз у цій асиметрії принципів. Тих хто споживає халяль чи кошер не куплять лишень цей товар, решта ж просто навіть не помітить цього факту. Якщо ви організовуєте банкет, то ймовірно, між продуктами із ГМО та без, ви оберете саме товари без ГМО, якщо існує такий вибір. Ті хто споживає товари з ГМО, не засмутяться, якщо ГМО в ньому не буде, якщо ж у людини існують принципи, для неї це буде сприйнято як особиста образа.
Подібне правило діє досить часто. Випускати авто з автоматичною коробкою, набагато вигідніше, аніж з механічною. Просто тому що ті хто може користуватися механічною коробкою, може користуватися автоматичною, але не навпаки.
Це не значить, що це працює тільки в один бік. Аналогічний ефект: коли кількість халяльного лимонаду, більше ніж людей, що його споживають, спостерігається тільки до того моменту, поки не існує категорія, яка проти.
Попри вище зазначену тезу про те, що авто з автоматичною коробкою виробляти вигідніше, автомобілі із коробкою механічною не зникають. Це тому, що існують ті, кому це принципово і корпорації готові підлаштовуватися, просто тому, що в інакшому випадку, поціновувачі механіки підуть до конкурентів.
Так само це працює із ідеями. У цю гру завжди можна грати в двох. На Фаріонщину завжди знайдеться своя Арестовщина, на Київпрайд свої Традиції і Порядок, а на фемок знаходяться деякі персони єврейського походження. І всі вони так само радикальні, і не готові примірятися із опонентом. Програшною стратегією являється лишень «какая разніца», їх чують в рази менше. Скільки б їх не було. Як не пародоксально, але саме люди із нейтральною позицією лишаються без голосу.
Однією з найбільш відомих частин теорії ігор є ефект безбілетника. Всі блага в світі можно поділити на 4 категорії: публічні, клубні, приватні і громадські. Публічні і клубні мають багато чого спільного. Найбільш простим прикладом клубного блага є гольф-клуб чи спортзал. Кожен учасник отримує нормований доступ до блага або оплачуючи грошима, або витрачаючи на це особистий час. Кожен член зацікавлений в отриманні блага, і кожен розуміє, що для цього він має докластися. Набагато складніше в цьому плані із благом публічним. Всі зацікавлені в безпеці, в якісному транспорті, або високому рівні життя, однак мало хто насправді хоче для цього докладити зусилля. Якщо ви не заплатите за проїзд в громадському транспорті, не станеться нічого поганого. Однак якщо таких буде критична маса, благо просто не буде функціональним. Це називається трагедія громад.
Забавна історія, однак найбільш раціональною поведінкою з точки зору виборця як раз голосувати за гречку. Або не голосувати зовсім. Мало того, що ви отримуєте благо, ви також не докладаєте зусилля щоб робити вибір. Робити свідомий вибір на виборах зазвичай безґлуздо. Вплив вашого голосу просто втрачається серед мільйона решти голосів.
Політика надто складно дисципліна, що знаходиться на стику економіки, історії, соціології, антропології і багатьох інших наук. Політика вкрай складна дисципліна. І як не парадоксально одиниці витрачають час на її вивчання. Більшість людей якщо і мають якісь погляди, то вони не вибудовані у чітку систему, це є набором кліше, які як раз і продокують агресивні меншини.
Маленькі організовані групи, які знають, що хочуть. У них чітка і зрозуміла ідеологічна база, можливо не завжди правильна, не завжди послідовна, але така, що має відповіді на основні питання, які вони ставлять. Більшість лобістських груп в США становлять бізнес-лобісти. Корпорація краще всіх знає що вона хоче, які закони має просувати.
А в цей час як абсолютна більшість, можливо б і могла б задавити маленькі групи, проте чим більше вона, тим складніше їй шукати спільні інтереси і тим більше існує бажання перекласти відповідальність на когось іще
Правда в тому, що краще всього в політиці просувають ідеї маргінали і саме на них лежить основний рух ідей.
В той час як під час революції в Ірані помірковані ліберали намагалися зійтися десь посередині, фундаменталісти знали чого насправді хочуть, поки ліберали самі не потрапили в пастку солодких обіцянок.
Меншовики до нескінченного сралися між собою, в той час як ленін робив мабуть малочисельну, але до біса ефективну вождистську структуру. І поки пани дралися, а холопи намагалися розібратися від чого в них тріщать чуби, вони подумали, що ці радикали, єдиний і безальтернативний варіант. Саме тому після політичного хаосу часто приходять саме радикальні володарі.
Радикалізм не терпить опортунізма. Це його травить, тому він готовий йти на компроміси, однак в більшості своїй лишається спільнотою схожою на секту. В той час як опоненти більш помірковані, йдуть на компроміси, більш радикальні частіше вибивають власні права. Бо «їм же не все одно»
Люди часто готові на складну ментальну гімнастику тільки щоб зберігти свою картину світу. Люди змінюють думку тільки під тиском авторитетів. Якщо людина згодна з кимось на 90%, якщо він є авторитетом для неї, їй простіше прийняти решту 5%. Так працюють суспільні дискусії.
Радикали викидають в публічну площину ідеї, які під напором різних сил підлаштовуються під мейнстрім, приходять до компромісу. І як правило ці пом'якшення стають ворожими для всіх радикалів, які ці ідеї, як раз заштовхули. Розмита позиція перетворюється на відсутність позиції, і радикали просто виживають більш поміркованих опонентів, просто бо вони рідше стають проти. Але не завжди.
Цікаву теорію пропанує Марк Грановетер в книзі «сила слабких зв'язків». Cлабкі зв'язки це саме ті зв'язки які зв'язуть соціальні групи в суспільстві, породжують дискусії, які в першу чергу нормалізують ідеї, роблять їх поміркованими, бо чим більше людей, тим більше інтересів має враховуватися. Більшість людей мають рідних, близьких і друзів. Слабкі зв'язки це знайомі і саме вони допомагають утворювати великі структури, які можуть єднати велику кількість людей.
Варто пам'ятати, що це працює і у зворотній бік. Чим більше людей за вас, тим ця група пасивніша.
Великою проблемою маргіналів і є як раз ці слабкі зв'язки. Перетворюючись на секти, закриті спільноти дуже сильно ризикають як раз втратити баланс між ідеалізмом і опортунізмом. Хтось сильно заривається в ідеали, як нацисти, а хтось, як лібертаріанці за опортунізмом забувають за що вони стоять.
Єдиний спосіб поміркованій ідеології вижити це як раз використовувти їхню основну слабкість. Такій ідеології треба бити як раз по тому, що їх радикальні опоненти, або лицеміри, або просто ідеалісти.
Як правило правда десь по середині. І по середині вона як раз через те, що радикали не люблять чути своїх опонентів. Те що вони пропонують часто не піддається критичному аналізу ззовні і саме по цьому треба бити.
Бути поміркованим теж значить бути агресивним. Бо наша поміркованість це не просто компроміс, це чітка позиція, і далеко не нейтральна. Бо не має голосу той, хто посередині.
Обирати позицію «какая разніца» означає не мати її взагалі. Вам же ж все одно. Хочете впливать — беріть відповідальність за своє життя.
